ВТРАЧЕНА ГЕНЕРАЦIЯ

ВТРАЧЕНА ГЕНЕРАЦIЯ шерег тв. європ. та амер. письменникiв 20-30
pp. XX ст., чиï тв. присвяченi 1-й свiт, вiйнi та ïï
траг. наслiдкам. Вираз В.г. (lost generation) належить амер. письменницi
та лiт.-знавцю Г.Стайн та використаний Е.Гемiкґвеєм як
епiграф до роману I сходить сонце (1926). Пiд В.г. малась на увазi
генерацiя, яка брала участь в 1-й свiт, вiйнi i вийшла з неï
фiзично та морально скалiченою (як герой роману Гемiнґвєя
«I сходить соние Джейк Барнс). Письменники В.г. самi пройшли через
цю вiйну i вiдобразили у своïх тв. траг. свiтовiдчуття людей, що
втратили на нiй високi iдеали, романт. уявлення про вiйськовi чесноти,
зрозумiли брехливiсть офiцiйноï пропаганди та безглуздiсть
самоï вiйни. Звiдси й спроби деяких європ. iнтелектуалiв
зайняти позицiю «над сутичкою» (Р.Роллан). й братання воякiв
на фронтах, й оцiнка вiйни як метафiзичного, позаiст. катаклiзму в тв.
багатьох митцiв епохи. Саме так зображують вiйну письменники В.г., якi
належали до протидiючих воюючих сторiн: нiмець Е.М.Ремарк, американцi
Гемiнгвей, В.Фолкнер, Дж.Дос Пассос, Ф.С.Фiцджеральд, француз А.Барбюс,
англiєць Р.Олдiнгтон, данець О.Т.Крiстенсен. Здебiльшого для тв.
цих письменникiв характерний пафос стоïчного песимiзму,
вiдчуженiсть особистостi, розчарування в цiнностях суч. ïм сусп-ва,
викриття соц. демагогiï й. головне, змалювання, часом досить
натуралiстично, всiх страхiть та жорстокостей вiйни щодо цього
письменники В.ґ. близькi до нiм. малярiв-експресiонiсгiв 20- х р.
Абсурдностi та нелюдяностi навколишнього свiту письменники В.г.
протиставляють Заг-людськi цiнностi кохання, дружбу, мист-во. хоч i вони
урештi-решт виявляються ефемерними та ламкими, i герой залишається
сам-на-сам з долею. Найяскравiшими тв. лри В.г. стали романи Ремарка
(«На захiдному фронтi без змiн, 1929, Повернення, 1931, «Три
товаришi, 1938), А.Цвайга (‘Спiр про сержанта Гришу1, 1927),
Гемiнгвея (I сходить сонце», 1926, Прошавай, зброє! «,
1929), Олдiнгтона («Смерть героя. 1929, «Всi люди
вороги», 1938), Дос Пассоса (Три солдати». 1921), Фолкнера
(«Солдатська нагорода, 1926), Фiцджеральда (Великий Гєтсбi.
1925). Провiсниками л-ри В.г. можна вважати словян, письменникiв, що
ïх тв. з'явилися за дев'ять-шiсть рр. до трьох найтиповiших для
цiєï л-ри романiв: На захiдному фронтi без змiн»
Ремарка, Прошавай, зброє!» Гемiнгвея, Смерть героя'
Олдiнгтона. Насамперед це чех Гашек (звiсно його не можна зараховувати
до В.г.. але ж у сатир, епопеï «Пригоди бравого вояка Я.Швейка
пiл час. свiтовоï вiйни (1920-1924) вперше показано абсурднiсть
цiєï вiйни як кривавого трагiфарсу). Далi серб М.Црнянський
Щоденник про Чарноєвича (1923), Хоча й цей роман не
вкладається в л-ру В.г. Црнянський дає складнiшi фiлос.
розвязання, а худож. тяжiє до експресiонiстськоï
виражальностi. Третiй у цьому шерезi зах-укр. письменник О.Турянський
роман «Поза межами болю (1923). При подiбностi проблематики та
iдейноï насиченостi тв. В.г. кожен з письменникiв цiєï
течiï мав свiй iндивiдуальний, неповторний стиль, тонкий лiризм та
своєрiдний гумор Ремарка, телеграфний стиль та принцип
айсберга» Гемiнгвея, гiркий сарказм та музикальнiсть Олдiнгтона,
сповiдальнiсть щоденника Барбюса тощо. I водночас чимось подiбнi
героï В.г. Л-ра В.г. вичерпується в основному в 20-30 рр..
але ïï вiдгомiн вiдчувається в тв. про другу свiтову
вiйну (Час жити й час вмирати Ремарка, «Де ти був, Адаме?»
Г.Бьолля, «Нагi й мертвi Мейлера, ‘Звiдсiля i в Вiчнiсть
Дж.Джонса тошо.). Пiсля другоï свiт, вiйни постають типол. близькi
до л-ри В.г. явища. В США творчiсть письменникiв «розбитого
поколiння: Д.Керуак, А.Гiнсберг та iн. В Англiï «сердитих
молодих людей: Д.Осборн, Д.Уейн. у ФРН поколiння тих, шо
повернулися»: Г.В.Рiхтер. А.Андерш, Ф.Фюман. Перегукується з
л-рою В.г. також роман Дж.Б.Прiстлi Троє в новому вбраннi (1945)
перший худож. вiдгук на проблеми, шо постали перед вчорашнiми
фронтовиками письменника старшоï генерацiï. Цей роман
користувався популярнiстю в СРСР i навiть став поштовхом для
своєрiдноï худож. полемiки з ним повiстi харкiвського
росiйськомов. письменника В.Добровольського Троє в сiрих шинелях.
У ширшому контекстi героï В.г. випереджають певною мiрою персонажiв
екзистенцiалiст, прози Ж.П.Сартра та А.Камю. Показове ставлення до л-ри
В.г. в тоталiтарних державах. Розслаблений та розчарований герой В.г. аж
нiяк не вiдповiдав ïхнiм iдеологiчним догмам, тому в гiтлерiвськiй
Нiмеччинi книжки Ремарка спалювалися, а в сталiнському СРСР Ремарк та
Гемiнгвей вважалися непотрiбними для широкого читача, який по-
справжньому змiг познайомитися з ними лише в перiод «вiдлиги кiн.
50-х поч. 60-х рр. (За винятком тв. Ремарка На Захiдному фронтi без
змiн, який 1929 був перекладений рос. мовою й у 30-тi рр, користувався
величезною популярнiстю в читача. Д-ри В.г. в повному розумiннi в СРСР
не могло бути в силу iдеологiчних чинникiв, однак деякi мотиви, близькi
до л-ри В.г., вiдчуваються в прозi В.Н екрасова, В.Распутiна. В.Бикова,
К.Симонова, Ю.Бондарева. В.Астафєва тощо. Особливоï
актуальностi тема В.г. набуває в худ.- публ. л-рi про афганську
вiйну (Цинковi хлопчики» бiлор. письменницi С.Алексiєвич).
Юрiй Попов