Жанр

ЖАНР (вiд франи. genre вид. рш) вид змiстовноï форми, яка
зумовлює цiлiснiсть лiт. тв., що визначається єднiстю
теми, композицiï та мовленнєвого стилю. У генетичному планi
жанр пов'язаний зi словесно-ритуальною поведiнкою колективу, яка
вiдповiдає тiй чи iн. типовiй життєвiй ситуацiï
(звернення до Бога, смерть, розваги та iн.). Цей сусп. рефлекс на
ситуацiю трансформувався в Ж., а сама життєва ситуацiя в
тематичний мотив. Зв'язок мiж темою i Ж., шо встановився ше в античностi
i який можна простежити протягом довгоï лiт. еволюцiï, був
доведений у класицистичний перiод до нормативноï обов язковостi
настiльки, шо тема почала забезпечувати Ж. його апрiорну змiстовнiсть. У
добу ж романтизму, який орiєнтується на бунт проти звичних
форм життєвлаштувания i на «емансипацiю принципу суб
сктивностi (С.Авєриннев), наявна тенденцiя до ослаблення жанр,
рефлексу на життєво важливу тему. Остання поступово перестає
бути ферментом, атрибутом та комунiкативною ознакою Ж., понятiйна
змiстовнiсть якого вiдтепер компенсується за рахунок його
iнтерпреташйноï функцiï, суть якоï особливо
простежується у випадках iронiчноï невiдповiдностi мiж
обєктом твор. рефлексiï автора та його жанр, прочитанням
(напр.. «Ода юшиґ серб, поета XIX ст. Й.Йовановича (Змая).
«Ода плiткаревi рос поета XX ст. А.Вознесенського. Ода гривцi
О.Iванця та iн ). Факт автор., опосередкованого жанром, ставлення до
об'єкта стає винятково доказовим. Романтизм буде потребувати
i свiтоглядноï функцiï Ж. Якшо у класицистiв худож.
освоєння змiсту дiйсностi йшло екстенсивним шляхом через
розширення жанр, дiапазону, то романтики прагнули вiдтворити життя як
заг. ситуацiю, у зв язку з чим намiчається iст. реабiлiтацiя
первiсного мiфу. Призначення Ж. бути колективним «образом свiту
спричиняє типологiзацiю Ж. Вiдтодi будь-яке худож. цiле, навiть
модернiстське за своïм задумом, може вважатися жанр., якшо його
структура, як «ствердiлий свiтогляд (Г.Гачев). виявляється
метонiмiчним носiєм заг. свiт, зв'язкiв. I в цьому розумiннi жанр
починає вiдiгравати ролю художнього методу як способу
засвоєння та розумiння дiйсностi, про шо свiдчать такi жанр,
назви, як реалiст, роман, романт. поема, символiчна драма i т.д.
Незважаючи на структурну мобiльнiсть жанру, яка дозволяє
усвiдомлювати його iст. вiдноснiсть, вiн все бiльше витiсняється
на периферiю худож. цiлiсностi тв.. в його асоцiативне поле, шо
зумовлене не жанр, наслiдуванням клас зразкiв, а жанру про них. Такою
є об'єктивна тенденцiя, пояснення якоï в цiлому
необхiдно повязувати з iсторiєю взаємозв'язкiв жанру та
стилю. Якшо останнiй сприймався в доромакт. л-рi як iндивiдуальне
виконання жанр, (цехового») канону, то, починаючи з романтизму,
саме до нього переходить ро/iя чинника, шо породжує цiлiснiть тв
Саме вiн, шо виражає автор, вiдповiдальнiсть за цю цiлiснiсть,
стає критерiєм цiнностi тв., вiдiбравши це право у Ж. Така
теор. iсторiя Ж. як такого, як змiстовноï форми. Практична ж
iсторiя будь-якого Ж. здiйснюється в жанровiй системi як
взаємопов'язаному наборi окр. Ж., таксономiчнi вiдношення мiж
якими зумовленi в цiлому цiннiсними орiєнтирами колективу. Тому
кожна жанр, система характеризується iст. (Ж. сер-вiч. л-ри.
класицистичнi Ж. та iн.) i най. чи регiональною (Ж. япон. л-ри. Ж. перс,
л-ри i т.д.) вiдноснiстю. Основною темотвiрною засадою зх.- європ.
Ж. с ролова змiстовнiсть л-ри (лiр., драм., єпiч. та лiро-епiч. Ж
), хоча використання ïï як класифiкацiйного параметра
становить труднощi, поззяк. по-перше, перiодично активiзується
взаємозапилєння родiв, внаслiдок чого з являються такi жанр,
утворення, як лiрична драма, роман-трагелiя та iн. Крiм того,
використовуються й iн. принципи, якi дозволяють проводити iнвентаризацiю
Ж. Так, розрiзняють Ж. за пафосом, шо переважає в них
(героïчний, елегiйний, траг. та iн.). за способом iснування (уснi
усна розповiдь, анекдот, та письмовi), за приналежнiстю до певного виду
л- ри (Ж. дитячоï', бульварноï, пригодницькоï та iн. л-
ри), за типом мовлення (вiрш, та проз.) та iн.; розрiзняють фольклор, та
лiт. Ж. Шо ж стосується окр. Ж., то кожен з них зберiгає,
незважаючи на еволюцiйнi змiни, своï конструктивнi властивостi. Lie
дозволяє застосовувати при ïх вивченнi методи iсторичноï
поетики (грец . лицарський, мiфол., натуралiстичний та iн. роман). Крiм
того. Ж. характеризуються нац, (регiональною) своєрiднiстю (укр.
коломийка, поль. фрашка, лат.-амер. роман), яка, по-перше, не
виключає можливостi типол. подiбностi мiж ними (європ. ода
та араб, касида). с предметом зiставноï жанрологiï. а. по-
друге, ïх засвоєння iнонац. л- рою (укр. нар. а ума i дума в
рос. поезiï К.Рилєєв, М.Лєрмонтов, Г.Багрицький
та iн ). Окр. Ж., якi характеризуються гнучкою структурою та тематичною
свободою, утворюють своï рiзновиди. Так, розрiзняють роман
випробування, бiографiчний роман, нар., побутову драму, араму-
феєрiю та iн Виникнення жанр, рiзновидiв може бути повязане як iз
лiт напрямом, течiєю, школою романт. поема, класицистична ода,
символiстська драма та iн ), так i з iменами окр. авторiв, шо впровадили
в лiт. обiг жанр, -стильовi форми худож. цiлого (шндарична ода,
байронiвська поема, бальзакiвський роман та iн.)..якi утворюють
традицiï, а це означає i можливiсть рiзних видiв ïх
засвоєння (наслiдування, стилiзацiя та iн.). Борис Iванюк