ТОНIКА, СИЛАБО-ТОНIЧНЕ ВIРШУВАННЯ

СИЛАБО-ТОНIКА, СИЛАБО-ТОНIЧНЕ ВIРШУВАННЯ, (грец. syllabo склад i tonos
наголос) вiршування, в основi якого упорядковане чергування наголошених
(сильних) i ненаголошених (слабких) складiв у вiршi. Термiн «силабiчно-
тонiчне» вiршування був введений у наук, обiг рос. лiт. критиком
XIX ст. М.Надєждiним, а на поч. XX ст. вiн набув завдяки
вiршознавцевi М.Недоброво суч. звучання. Трад. одиницею вимiру ритм,
руху у С-т. вважається стопа, тобто група сильних i слабких
(наголошених та ненаголошених) складiв, шо повторюються у вiршi. В
залежностi вiд складового обєму та розташування наголосу
розрiзняють такi основнi модифiкацiï стопи, термiнологiчнi
означення яких запозиченi iз метричного, зокрема, ант. вiршування:
хорей, або трохей ( U) двоскладова стопа з наголосом на першому складi;
ямб (U) двоскладова стопа з наголосом на другому складi; дактиль (UU)
трискладова стопа з наголосом на першому складi; амфiбрахiй (и Ц)
трискладова стопа з наголосом на середньому (другому) складi; анапест
(ии) трискладова стопа з наголосом на останньому (третьому) складi. Цi
п'ять стоп є найбiльш вживаними, хоча iснують й iн., з бiльшою
кiлькiстю складiв, напр., пеон чотирискладова стопа з варiацiями
наголосiв (иии, иии, иии, иии) вiдповiдно: пеон I, пеон II, пеон III,
пеон IV. Але деякi вiршознавцi заперечують наявнiсть стопи як
реальноï ритмiчноï одиницi (В.Холшевнiков), вважаючи, шо вiрш,
ритм зумовлений, по-перше, анакрузою, тобто ритмiчним зачином, який
мiстить е собi кiлькiсть ненаголошених складiв до першого акцентованого
наголосу у вiрш, рядку, i по-друге, кiлькiстю ненаголошених складiв мiж
ритмiчно очiкуваними наголосами (iктами), тобто ритмiчно очiкуваним
iнтервалом (неiктом). I анакруза, i iнтервал у клас, силабо-тонiчних
вiршах є постiйними за умови використання в них однаковоï
модифiкацiï стопи (в хореïчних рядках анакруза нульова, а
iнтервал дорiвнює 1 складу; в ямбiчних анакруза i iнтервал
дорiвнює 1 складу; в дактилiчних анакруза нульова, а iнтервал
дорiвнює 2 складам; в амфiбрахiï анакруза дорiвнює 1, а
iнтервал 2 складам; в анапестi анакруза i iнтервал дорiвнюють 2
складам). Напр., у ямбi: и и II Ритм, значення анакрузи особливо виразно
проявляється у змiшаних розмiрах, або логаедах, напр., у такому
рiзновидi його, як трискладовик з варiацiєю анакруз: и ии ии ии и
ии ии ии ии и У цьому умовному прикладi внутр. ритмiчна структура вiрш,
рядкiв абсолютно iдентична, а вiдрiзняються вони лише ритмiчним зачином.
