Основяненко СУПЛIКА ДО ПАНА IЗДАТЕЛЯ

Любезний мiй приятелю! Дойшла до мене чутка, що ти хочеш i в нас, по
московськiй модi, збити книжечку, а як ïï по-нашому назвати?
не вмiю; бо й москалi не тi москалi, що живуть у Москвi, а такi, що не з
наших, а з расєйських, що крiпко в них кохаються, i тi, не вмiвши
ïï по-своєму назвати, зовуть по-нi- мецьки; |гак нехай
же по-нашому буде: збiрник. Спасибi тобi за гiою працю. Через тебе
будемо знати, хто з наших слобожан та й з гетьманцiв що i як
компонує. Ще ж я чув, буцiмто хочеш тут же притулити дещо i п о-н
а ш о м у писаного. За сюю вигадку аж тричi тобi дякую. Нехай же знають
i наших! Бо є такi люди на свiтi, що з нас кепкують, i говорять,
та й пишуть, буцiмто з наших нiхто не втне, щоб було, як вони кажуть, i
звичайне, i нiжненьке, i розумне, i полезне, i що стало бить, по-нашому,
опрiч лайки та глузування над дурнем, бiльш нiчого не можна й написати.
О бодай ïх вже з такою думкою! Хiба ж не живо вчис
тив пан Котляревський Енея? Еге! Об нiм i досi Москва товче й^
перетовкує; i з якого боку не зайде, сплесне руками та й каже: Н у
так, славн оiя/А пан Артемовсь- кий-Гулак мало понаписував про Т в а р д
о в с ь к о го, про Солопiя, про Собаку або Гараськовi оди не мудро
розказав по-нашому? Що, може у iншого, хто читав, так i досi кишки
болять вiд смiху, а в iншого як там кажуть трохи лишень шапка не
загорiлась. Так хiба вiн просто писав? Адже i тепер бажають у мiсячнi
або в тижневi книжечки хоч пiвтретя його стиха. Нехай же | пан
ГребьонкIн викине Полтаву, що перероблює з московськоï:
нехай, кажу, не боïться нiчого та, як там кажуть, iздасть
ïï типом, так там i таке буде, що хоч не хочеш, а заколупне
тебе за душу, а де й серденько защемить; буде й таке, що, читаючи,
слiзоньки тiльки кап-кап-кап! Та є й другi-прочi, що на стихах, на
стихах, а то таки i просто розмовою пишуть… Так що ж будемо
робити? Не второпають по-нашому, та й ворчать на нашi книжки: Ета
нєшто па-чухонськi. Зачим печатать, кагда нiхто не розумiє.
Га-гай! Хiба ж тiльки й свiта, що у вiкнi? Тривайте-бо, панове! Не дуже
сiкайтесь! ще на свiтi православне хрис-тиянство, що вмiють i люблять
по-нашому читати. Не усе ж для москалiв; може б, треба i для нас що-
небудь, щоб i ми… знаєте, не усе, а так… дещо…
потроху… дечого знали, а то по-вашому так ми*., так собi… де
нам за вами?.. Гм! Надогад бурякiв, щоб капусти дали. Та ще ж на
своïм вiку видав i таких, що як попаде нашу книжку та
переворочує ïï, переворочує, мов голодна беззуба
собака шкоринку, котроï не вкусить, та, не розчухавши, що для чого
i против чого писано, зараз, щоб аби що-небудь сказати, аби чим-небудь
нашого братчика занехаяти, а самому похвастати, зараз, кажу, i гукне:
Кавика не там! Оксiя не туди! Хвалш! Треба наш йори ньi ньi! Я усе знаю
i зараз побачу, де що не так. Ой гляди лишень, пане Усезнаю, щоб не було
i з тобою того, що з Терешком-шевцем. А що там з ним було? Ти, може,
приятелю, не позабував того, що змалку у школi вчив, так i згадаєш
якусь латинську побрехеньку, що я тобi по-своєму розкажу; я чув
ïï вiд Панаса Пiстряка, а вiн чув ïï ще в школi вiд
самiсiнького нашого дяка, пана Олексiя. Отже-то, коли хоч, той прилiпи
сю побрехеньку у свiй збiрник; може таки котрий iз скалозубiв, охочий
других гудити, а самому талану нема що-небудь путнє написати,
захоче покепкувати над твоєю Зiрочко ю, та наше, хоч
не зовсiм по верхам, а хоч i по складам, промити i мере. десяте пяте
уторопає, та й почуха потилицю, i усом закру. гiгi'ь, та й…
помовчить; то й то добре: одною брехнею на свiтi менш буде. Коли ж будеш
ïï помагать, то пожалує гп, доглядай, iцоб у моïй
побрехеньцi не панарпякали якоï нашоï мови на московський лад.
Нехай нашi як хто зна, так своє й пише; а я думаю, що як говоримо,
так i писати треба. 01 Добре о, братику, було, якби ми так говорили, як
у книжках пишуть: а якби ще так i робили, так би й не було на свiтi
нiмого луччого! Нехай же тобi, братику, бог помага на добреє дiло.
А менi вiр, що я тебе i поважаю, i шаную, i дуже дякую за гною працю для
слави слобожан i для нашоï потiхи i поль- .ш, i що я повiк тобi на
услугу щиро готовий Грицько Основяненко. Липня у пятоє число 1833
року