Притчевiсть

ПРИТЧЕВIСТЬ (вiд притча) використання в тв. худож. л-ри поетики притчi.
Лiт-знавче поняття виникло в наш час. Про нього стали говорити у зв'язку
з фiлос. прозою XX ст., зокрема, з появою «нового латиноамер.
роману i породжених ним засад худож. зображення «космобачення»
(космопогляд ), магiчний реалiзм, «барочний роман'. концептуальна
проза» тошо. Як явише П. iснувало з давнiх-давен i було пов'язане з
дидактичною л-рою, зокрема, з такими проз, жанрами, як аполог, байка,
притча, повчальна повiсть; лiр., як повчання, послання, гнома, драм.
моралiте, шкiльна драма тощо. Наявнiсть П. в дидактичнiй л-рi
вiдбиває певний процес моделювання мислення, при якому пiдбiр i
спосiб подачi худож. матерiалу є аргументом мотивацiï автор,
концепцiï. У суч. притчевих тв. пряме повчання вiдсутнє, воно
нiвелюються рiзними худож. прийомами, скажiмо, шляхом конструювання образiв-
персонажiв через психол. вмотивованiсть ïхнiх вчинкiв, внутр.
дiалог, розгортання двочленноï будови тв. (виклад —
пояснення) в повноцiнну сюжетну структуру, замiни повчальних висловiв
фiгурами худож. синтаксису з обовязковим введенням загальнолюдського
контексту, мiфол. часу i простору. В таких тв. замiсть дидактизму з
являється фiлософiчнiсть. П. має здатнiсть впливати на
образну, сюжетну та композицiйну систему тв., синтезуватися з ними,
трансформувати ïх, унаслiдок чого тв. можуть набувати видових жанр,
ознак, скажiмо, новєли- притчi (Ф.Кафка «Вирок»,
«Перевтiлення. «У виправнiй колонiï»; I.Андрич
«Притча про вiзирового слона»), повiстi-притчi (Е.Гемiнгвей
«Старий i море»; Т Пулатов Друга подорож Каïна»:
В.Распутiн Прощання з Матьорою); роману-прнтчi (Г.Мелвiлл «Мобi
Дiк, або Бiлий кит»; Дж Конрад «Олмейрова примха, «Лорд
Джiм ; А.Камю «Чума»; Г.Гарсiя Маркес «Сто рокiв
самотностi». «Осiнь патрiарха; В.Голдiнг «Володар
мух». «Спадкоємцi», Вiльне падiння,
«Шпиль», «Пiрамiда, Бог Скорпiон», «Ритуал
посвяти»; Ч.Айтматов «Бiлий пароплав». «I довше року
триває день», Плаха; О.Чiладзе «Йшла по дорозi
людина», i кожен, хто зустрiнеться зi мною….
«Залiзнийтеатр; та iн.); драми-притчi (бр. Чапеки 3 життя комах;
Б.Брехт «Гостроголовi та круглоголовi, Добра людина iз
Сичуанi», Карєра Артура Уï», Кавказьке крейдяне
коло»).Одначе П. не робить тв. притчею за жанром, позаяк
виступає лише стильовим прийомом у системi худож засобiв. У
притчевих тв. визначальними є два моменти; перший гол. думка
(/лея) домiнує нал зображенням i другий оповiдь у них
здiйснюється заради мудрого повчання. Вони ведуть до
унiверсалiзацiï змалювання i загалом до традииiоналiзацiï
сюжетiв та образiв, надають ïм архетипiчпих рис. Однак, такi тв.
позбавленi схематизму, мають складну структуру i вiдзначаються високою
худож вартiстю, бо унiверсалiзацiя виступає не самоцiллю, а естет,
принципом свiтобачення. Кожна подiя чи образ це лише модель, з допомогою
якоï пояснюються фiлос. осмисленi явища громадського життя. П.
