Переробка

ПЕРЕРОБКА один з гол. видiв рецепцiï. Явише П. не має заг-
визнаного теор. пояснення i точного термiнологiчного визначення. В
класифiкацiях мiжлiт. взаємин П. часом не вирiзняють як особливий
вил. I. Г. Нєупокоєва. видiливши переклад, запозичення, на
слi дування, образну аналогiю, стилiзацiю, ремiнiсценцiю, використання
чужомов. фольклору, не вказує в цiй низцi П .Д . Дюришин серед
форм рецепцiï, поряд з алюзiєю, запозиченням,
фiлiацiєю, плагiатом, перекладом, називає адаптацiю
(поняття, близьке, але не тотожне П.). А вiдтак словац. дослiдник
розглядає адаптацiю як рiзновид перекладу. За певними ознаками П.
справдi спорiднена з перекладом. В обох випадках здiйснюється
трансплантацiя тексту в iн. мов-культ. середовише. Втiм, ця ознака не
є визначальною для П. У П., так само як у перекладi, можливi
онацiональнення, iнтерна цiоналiзацiя, осучаснеиня, iдейне трансформу
вання, адаптацiя. Цим обмежується спiльне мiж перекладом i П.З iн.
боку, багатьма ознаками цi два види рецепцiï вiдрiзняються.
ПЕРЕКЛАД:
1. Має iнформацiйно-репрезентативний характер знайомить читача з
тв. чужомов. л-ри. О бєктивно ця ознака може здiйснюватисьi
iе в усiй повнотi залежно вiд обраного перекладачем рiзновиду
перекладу, вiд iндивiдуальностi перекладача, зрештою вiд
бiльшоï чи меншоï його обдарованостi, але як мета
репрезентативнiсть завжди присутня в перекладi.
2. При будь-якому перекладi, навiть вiльному, змiни внаслiдок
перекладницького втручання можливi лише на змiст, та етил, рiвнях.
3. Змiни композицiйного рiвня неможливi (за винятком скороченого
перекладу, де такi змiни, скажiмо, вiдкидання закiнчення-розв'язки,
здебiльшого призводять до фальсифiкацiï оригiналу).
4. Неможливi змiни чи замiни образiв- персонажiв.
5. Неможливi змiни жанру.
6. Тим бiльше неможливi змiни лiт. роду.
7. Перекладений тв. є вiдповiдником чужомов. першотв.
8. Переклад завжди є фактом мiжнац. лiт,- культ. взаємин.
9. Твор. настанова митця вiдтворення чужого чужомов. твору. ПЕРЕРОБКА:
10. На має iнформацiйно-репрезентатив. характеру, автор переробки
не твердить, шо репрезентує читачевi чужомов. тв. Вiн не
має на метi дати адекватне (вiрне, точне) уявлення про
першотв.
11. Змiни на змiстовному та етил, рiвнях завжди мають мiсце.
12. Можливi та досить частi композицiйнi змiни.
13. Змiни на рiвнi образiв-персонажiв майже завжди притаманнi
переробцi.
14. Жанр, змiни можливi.
15. Можлива змiна лiт. роду.
16. Перероблений тв., написаний за чужим тв., 6а й навiть за мотивами
його. якiсно нов. лiт. факт. На вiдмiну вiд перекладу перщотв.
виступає як iмпульс для створення нов. мист. структури.
17. Переробка iснує як вид не лише мiжлiт., а й внутр-лiт.
взаємодiï. Щодо цього П. подiбна до всiх видiв лiт.
взаємин, за винятком перекладу.
18. Настанова митця створення нов. тв. Наявнiсть цiєï
системи опозицiй доводить якiсну, принципову з структурно-типол.
вiдмiннiсть перекладу i П. Чи не найважливiшою при вiдмежуваннi П.
вiд перекладу є опозицiя: текст- вiдповiдник (текст-
репрезентант) i власний тв. з урахуванням чужого мист. досвiду.
Отже з теор. погляду П. є окр. видом мiжнац. лiт. звязкiв,
особливою структурою зi специфiчними диференцiйними ознаками. За
багатьма параметрами П. наближається до таких видiв мiжлiт.
