Фабльо

ФАБЛЬО (франи. fabliau, вiд лат. fabula байка) жанр cep-вiч.
розповiдноï л-ри, невеликi вiрш, гумор, або сатир, оповiдання
переважно на побутовi теми з життя духiвництва, лицарiв, селян тошо. Ф.
виник у Францiï в XII ст. i досяг розквiту у XIII ст. Збереглося
понад 150 Ф., значна частина ïх анонiмна. Серед вiдомих авторiв Ф.
Ф. де Бомануар, А. дАнделi, Рютбеф. До жанру Ф. можуть бути вiднесенi i
деякi ле (напр., Де про Арiстотеля» А. дАнделi), тому шо основна
ознака Ф. комiзм ситуацiï, грайливiсть викладу подiй. Як i у ле, у
Ф. фольклор, основа, створювалися вони жонглерами i адресувалися
найширшим верствам. Але якшо ле вiдтворюють любовно-фант. подiï, шо
викликало у читачiв спiвчуття та зворушливу нiжнiсть, то Ф.
розповiдає про подiï буденнi, iнодi грубi або недоладнi,
зображуючи широко та детально життя та iдеологiю городян. У Ф. майже
завжди наявна моральна настанова, навiть висмiювання. Автори Ф. вважають
ïï гол. ознакою можливiсть «смiшити людей, тому шо за
словами одного з них смiх притаманний людинi. Але характер цього смiху
дуже рiзний: вiд легкого, грайливого до викривального, нишiвного.
Основними комiч. персонажами Ф. були розбещенi й жадiбнi попи та ченцi,
чванливi лицарi, пронозуватi купиi, безсердечнi чиновники, дурнуватi
селяни, невiрнi чоловiки та жiнки тошо. За сюжетом та iдейною
спрямованiстю Ф. близька до фарсу. Пiзнiше з Ф. розвинулась ренесансна
новела. Сюжети Ф. використовували Дж.Бокаччо, Ф .Рабле, Ж. де Лафонтен
та iн. Жанр Ф. був поширений i в iн. краïнах пiд iн. назвами (в
Iталiï фаиецiï, в Нiмеччинi шванки, в Польшi жарти тошо).
1Iюамила Сердюк