є одним iз видiв худож. узагальнення. Вона має зв'язок з
мiфологiзмом у л-рi П. зявляється не лише тодi, коли письменники
звертаються безпосередньо до поетики притчi, а й виступає як
закономiрнiстьмiфологiзацiï худож тв. П. виникає внаслiдок
зiставлення двох часових рiвнiв чи якихось подiй, а також як результат
специфiчноï iдеалiзацiï образiв-персонажiв. У першому
випадковi проекцiя бiльш давн. подiï на життя веде до ïх
перестановки: через минуле розкривається суч., одна подiя
дає розумiння iн. подiï, набуває алегоричного значення,
стає повчальним прикладом, уроком». У другому випадку
змальовується герой-зразок, посiй якоïсь фiлос. iдеï,
моральноï риси, рел догми, певного позитивного чи негативного
свiтоïлядного принципу, заради утвердження якого вiдбувається
описана подiя i якому пiдпорядковуються всi худож. засоби Цi два
принципи лежать в основi параболiчного зображення дiйсностi. До речi,
парабола є одним iз видiв притчi. Параболiчнiсть i притчевiсть
часто сприймаються як синонiми. П. розширює явише, робить його
типовим, проблемним, зi всеохоплюючою боротьбою прота зла та
стереоскопiчним зображенням, i шо найголовнiше, надає глибокого
гуманiстичного змiсту. Специфiка притчевоï естет, структури i
можливiсть широкого узагальнення сприяють виникненню особливого виду
худож.умовнсМД Вона створюється в бiльшостi випадкiв унаслiдок
iрреального бачення сучасностi, як наслiдок узагальнення сусп. важливих
явищ i алегоричного вираження ïх через конкретнi факти та образи
Виникненню умовностi сприяють такi особливост поетики притчi, як широка
асоцiативнiсть полiсемантичнiсть сюжетiв та образiв, двопланнiсп у
викладi матерiалу i появи на цiй основi пiдтексту висока тональнiсть
оповiдi та мiфол. широта в охопленнi проблем i розумiння сутностi людини
та ïï дiянь, iснують певнi прийоми реалiзацiï
притчевостi. До них належать: часова чи смислова iнверсiя, введення
притчi у тканину тв. (вставна притча), розгортання тв. на основi
приказки, приспiв я, сентенцiï фi/iос. чи морального змiсту,
наслiдування сюжетним ходом структурно-логiчноï схеми побудови
притчi (виклад — пояснення), притчева iдеалiзацiя образiв-
персонажiв, ремiнiсиентне вiдтворення сюжетiв, образiв i мотивiв давн.
притч та iн. Поняття П. не зводиться лише до прийомiв худож. зображення.
Воно є набагато ширшим, бо це певний засновок худож.
свiтосприйняття, який виявляє iманентнi властивостi давн. м iф iв
i книжковоï мудростi. Виникнення й iснування сюжетiв та образiв
повязане в такому разi з конкретною дидактичною метою. У звязку з иим
можна говорити про притчевий характер усiєï давн-христ. л-ри.
Тому тв., шо написанi на ïï сюжети, мiстять у собi фiлос.-
притчевий первень. Письменники в такому разi лише вiдштовхуються вiд
першоджерела, даючи при цьому оригiнальний поворот темi, мотиву,
переосмислюють значення образiв. У кожнiй нац., зокрема i в укр., л-рi,
П. має глибокi коренi. П. позначилася на розвитковi житiйноï,
ораторсько-учительноï, а пiзнiше, у 2-й пол. XVII XVIII ст., на
ораторсько проповiдницькiй л-рi, а надто на фiлос. тв. Г.Сковороди.
Естет, досягнення давн. укр. л-ри, у тому числi й П., стають надбанням
нов. л-ри. Але якщо в давнинi це був один iз визначальних способiв
худож. мислення, то в нов. укр. л-рi вiн стає лише одним iз
засобiв худож. зображення дiйсностi. Рацiоналiзм притчi був спiвзвучним
iз просвiтницькою iдеологiєю i знайшов втiлення в специфiчних
формах П. у вiрш, i проз. тв. письменникiв поч. XIX ст. (П.Бiлецький-
Носенко, П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, Г.Квiтка-Основяненко та
iн.). Поети-романтики заклали основи появи параболiчного пiдходу до
зображення дiйсностi. Вони своïм оспiвуванням фактiв
героïчноï iсторiï народу мали на метi протиставити його
видатне минуле i пiдневiльне сучасне, пробудити нац. свiдомiсть i полiт,
активнiсть. П. як тип узагальнення набула найвиразнiших ознак у
творчостi Т. Шевченка (Царi», Неофiти. Осi'i. Глава XIV.
