Неокласицизм

НЕОКЛАСИЦИЗМ термiн для визначення досить рiзнорiдних явиш у л-рi,
малярствi, рiзьбярствi, архiтектурi та музицi, пiд яким розу
мiється використання певних естет, принципiв, змiстовних елементiв
та етил, прийомiв європ. класицизму ХУЦ-ХУПI ст. Зокрема, в л-рi
орiєнтацiя на ант. сюжети та образи, героïчний стоïцизм
персонажiв, цiлiснiсть характерiв, абсолютнi моральнi цiнностi, яснiсть
i благородство стилю, впорядкованiсть та гармонiйнiсть у побудовi
сюжету. Термiн Н. вживається досить широко, iнодi ним користуються
для позначення класицизму 2-ï пол. XVIII 1 пол. ХiХ ст., для
вiдмежування його вiд класицизму XVII поч. XVIII ст. (те, що в рос.
критицi позначалося термiнами псевдо класицизм»,
лжекласицизм»), в iн. випадках вiн служить для визначення деяких
течiй у л-рi зламу XIX XX ст. тошо, проте найвиправданiшим буде не
локалiзувати Н. певними часовими обмеженнями, а розглядати його в
контекстi заг. закономiрностей розвитку лiт. процесу. Звичайно, Н.
з'являється як реакцiя на те чи iн. лiт. явише, в якому
домiнує худож. свавiлля, дисгармонiя, невпорядкованiсть. Це свого
роду прагнення до вiдновлення традицiï та порядку в мист-вi. Так,
неокласицисти кiн. XVIII 1 пол. XIX ст. протиставили культ краси та
гармонiï сенти- менталiстськiй чуттєвостi та романт.
iррацiоналiзму, громадянську активнiсть героïв iндивiдуалiзму та
аморалiзму романт. «бурхливих генiïв, ïхнiй зануреностi у
сферу приватних, iнтимних переживань. Характерними зразками Н. в кiн.
XVIII ст. була поезiя А.Шеньє (Античнi вiршi), драматургiя М.-
Ж.Шеньє, малярство Ж.Д Давида. В сер. XIX ст. проти домiнування
романт. принципiв у поезiï виступили поети-парнасцi Л. де Лiль
(Античнi вiршi) та Т.ґотьє (Емалi й камеï), закликавши
повернутися до клас, цiлiсностi та розмiреностi. В Англiï риси Н.
були притаманнi декотрим тв. прерафаелiтiв, зокрема, вони простежуються
в поемi В.Моррiса Життя та смерть Ясона. У нiм. л-рi Н. проявився перш
за все в драматургiï-та поезiï Й.В.ґьоте ( Римськi
елегiï), а також у творчостi перекладача ант. текстiв Е.Гейбеля. У
Росiï Н. був представлений анакреонтичною, поезiєю О.Пушкiна
та К.Ба тюшкова, перекладами Н Гнєдiча, антологiчними вiршами
Ап.Майкова й М.Щербини (Грецькi вiршi). Черговий сплеск Н. виникає
на рубежi XIX XX ст. У даному випадку неокласикiв об'єднує
реакцiя на символiзм, натуралiзм, iмпре сiонiзм, неоромантизм (хоча з
останнiм iснують певнi точки збiгу), а також на пiзнiшi течiï в мист-
вi (кубiзм, футуризм, експресiонiзм тошо). Н. чужi песимiзм,
надломленiсть, суб'єктивiзм, емоцiйна розшарпанiсть,
фантастичнiсть, формальнi експе рименти цих течiй, його репрезентанти
прагнуть протиставити декадансу та прозаïчнiй реальностi традицiю
клас, європ. культури, знайти певнi вiчнi естет, цiнностi,
створити iдеальнi образи та помiстити ïх у позачасове, очищене вiд
конкретно- iст. суперечностей середовище, повернутися до активностi та
величностi форм. Щодо цього близькi до Н. положення рос. акмеïзму,
який декларував конкретно-чуттєве сприймання свiту речей,
повернення слову його первiсного, не симво лiчного значення, Теор,
обгрунтував худож. iнтенцiï Н. К.Фiдлер, який проголосив метою мист-
ва подолання хаосу реальноï дiйсностi, У Францiï наприкiн. XIX
ст. складається неокласииистична т.зв. романова школа (есо/е
romane). Ïï програму сформульовано було Ж.Моро: повернення вiд
тьмяностi символiзму до клас, випробуваних форм. Гасло клас, рене
сансу», яке висунув Ш.Моррас, пов'язувало зав дання л-ри з традицiоналiстично-
нацiоналiстич ними настановами. Сформульована в часописi Nouvelle Revue
Franзaise» (1909) й худож. здiйснювана, насамперед, П.Валерi,
програма була скерована на поєднання з клас, традицiями досягнень
символiзму. В Нiмеччинi в неокласи- шстичному рiчишi розвивалась
творчiсть Пауля Ернста, Самуеля Люблiнського, Вiльгельма фон Шольда, а
також С.Георге та поетiв його кола (George-Krels). В Англiï
повернення до класицизму стало одним з гол. положень лiт, теорiï
Т.С.Елiота, теорiï та практики iмажизму. У Росiï риси Н. були
притаманнi творчостi В.Брюсова, К.Бальмонта, Вяч.Iванова,
О.Мандельштама, М.Волошина, М.Кузмiна, А.Ахматовоï. I.Анненський в
ант. трагедiях i М.Цветаева в циклi Федра та драм, поемi Арiадна»
олюднюють та уречевлюють античнiсть, модернiзуючи почуття своïх
героïв. Неокласи- шктичнi тенденцiï вагомi в поль. поезiï
XX ст., частково ше з часiв Молодоï Польщi (вiрш. зб. Л.Стаффа
Квiтуча гiлка» (1908), Посмiшки миттєвостей (1910), У тiнi
меча (1911). Найвиразнiше з 1930-х рр коли поети групи Скамандер
(Я.iвашкевич, С.Наперський, Р.Колонєиький, П.Гертц) значною мiрою
пiд впливом Валерi та Георга звернулися до трад. жанрiв-, оди,
елегiï тошо. У повоєннi 4роки несшасицистичну програму,
зокрема, повернення М Мiцкевичеаоï традицiï, висунув часопис
Кузня. З 1956 виникає поет, група, що орiєнтована,
передовсiм, на поль., iсп., англ. бароко (Я.Римкевич, Й.Сiто). Риси Н.
