Памфлет
ПАМФЛЕТ лiт-публiиистичний тв., спрямований проти соц.-комiч., шодемаскується й гостро висмiюється за допомогою iронiï,
сарказму, гiперболiзацiï в поєднаннi з патетикою. П.
найчастiше створюються за часiв посилення iдейноï та рел. полемiки
(перiод Реформацiï) або сои.-полiт. потрясiнь (перiод франц.
революцiï кiн. XVIII ст.). О бєктом сатир, гротескно-
гiперболiчного зображення виступає важливе явище: сусп.-полiт,
лад, клас, полiт, i державнi дiячi, партiï. Поряд з цим П. може
бути спрямований проти певних побутових або й лiт. явиш. Отже,
об'єкт сатири в П. ширший, соц. вагомiший, анiж у спорiдненому
жанрi фей летонi. П. характеризується особливою тенденцiйнiстю i
викривальною з т.а автора спрямованiстю. Саме позицiя автора, його
обєктивне чи субєктивне бачення процесу, явища чи типу
лежать в основi ïх висвiтлення та оцiнки. Вiдповiдно до
своєï подвiйноï сутностi, П. розвивається в двох
напрямках: публiцистично сатир, та худож.-сатир. В основi першого конкретно-
сатир. вiдображення дiйсностi. У другому переважає асоцiативно-
сатир. зображення. Межа мiж цими рiзновидами досить умовна й невиразна.
Термiн П. уперше вжив англ. черк, дiяч Ф.де Бьорi в тв. Philobiblon
(1344). Деякi лiт-знавцi вважають термiн похiдним вiд англ. pamphlet
(вiд назви популярноï комедiï XII ст. Pamphilius sen de
атоге). 1н. вiд ст-франи. pamphielet, звiдти франц. palmefeuiillet лiт.
листки (тут помiтна етимологiчна близькiсть з термiном фейлетон).
Близькi за жанр, ознаками П. i фейлетон можуть мати спiльнiсть i в
походженнi термiнiв. Все ж, очевидно, найближче до iстини твердження лiт-
знавцiв, котрi вважають, шо термiн походить вiд грец. part чи рат все та
phlego спалюю. Позаяк за своєю природою жанр покликаний не просто
висмiювати, а саме знищувати смiхом, спалювати обєкт сатир,
викриття, то це твердження видається оптимальним. Основнi засади
теорiï жанру виклав франц. письменник М. де Курє у Памфлетi
про памфлет (1824). Зародився П. в античностi: Демосфеновi фiлiпiки (IV
ст. до н.е.), Менiпп (III ст. до н.е, Меинiпова сатира), Сенека (I ст.
н.е.), Лукiан з Самосати (II ст. н.е ). В європ. л-рах утвердився
з XV ст., а розквiту досягнув у ХЛП-ХIХ ст. Серед памфлетистiв
Дж.Боккаччо (П. на жiнок у жанрi поеми-видiння Ворон, 1454-55);
П.Аретiно (паскiнади еротично-сатир. вiрш, памфлети, 1- а пon. XVI ст.),
К.Малапарте (Дон хамелеон, 1928) в Iталiï: Еразм з Роттердаму
(Похвала Глупотi, 1509) у Нiдерландах, У. фон Гуттен, Г.Буш i К.Рубiан
(Листи темних людей, 1515-17), С.Брант (Корабель дурнiв, 1494) Л.Бьорне
(Мениель французожер, 1837), Г.Манн (Зненависть, 1933) — у
Нiмеччинi; Б.Паскаль (Листи до провiнцiала, 1656-7) у Францiï; Дж.