(Подражанiє), Колись-то ше во время оно…», Саул, Псалми
Давидовi», Пророк, Марiя, Молитва» та iн.). Притчевi принципи
поезiï Шевченка знайшли продовження в С.Руданського, П.Кулiша,
Ю.Федьковича, М.Старицького. Особливого значення набула П. у 2-iй пол.
та в кiн. XIX на поч. XX ст. Вона стає одним iз засобiв вираження
сусп. проблематики. Поряд iз використанням рiзних прийомiв П. важливу
ролю вiдiгравала притчева образнiсть (образи-алегорiï, образи-
iдеï, образи-архетиля, образи-приклади, образи-символи). ïх
звязок iз особливостями сюжетного ходу оповiдi, композицiєю веде
до виникнення ситуацiï аналогiï, зiставлення, проведення
паралелей, домислення, тобто до параболiчного розумiння естет, сутностi
явиша. Словеснi образи, як правило, будуються за антонiмiчним принципом
(I.Франко Смерть Каïна, На Святоюрськiй горi, Терен у нозi, Мойсей,
Iстар»; Леся Украïнка Роберт Брюс, король шотландський,
Вавiлонський полон, Адвокат Мартiан, Триптих: Б.Грiнченко Матiльда
Аграманте, Живуша вода; М.Вороний вшан-зiлля»; П.Грабовський До
сiячiв» та iн.). У л-рi XX ст. П. прогресує з 60-х рокiв.
Провiдним стає принцип синтезу притчi з iн. жанрами. Притчевi
ознаки мають низка сонетiв Д.Павличка, балад I.Драча, епiтафiï i
Гнiвнi сонети В.Симоненка та деякi вiршi Л.Костенко, Р.Лубкiвського,
I.Жиленко, П.Перебийноса та iн. Параболiчна засада зображення
виявляється i в таких тв. химерноï прози, як Лебедина зграя i
Зеленi млини В.Земляка, «Дiм на горi i На полi смиренному
В.Шевчука, Оглянься з осенi Р.Яворiвського та iн. П. набуває
поширення в тiй чи iн. л-рi в певнi перiоди ïï розвитку.
Насамперед тодi, коли виникає необхiднiсть звернення до свiт, морально-
естет. досвiду. Однiєю з причин цього може бути пiдневiльний стан
л-ри. Письменники змушенi через цензурнi утиски та заборони для
вираження сусп. вагомих думок звертатися до езоповоï мови,
використовуючи трад. сюжети та образи. Однак, засада параболiчного
зображення є набагато складнiшою, нiж езопова мова, бо є
наслiдком високого рiвня розвитку худож. мислення та iст.
необхiдноï iнтеграцiï лiт. процесу. Явиша, повязанi з притчею,
дають можливiсть поглиблення, а також розширення масштабiв
засвоєння i пiдняття най. проблематики до проблематики свiт.,
загальнолюдськоï. На виникнення П. в нац. л-рi мають вплив зовн. та
внутр. чинники. До зовн. належать ïï взаємозв'язки зi
свiт, л-рою. Внугр. є наслiдком стилетвiрних закономiрностей i
саморозвитку худож. свiдомостi. Вони повязанi з ростом пiзнавальноï
функцiï л-ри, ïï iнтелектуалiзацiï на основi наук,
аналiзу сусп. явиш i подiй, ïх фiлос. осмислення з позицiй певного
естет, iдеалу, збiльшення iсторизму, шо має головне значення в
розкриттi основноï автор, концепцiï, постiйноï
гуманiзацiï сусп. думки й у зв'язку з цим посилення вимог читачiв.
Юрiй К/шмюк