Латiфа

ЛАТIФА (араб. жарт, дотеп) поширений на Бл. й Сер. Сх. та в Сер.
Азiï фольклор.-лiт. жанр, якому в європ. регiонi приблизно
вiдповiдає анекдот, тобто невел. оповiдь з несподiваною дотепною
кiнцiвкою. Як правило, Л. iгнорує позасюжетнi елементи, не
вдається до детальних пояснень та поглиблених характеристик
героïв; уся увага зосереджена тут на ефектнiй (переважно
мовленнєвiй) розв'язцi конфлiктноï ситуацiï. Висмiюються
в Л. як певнi cou. типи (жорстокi правителi, неправеднi суддi, брехливi
пророки та iн.), так i типовi людськi риси (тупiсть, скупiсть, подружня
невiрнiсть та iн.). Коло персонажiв Л. необмежене: вiд iст. достовiрних
шахiв, султанiв та ïх блазнiв до безiменних жартiвникiв. Серед
найпопулярнiших героïв Л. Джуха, Ходжа Насреддiн, Кемiне. Л. може
слугувати яскравим прикладом взаємозвязку л-ри з фольклором. З од.
боку, починаючи з X ст., Л, побутує не лише в уснiй, але й у
письмовiй формi (зб. Мохамеда Ауфi (XIII ст.). Алi Сафi (XVI ст.).
Ахмада Суруша (XIX ст.) та iн.): з iн. боку, чимало вставних новел з
таких рамкових' тв., як Калiла i Дiмна», Марзбан- наме, Синдбад-
наме та iн., у спрощеному виглядi продовжили своє iснування в
уснiй формi. Як вториннi джерела Л. можна розглядати деякi тв. Саадi,
Румi, Аттара i, особливо, перс, сатирика XIV ст. Убайда Заканi. Слiд
зауважити, що а араб, мовi, поряд з назвою «Л., iснують й iн.:
зарiфа, надiра. аджiба. мiж якими важко провести чiткi жанр. межi. Тому
для перекладу кожноï з них нерiдко використовується слово
анекдот». Олександр Бой ченко