НАРОДНI КНИГИ

НАРОДНI КНИГИ (нiм. Volksbuch)-сукупнiсть епiч. продукцiï у формi
книг, написаноï живою розмовною мовою, почасти анонiмного
характеру, рiзноï за жанрами i змiстом, поява якоï була
зумовлена виникненням книгодрукування i можливостями ïï
швидкого розповсюдження серед найширших верств населення. До Н.к., як
правило, зараховують тв. церк. i свiтськоï прози з дина мiчними,
нерiдко авантюрними, хоча з естет, боку невибагливими сюжетами, рiзнi
види популярно- «прикладноï л-ри (знахарськi рецепти, сонники,
нар. календарi, астрологiчнi прогнози й гороскопи, збiрки загадок,
дорожнi книжки i т.п.), якi мають переважно розважальний або повчальний
характер. Поняття Н.к. введено нiм. романтиком Йоганом Герресом
(Нiмецькi народнi книги, 1807), позаяк представники нiм. романтизму
вбачали в них втiлення нар. духу. Насправдi першi зразки Н.к.
призначалися спочатку для дворянськоï та бюргертськоï
верхiвки, виготовлялися невел. накладом в дорогих, ошатних оправах, на
високоякiсному паперi, з чудовими оригiнальними гравюрами i вважалися
привiлеєм сусп елiти. Однак з розвитком СОЦ- i культ, свiдомостi
ширших верств, пiднесенням шкiльноï справи i особливо
книгодрукування почалося виготовлення кн. менших i зручнiших форматiв,
шо стали за цiною доступними рядовим бюргерам i навiть ремiсникам та
селянам. Ця масова лiт. продукцiя поступово перетворювалась на духов,
поживу народу. Найбiльша популярнiсть Н.к. припадає на XV-XVI ст.,
тобто на перiод, коли виникли необхiднi передумови ïхнього
побутування, однак поширення Н.к. триває в деяких краïнах аж
до XX ст. В рядi зх-європ. л-р Н.к. спорiдненi мiж собою як
типол., так i генетично. Напр., франц. Н.к. почасти ставали оригiналами
для нiм. Н.к., а тi, в свою чергу, служили зразками для тв. поль. л-ри,
через яку вони проникали в Росiю,переважно як вагома частина
лубочноï л-ри. Основними засобами мiжлiт. звязкiв тут був переклад
i переказ. Скажiмо, знаменитий лицар, роман iспанця Г.де Монтальво
Амадiс гальський» (1508), шо спочатку складався з 5 кн. i сюжетно
був пов'язаний з бретонським циклом лицар, романiв i а рг у рiаи ою ,
поступово розширювався за принципом генеалогiчного родоводу: 1546 р. вiн
був виданий в Iспанiï в 12-ти кн., 1568 р. в Iталiï - в19-ти
кн., а 1595 р. в Нiмеччинi — в 24-ох кн. При цьому вiрш, романи,
шо були прототипами Н.к., дiставали проз, форму i вiдзначались
простонар. манерою оповiдi. На перекладах базувались значною мiрою нiм.
Н.к. Багато з них зявилося завдяки дiяльностi придворних письменниць
— гр. Елiзабет фон Нассау- Заарбрюккен (Герпiн, Лотер i Маллер, По
Шаплер», 1430-1440) та герцогинi Елеонори Австрiйськоï (Понтiй
i Сiдонiя, 1456). Великоï популярностi набув роман Прекрасна
Мелюзiна француза Жана де Арраса, перекладений на нiм. мову швейцарцем
Тюрiнгом Рiнґольтiнгенським (1456). Вiдома Н.к. Гаймоновi дiти
(1604) була перекладена з нiдер., а «Ож'е Данський» (1571) - з
дан. мови тошо. Сюжети, здебiльшого iст., легендарно-мiфол. та казк-
фант. характеру Н.к. запозичували з рiзних джерел: з героïчного i
куртуазного епосу, зжитiй, з тв. ант. авторiв, тваринного епосу Сер-
вiччя i пригодницьких романiв. Так, «Гюон Бордоський сягає
своïм корiнням до вiрш, куртуазного роману XIII ст., що входив
спочатку до жонглерського репертуару, а в XVI ст. дiстав прозову
обробку. Своï прототипи в куртуазнiй л-рi Сер-вiччя мають i вiдомi
романи Роберт-диявол , Жан Паризький, Вiґалоïс, Герцог Ернст,
Фiрабрас, Iмператор Октавiан, Трiстан та Iзольда», Ланселот, Флор i
Бланшефлер» та iн. На ром. лiт. джерелах заснованi любовнi кн.