Регулярне та упорядковане чергування iктiвта неiктiв у вiршах
створює iнерцiю ритм, очiкування, яке визначає уявлення про
iдеальний ритмiчний рух вiрш, рядка, тобто про метр, який може
порушуватися або вiдсутнiстю ритмiчно очiкуваного (на iктi), або появою
неочiкуваного (на неiктi) наголосу. В традицiях столовоï
теорiï говорять у таких випадках вiдповiдно або 1) про замiну будь-
якоï з двоскладових стоп пiрихiєм (Ш), а в трискладових
трибрахiєм (иии), або 2) про замiну будь-якоï з двоскладових
стоп спондеєм ( ) i про появу у трискладових стопах надсхемного
наголосу (напр., в анапестi: и ии . Звичайно, пiрихiï, спондеï
та трибрахiï самостiйно вiрш, ритм не утворюють. Крiм метра та
метр, вiдхилень, до ритм, чинникiв належать i сумiрнiсть вiрш, рядкiв,
тобто вiрш, розмiр, який стосовно С-т., буде позначати довжину вiрш,
рядка у стопах (напр., чотиристоповий хорей, тристоповий дактиль i
т.д.). У випадку, коли кiлькiсть однотипних стоп у вiршах
виявляється несумiрною, тобто вiдбуваається порушення
принципу iзостопiзму, кажуть про вольнi вiршi (вживається
переважно ямб або хорей, напр., вольнi ямби О.Блока, байковий вiрш
I.Крилова та Л.Глiбова, ямбiчний вiрш драм О.Грибоєдова i Лесi
Украïнки). Виняткове значення для ритмоутворення мають паузи
кiнцевi та внутр. Не можна не враховувати i вплив на ритм
синтаксичних фiгур, зокрема, рядкових перенесень (синафiя), тобто
випадкiв незбiгу вiрша i фрази, та iн. Впливає на ритм також
тип клаузули тобто складовий обсяг ненаголошених пiсля останнього
наголошеного складу у вiрш, рядку (так, розрiзняють чоловiчу клаузулу
з наголосом на першому, жiночу на другому, дактилiчну на третьому,
гiпердактилiчну на четвертому (i далi) складах вiд кiнця вiрша). Ло
чинникiв ритму належать i можливий неповний складовий обсяг
останньоï у вiрш, рядку стопи порiвняно з попереднiми. Так, ямб
i анапест можуть бути нарощеними; вiдповiдно: а) U U U б) UU UU U або
UU UU UU (явише гiперкаталектики), а хорей i дактиль усiченими (явище
каталектики) вiдповiдно: а) U U П б) UU UU Uf! або UU UU ПП В таких
випадках при визначеннi вiрш, розмiру нарошена стопа не
враховується, а усiчена навпаки. Щодо амфiбрахiя, то вiн може
бути i нарощеним (U UU UU), i усiченим (U UU П ). Своєрiдним
чинником ритму можуть бути звуковi повтори (алiтерацiя, асонанс i
насамперед рима). Впливають на ритм i словороздiли у вiршах, i
граматичний (словесний) наголос, який не завжди збiгається з
сильним мiсцем вiрш, рядка (iктом) i т.д. Всi цi чинники в тому чи
iн. наборi i тою чи iн. мiрою значущостi беруть участь у створеннi
реального ритмiчного руху поет, мови (ритм). Становлення європ.
С-т. почалося, як пiдкреслює I.Качуровський, з св. Августина
(IV-V ст.), який з метою демократизацiï лат. квантитативного
вiрша зробив замiну довгих складiв наголошеними, а коротких
ненаголошеними. Але розповсюдження С-т. повязане, за версiєю
М.Гаспарова, з iмiтацiйними спробами вiдтворити ант. метр: стопи у
вiдповiдностi з фонетичними особливостями тiєï чи iн. нац.
мови i урахуванням нар.-поет. вiрш, традицiï. Це вiдбувалося в
XV-XVII ст. спершу в Iталiï, а потiм i в iн. краïнах, хоча
спроби або силабiзацiï тонiчного, або тонiзацiï силабiчного
вiрша мали мiсце i ранiше. Напр., нiм. тонiчний алiтерацiйний вiрш
лицарськоï лiрики, який характеризувався iзотонiзмом i звук,
анафорою, шо скрiплювала пiввiршi (т.зв. рима-посох»), у XII-
XIII ст. пiд впливом франц. куртуазноï лiрики частково
силабiзувався, хоча остаточне закрiплення С-т. вiдбувалося в XVII ст.
В англ. поезiï деякi С-т. стопи були введенi у лiт. обiг в XIV
ст. Л.Гоуером i Дж.Чосером пiд франц. та iтал. силабiч. впливом i
потiм знову вiдновилися вже в XVI ст. поетами англ. Вiдродження
Т.Уайєтом i Г.Саррi, i остаточно закрiпилися у класицистичний
перiод. У нiм. поезiï С-т. метри розробляв М.Опiц (XVII ст.). На
його думку, вiршi мали бути ямбiчними або хореïчними, шо
порушувало пануючу у ХУ-ХУ] ст. традицiю акцентного вiрша. М.Опiц
надавав особливоï уваги александрiйському вiршу. В нiдерл.
поезiï активно став вводити елементи С-т. Ян ван дер Ноот (XVII
ст ), в швед. Г.Шернельм (XVII ст.), в дан.