Мiльтон (Ареопагiтика, 1644), Д.Дефо (вiрш, сатира Чистокровний
англiєць, 1701); Найкоротший спосiб розправи з дiссентерами, 1702;
Гiмн ганебному стовповi, 1703), Дж. Свiфт (Казка бочки, 1704), вiконт
Г.Болiнґброк (Iдеал короля патрiота, 1749) в Англiï;
проповiдники Громади моравських братiв Ржегорж i Лукаш (кiн. XV —
поч. XVI ст.), К.Гавлiчек-Боровський (памфлетно- полемiчнi кн. Дух
народноï газети, 1851; Кутногорськi листи», 1851), Й.Махар,
Я.Гашек у Чехiï; Вольтер (Росiянин у Парижi, 1860;Фiлософськi
листи, 1753), Д.Дiдро (Жак- фаталiст, 1773); Е.Сьєйес (Шо таке
третiй стан?, 1789), А.Шеньє (Звернення до франц. народу про його
справжнiх ворогiв, 1790), Е.Борк (Листи про царевбивчий свiт, 1796),
М.де Курьє (Петицiя обом палатам, 1816), Е.Сю (Листи людини-мухи
пановi префектовi полiцiï, 1826) В.Гюго (Наполеон Малий, 1852),
Е.Золя (Я звинувачую, 1898), П.Моран (Я спалюю Москву, 1924), Л.Селiн
(Моя провина, 1936; Дрiбницi для погрому11, 1937) у Францiï;
В.Бєлiнський (Лист до Гоголя, 1847), Л.Толстой (Не можу мовчати,
1908) в Росiï; К.Краус (Зруйнована лiтература, 1897; Божевiльня
Австрiя, 1904) в Австрiï; суч. памфлети Мiрчi Дiнеску (зб. мал.
проз. Веселих i сумних памфлетiв, 1990-96; зб. вiрш, мiкропамфлетiв
Пиятика з Марксом, 1996) в Румунiï. В Украïнi памфлетистами
перiоду боротьби проти експансiï та утвердження унiатства були
I.Вишенський (кiн. XVI поч. XVII ст.) та М.Андреллi (II пол. XVII- поч.
XVIII ст.). У ХIХ-ХХ ст. жанр представлений iменами I.Франка (В такi
хвилi, 1906 памфлетна рецензiя на поет. зб.О.Луцького ), О.Маковея
(Як Шевченко шукав роботу), Лесi Украïнки (Голос
однiєï росiйськоï ув'язненоï), Л.Мартовича,
В.Самiйленка. У пiсляжовтневий перiод М.Хвильовий у П. Камо грядеши,
Думки проти течiï, Украïна чи Малоросiя виступав проти
полiт, та культ, зросiйщення. Але в переважнiй бiльшостi П. цього
перiоду слугують пропагандi комунiстичноï партiйностi,
спрямованоï проти класових ворогiв i буржуазних нацiоналiстiв,
перетворюючись на пасквiль (В.Еллан-Блакитний, Ю.Смолич, Т.Мигаль).
Явно пасквiлянськiй характер мають П. Я.Галана, В.Беляева,П.Козланюка, Ю.Мельничука, О.Полторацького.
2. У ширшому розумiннi П. є метажанром вiн використовує
рiзноманiтнi структурно- композицiйнi форми, має низку
гiбридних жанр, рiзновидiв: оповiдання-П., нарис-П., байкаП, вiрш-
ГI. (Хоч пролежав усе я життя на печi, Але завжди я був патрiотом
В.Самiйленка), л еса-П. (Карєра Артуро Уi Б.Брехта), фарс-П.
(Фюрер О.М,Толстого), поема-П. (Вiйна старих та нових богiв Е.Парнi,
Нiмеччина. Зимова казка Г.Гайне), П.-поема в прозi (Ангеллi
Ю.Словацького), повiсть-П. (Страдiя Р.Домановича, Записки про котяче
мiсто Лао Ше), роман-П. (Незвичайнi пригоди Хулю Хуренiто та його
учнiв I. Еренбурга), антиутопiяТ] (У нас це неможливо С.Льюiса,
Ферма звiрiв», 1984 Дж.Оруела, ґе/гiополiс Е.Юнгера)
кiнопамфлет Втеча мiстера Мак-Кiнлi, сучасний лiтературний апокриф-
П. (Александр Великий К.Чапека), мемуари-П. (Росiя в 1839 маркiза А.
де Кюстiна), трактат-П. (Лист про слiпих для повчання зрячих Д.
Дiдро) лист-П. (Лист до Гоголя В.Бєлiнського), статгя- П. Рос.
л-ра 1860-70 рр. у боротьбi проти нiгiлiстичних i соцiалiстичних
iдей витворила особливий жанр, рiзновид памфлетний аитинiгiлiстичиий
роман. Анатолiй.Вотов, Юрiй Гречанюх
