А. Сафронова: Рецензiя на iсторичну повiсть I. Франка Захар Беркут

Iсторична повiсть Захар Беркут переносить нас в далекий 1241 рiк,
художня вартiсть повiстi полягає в майстерному змалюваннi життя
Закарпатськоï Русi XIII столiття. Iван Франко детально
показує читачам язичницькi вiрування Тухольцiв, ïх побут,
повсякденнi тогочаснi заняття та розваги. Для досягнення колоритнiшого
змалювання автор використовує надбання фольклору: вiрування,
обряди, народну медицину. (Тухольцi вiрили, що тота липа — дар
ïх споконвiчного добродiя, царя велетнiв, який засадив ïï
власноручно на тухольськiй долинi на знак своєï побiди над
Мораною).

За iсторичну основу автор бере правдивий факт нападу монголо-татар на
Киïвську Русь. Як вiдомо Русь зазнала Монголо-татарськоï
навали в 12371241 роках. Батиєва навала принесла неймовiрнi
нещастя давньоруському народовi, уповiльнила його розвиток, вiдкинула
Русь на кiлька столiть назад.

Досить цiкавою є проблематика повiстi. Порушенi проблеми зради,
батькiв та дiтей залишаються актуальними i в наш час, а це дуже важливий
аспект.

Образи рельєфно зображенi, але, на нашу думку, ватажок
тухольськоï громади Захар Беркут надто iдеалiзований автором i
неправдоподiбний. Патрiотичнi почуття, бажання перемоги переважають над
батькiвськими iнтересами в образi головного героя. Любов до рiдного краю
виявляється сильнiшою за любов до сина Максима. Захар Беркут ладен
краще пожертвувати сином, нiж громадою. Нехай радше гине мiй син, нiж
задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю! — це
говорить швидше Захар Беркут,патрiотичний вояка, але нiяк не Захар Беркут-
батько.

Повiсть Iвана Франка має високу художню вартiсть,що
мотивується ïï актуальнiстю навiть в XXI столiттi,
колоритом у описах атмосфери Закарпатського населення. Чи доцiльна
iдеалiзацiя головного героя повiстi, чи не надмiрна вона, читач
має вирiшити для себе вiдповiдно до своïх морально-етичних
переконань.