помiтнi також у поезiï серба Дудича, яка вiдзначена витонченiстю та
досконалiстю клас, стилю. Теорiю розвiвав рум. лiт-знавеиь i критик
Ловiнеску. h в Украïнi ознаки Н. наявнi в тв. Лесi Украïнки
(дана Касандра, 1908). Яскравим явищем була творчiсть неокласикiв на
поч. 20-х pp. XX ст.: М.Зерова, О.Бургардта (Юрiя Клена), М.Риль ського,
П.Филиповича, М.Драй-Хмари. Вони виступали за високу художнiсть лiт.
тв., засвоєння ант. та зх.-європ. поет, культури. Зеров був
прибiчником культ.-iст. та естет, лiт-знавсгва й ворюстi, яких худож.
iнтереси переважали над соошюлiт. йому належать кращi переклади вiршiв
рж. поетiв; у дусi Н. написана зб. поезiй Камена SffiW),.-fflo
присвячена античностi та укр. iсторiï. ЬЬйтрнiсть строгих поет,
форм Рильського вЦшкв чйму має джерелом його захопленiсть Н. у 204
рр. (зб. Тринадцята весна, Крiзь бурю i снiг), Ант. мотиви, сюжети й
образи, класицистичнi конфлiкти й ситуацiï, модернiзованi в дусi
часу, широко використовуються в прозi, поезiï, й, особливо, в
драматургiï протягом всього XX ст. (Цезар i Клеопатра»,
Пiгмалiон» Б.Шоу, Мухи» Ж.-П.Сартра, «Антiґона
Ж.Ануя, Троянськоï вiйни не буде», Електра» Ж.Жироду,
Улiсс Дж.Джойса, Кентавр Дж.Алдайка, Касандра» К.Вольф та iн.).
Проте наявнiсть цих мотивiв i конфлiктiв рiдко супроводжується
характерним класицистичним вiдчуттям свiту й стилiстикою, тому проблема
iдентифiкацiï Н. у л-рi XX ст. є одним з актуальних завдань
порiвн. лiт-знавчого аналiзу. Iн. важливим аспектом дослiдження є
звязки й паралелi мiж рiзними видами мист-в, оскiльки Н. проявився не
менш яскраво, нiж у л-рi, в малярствi: Давид, Пювi де Шаванн, Денi,
неоенгрiзм, П.Пiкассо у Францiï; нова матерiальнiсть у Нiмеччинi
(Канольот); метафiзичне малярство в Iталiï (Де Кирiко, Казоратi);
регiоналiзм у США (Вуд). У Росiï риси Н, присутнi у творчостi
Бакста, Серова, Петрова-Водкiна. У музицi риси Н. вiдчутнi у тв.
Стравiнського, Мiйо, Онеггера, Пуленка, де поєднуються
наслiдування клас, традицiï та модернiзацiя муз. мови. Н. проявився
також у рiзьбярствi (творчiсть Майоля й Бурделя у Францiï, Мессiни
в Iталiï, Коньонкова, Матвеева в Росiï) та значною мiрою в
архiтектурi XX ст. Клас, чiткiсть лiнiй та лаконiзм протистояли тут
еклектицi модерну поч. ст. (Перре й ґарньє у Францiï, Безенс
у Нiмеччинi, Вагнер i Лоз в Австрiï, Жолтовський у Росiï). З
iн. боку, не можна не вiдзначити, шо арсенал худож. засобiв класицизму
використовували тоталiтарнi режими в Iталiï, Нiмеччинi, Китаï
та СРСР для створення помпезних громадських будiвель i претензiйних,
незграбних тв. малярства та рiзьбярства. Можна говорити про використання
деяких елементiв класицистичного канону, зокрема його нормативностi, в
л-рi соцiалiстичного реалiзму: прiоритет cyca над особистим,
правдоподiбнiсть замiсть правди, конфлiкт обовязку й почуття,
iдеалiзацiя героïв, заданiсть фiналiв, пiднесенiсть стилю тощо
(Розгром» О.Фадєєва, Любов Ярова» К.Треньова,
Оптимiстична трагедiя В.Вишнев- ського, Загибель ескадри О.Корнiйчука).
Однак використання елементiв класицизму в соцiалiстичному реалiзмi
суттєво вiдрiзняється вiд неокласииистичних явищ у
європ. мист-вi XIX XX ст., швидше це профанацiя, вульгаризацiя
класицистичних прийомiв, Микола Нефьоаов, Юрiй Попов