Прекрасна Маґелона, ґрiзельда», «Женевєва
Брабантська, на ант. матерiалi — Книга Троя, Олександр, на христ.
легендах — Григорiй, на тваринному епосi Сер-вiччя — Лис
Райнеке. Вел. розголос, особливо в Нiмеччинi, мали казково- легендарнi
кн. Фортунат, Агасфер, а також кн., шо виросли на нац. переказах i
легендах — напр., «Роговий Зiгфрiа (розробка сюжету, шо
лежить в основi нац. епосу Пiсня про Нiбелунґiв»), Барбаросса
(зiбрання iст. свiдчень i легенд про герм, короля Фрiдрiха Барбароссу),
Фауст (обєднання ходячих iсторiй про магiв зi ст. мотивами легенд
про чорнокнижника Ганса Фауста). Швидко поширювались серед народу i
зiбрання шванкiв та анекдотiв, шо вiдображали свiтогляд бюргерства й
вiдзначалися сатир, спрямуванням. Найбiльшою популярнiстю користувалась
зб. анекдотiв про Тiля Ойленшпi- геля, перше видання якоï зявилося
в Страсбурзi 1515 р. Поряд зi шванками в русло Н.к. вливається й
iн., спорiднена з ними група коротких сатир, тв. — фацецiн В кiн.
XV] ст. в тому ж Страсбурзi вийшла кн. шванкiв, фацецiй та анекдотiв
Лалебух, перероблена згодом в знамениту кн. анекдотiв про блазнiв i
дурнiв Шiльдбюргери, якiй, як i кн. про Тiля Ойленшпiгеля, надовго
судилося стати однiєю з найпопулярнiших Н.к. Лише в цих останнiх
випадках назва Н.к. виправдана, оскiльки тут iдеться про перше зведення
не лiт., а суто фольклор., усним шляхом поширюваного оповiдного
багатства. При всiх вiдмiнностях в iдейному змiстi та стилi Н.к.
бiльшостi з них властивi риси, шо дають пiдстави ототожнювати ïх з
м асовою л-рою: навмиснi контрасти у змалюваннi характерiв, пiдкреслене
протиставлення свiтлих i темних сторiн, злих i добрих персонажiв,
суцiльнi однотоннi барви без переходiв i вiдтiнкiв, гiперболiчне
нагромадження тiльки доброчесних або ж тiльки лиходiйних якостей, в
залежностi вiд позитивноï чи негативноï категорiï
зображуваноï особи, урочистий пишномовний тон при змалюваннi
парадного боку життя, особливо середовиша аристократiв, галантнiсть
вчинкiв яких i сентиментальнiсть мови нерiдко доходили до гротесковостi
i т.п.Вже М. де Сервантес у Дон Кiхотi висмiяв непомiрнi претензiï
подiбного роду масового чтива на значущiсть та елiтарнiсть. Новий спалах
зацiкавленостi Н.к. повязаний iз вiдродженням iнтересу до нар. творчостi
взагалi, особливо в епоху романтизму, який знову вводить Н.к. в лiт.
обiг шляхом ïх новiтнiх переробок i переказiв (зб. Й.Герреса,
К.Зiмрока, Г.Шваба в Нiмеччинi). Черпаючи сюжетику передовсiм зi
спiльноєвроп. трад. фольклор.-лiт. фонду, автори Н.к. активно
переробляли цей сюжетно-образний матерiал, сприяючи його дальшому
активному функцiону ванню. Численнi iнтерпретацiï Н.к. в л-рi нов.
часу — особливо таких, як Трiстан та Iзольда, Ланселот,
Женевєва», Фортунат, Фауст, Тiль Ойленшпiґель»,
Агасфер, Прекрасна Мелюзiна тошо налiчують десятки високохудож. тв.
свiт, письменства i заледве пiддаються пере лiковi, шо свiдчить про вел.
притягальну силу Н.к. для професiйних письменникiв i водночас про значнi
потенцiйнi можливостi ïхнiх сюжетiв. Петро Рихло