J.Арребо (XVII ст ). В ром. поезiï С-т. закорiнювалася важче у
звязку з сильною силабiчною iнерцiєю, яка була зумовлена
постiйним, а тому й акустично не розрiзненим наголосом у словах, не
зважаючи на раннi спроби С-т., напр., в iтал. поезiï, якi
впливали на поезiю iн. народiв. Частковоï тонiзацiï зазнала
iсп. поезiя, у франц. поезiï вона не прищепилася. Пiзнiше С-т.
склалася у угорськiй (Ш.Петьофi, XIX ст.), рум. (Я.Векереску,
Г.Асакi, XIX ст.), лит. (К.Майронiс, XIX ст.), латис. (Ю.Алунанс, XIX
ст.) поезiï. Кульмiнацiйного розвитку С-Т. досягла у 2- й пол.
XIX ст. На поч. XX ст. у звязку з модернiстською
орiєнтацiєю худож. свiдомостi почалася криза С-Т. в
європ. поезiï, хоча iст. продуктивностi вона не вичерпала.
У XIX ст. розвивається С-т. у словян, поезiï: в сербо-
хорв. (Б.Радичевич, I.Мажуранич), хоча певна тонiзацiя простежувалася
ше у Ю.Крижанича (XVII ст.) та М.Катанчича (XVIII), якi
експериментували з ант. стопами; в словен. поезiï С-Т. розмiрами
користувався Ф.Прешерн, в болг. М.Геров, в поль. А.Мiцкевич i
Ю.Словацький, в чес. реформував най. вiрш
K.Лобровський. В рос. поезiï пiсля поль. силабiчноï
експансiï (XVI, XVII ст. та 1-а третина XVIII ст.) рiшучий
поворот до С-т. зробили В.Тредiаковський, який видав 1735 Новий i
короткий спосiб складання росiйських вiршiв, та М.Ломоносов, який
додав до надiсланоï з Нiмеччини силабо-тонiчноï Оди…
на взяття Хотина коментар Лист про правила росiйського вiршотворення.
Усвiдомлюючи невiдповiднiсть силабiки фонетичнiй специфiцi рос. мови,
зокрема, ознацi наголошеностi-нена- голошеностi, та спираючись на
тонiчний за своïм характером досилабiчний нар. вiрш,
L.Тредiаковський та М.Ломоносов ввели в поет, культуру запозиченi разом
з термiнологiчними позначеннями (ямб, хорей i т.д.) основнi метричнi,
зокрема, ант. стопи, пристосувавши ïх до фонетичних властивостей
рос. мови. Орiєнтуючись на суч. ïм нiм. поезiю,
реформатори рос. вiрша ввели в поет, практику та теор. обгрунтували
двоскладовi основнi стопи (ямб та хорей) i допомiжнi (пiрихiй i
спондей), а також трискладовi (дактиль та анапест); пiзнiше
О.Сумароков видiлив амфiбрахiй, якого не було в нiм. поезiï.
Найбiльша продуктивнiсть С-т. припадає на золоте столiття рос.
поезiï. На початку XX ст. все наполегливiше стала заявляти про
себе тенденцiя розподiблення клас, розмiрiв. Однак i сьогоднi С-т.
залишається основною в рос. поезiï. Рос. С-т. вплинула i
на укр., i на бiлор. В останнiй С-т. стопи стали зявлятися в 1-й
пол., а закрiпилися в кiн. XIX (Ф.Богушевич). Щодо укр. С-т., то
вона, за думкою Г.Сидоренко, зародилася в надрах ст. системи спочатку
не як нов. канон, а як ознака доканонiзацiï силабiки. Першим
тв., написаним С-т. вiршем (4-стоповим ямбом) була «Енеïда
I.Котляревського (1798). Але на вiдмiну вiд рос. поезiï,
тонiзацiя вiрша здiйснювалась повiльнiше i не пiдкорила бiльш стiйку
та поширену силабiчну традицiю, повязану з досвiдом нар. поезiï
(Силабiка). С-т. розмiрами користувалися Т.Шевченко, С.Руданський,
Леся Украïнка,
M.Франко, М.Вороний, О.Олесь, О.Ольжич, .Маланкж, М.Рильський, М.Бажан
та багато iн. поетiв. Борис Iванюк