взаємин як наслiдування чи запозичення. До них. надто до
запозичення. П. чи не ближча, нiж до перекладу. З iст.-лiт. погляду
П. не' завжди легко вiдмежувати вiд перекладiв. Не кажучи вже про
фольклор, нерозмежованi переклади i переспiви були луже поширенi в
л-рi. вiд ïï виникнення до 1- ï пол. XIX ст.
Поступово вiдбулось розгалуження П. i перекладу. Звiдси i
притлумлення найближчого до П. рiзновиду вiльного перекладу. Вiн,
шоправда, не зник, але став досить рiдким, периферiйним явищем.
Ширше кажучи, опанування i «привласнення» чужомов. та
чужонаи. матерiалу часто вiдбувається ступiнчасто: переклад
П. оригiнальна творчiсть. П. має багато рiзновидiв: обробка,
адаптапiя (в тому числi адаптацiя для дiтей). парафраз{а).
переспiв, переповiдання, перекладення, iдейна трансформацiя, жанр.
П., мiжродова П., зокрема драматургiя переробок. З огляду на час i
мiсце дiï можна казати про П. осучаснений, онацiональнення,
перенесення (локалiзацiю), iнтернацiоналiзацiю. Рiзновиди П.
взаємно накладаються залежно вiд автор, задуму того, хто
ïï здiйснює. Напр. Дванадцять сплячих дiв.
Старовинна повiсть у двох баладах В.Жуковського є
перевтiленням проз, роману X - У.Шпiса Дванадцять сплячих дiв.
iсторiя про привиди. Жанр, переробка тут поєднується з
онацiональненням: дiю перенесено з сер-вiч. Нiмеччини на Киïв.
Русь; заг. колорит i стиль давн- рус. казк.-фольклор, i лiтописно-
iст. Грец. письменник-будитель Ригас з Фер (1757-1798) докорiнним
чином переробив у своïй Школi чутливих закоханих (1790) шiсть
оповiдань Ретiфа де ля Бретона: розвинув деякi оповiднi моменти та
ввiв до тексту сентиментальнi вiршi, вважаючи, шо така манера
викладу бiльше вiдповiдає духовi грец. мови. «Мати»
Б.Брехта водночас iнсценiвка повiстi М.Горького, дописування-
iнтернацiоналiзацiя i осучаснення. час дiï продовжено до 1917:
згадуються такi реалiï, яких не було пiдчас рос.
революцiï 1905: танки, фанати, безпритульнi. В iст.-лiт.
контекстi того чи iн. нац. письменства цi рiзновиди набувають
бiльшого або меншого поширення, функцiонального значення, шо
зумовлюються об'єктивними i субєктивними обставинами,
закономiрностями худож. поступу. П. мають вел. значення для внутр.
iсторiй л-р, багато важать у твор. становленнi окр. письменникiв.
Вони стають пiдготовкою, стимулом до оригiнальноï творчостi.
Анеля юнацька поема А.Мiцкевича, П.-перенесення фривольноï
поеми Вольтера Гертруда сприяла сприйняттю анакреонтичних мотивiв
легкоï франц. поезiï з огляду на фiларетськi вiршi вел.
поета. В iсторiï слов'ян, л-р i театру, надто в епоху слов'ян,
культ, вiдродження, П. вiдiграли важливу роль, передусiм у тих л-
рах, де вiдбувались процеси пришвидшеного розвитку, як-отукр.,
чес.. словац., болг. Розширюючи естет, сферу л-ри-реципiєнта,
П. можуть стати поштовхом для розвитку певного жанру, течiï чи
напряму. В еволюцiï рос. л-ри на шляху народностi,
демократизму, реалiзмi/ неоцiненну ролю вiдiграли байки I.Крилова.
Становлення жанру лiт. балади в слов'ян вiдбувалось як процес
мiжнап. багатоступiнчастi рецепцiï. «Вiдгомони руських
пiсень' (1829) i «Вiдгомони чеських пiсень» (1839)
Ф.Д.Челаковського започаткували нову чес. лiр. поезiю. У
Болгарiï за вiдсутностi в 50-60-х рр. XIX ст.
оригiнальноï худож. прози та драматургiï, важливим,
навiть доконечним етапом ïï становлення було
поболгарювання П. не слiд плутати з плагiатом. Анатолiй Волков