IНСТИТУТУ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГIÏ iм.М.Т.РИЛЬСЬКОГО НАН УКРАÏНИ 85 РОКIВ. Ганна СКРИПНИК

У 2006 р. Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнологiï iм. М. Т. Рильсь- кого НАН Украïни вiдзначає 85 -лiття вiд часу заснування. Ця дата добра нагода для ос- мислення й оцiнки дiяльностi науковоï устано- ви на рiзних етапах ïï iсторичного розвитку. Iсторiя заснування Iнституту сягає 1920-х рокiв, коли за умов вiдродження та небувалого розвитку всiх сфер украïнського культурного життя було започатковано новi науковi напря- ми дослiджень з етнографiï, фольклористики, музикознавства, театрознавства, образотвор- чого мистецтва тощо. Постання IМФЕ повязане зi створенням Украïнськоï академiï наук (УАН, ВУАН). Ба- зовими установами Iнституту стали народо- знавчi та мистецтвознавчi пiдроздiли ВУАН 1920-х рокiв, що були особливо плiдним перiо- дом розвитку украïнськоï народознавчоï та мистецтвознавчоï наук. Саме на цей час при- падає формування науково-органiзацiйних центрiв цих наукових дисциплiн. Зокремл, в рамках Украïнськоï академiï наук виникли такi провiднi етнографiчнi установи, як Етногра- фiчна комiсiя (1921) та Музей-Кабiнет антро- пологiï та етнологiï iменi Хведора Вовка (1921), Етнологiчний вiддiл (або Вiддiл примi- тивноï культури i народноï творчостi) (1928). 1922 р. при Етнографiчнiй комiсiï ВУАН було створено Кабiнет музичноï етнографiï ВУАН. Цим установам, довкола яких гуртувалися ос- новнi науковi сили, належала провiдна роль у розгортаннi фольклорно-етнографiчних дослi- джень, створеннi джерельноï бази народознав- ства, формуваннi кореспондентськоï мережi, започаткуваннi профiльних перiодичних ви- дань (Етнографiчний вiсник, Матерiали до етнологiï, Первiсне громадянство та його пе- режитки на Украïнi ). У царинi дослiдження музичного фольклору результативно працював Кабiнет музичноï етнографiï, очолюваний проф. К. Квiткою. Широкоформатнi мис- тецтвознавчi студiï здiйснювалися Кабiнетом мистецтв, який очолював акад. Ф. Шмiт, i Ка- федрою мистецтвознавства та iсторiï украïнсь- кого мистецтва пiд керiвництвом О. Нови- цького. Iснував умовний подiл дослiдницьких сфер мiж народознавчими пiдроздiлами ВУАН: Ет-нологiчним вiддiлом, Етнографiчною комiсiєю 1 Музеєм-Кабiнетом антропологiï та етнологiï iм. Хв. Вовка. Етнографiчна комiсiя студiювала переважно усну народну творчiсть, духовну культуру: народний календар, звичаï та обряди, легенди, пiснi, традицiйнi народнi знання, окремi ритуально-обрядовi аспекти виробничоï сфери тощо. Музей антропологiï та етнологiï iм. Хв. Вовка вивчав матерiальний бiк побуту i життя народу. Етнологiчний вiддiл (або Вiддiл примiтивноï культури) дослiджував соцiонор- мативну культуру. Найширшим розмахом збирацькоï та науковоï працi вирiзнялася Етнографiчна комiсiя, що почала дiяти на базi етнографiчноï секцiï Украïнського наукового товариства в Києвi. Головою Комiсiï був академiк А. Лобода, а керiвничим В. Петров. Комiсiя ставила завдання обєднати науковцiв-етнографiв, розгорнути науково-дослiдну працю, залучаючи мiсцевих дослiдникiв, ïй належала особлива заслуга в експедицiйному вивченнi продуктивних сил, у створеннi нових мiсцевих осередкiв для дослiдження… селянського i мiського побуту та усноï народноï творчо- стi . До складу Етнографiчноï комiсiï УАН входили провiднi украïнськi вченi: К. Квiтка (заступник Голови комiсiï), М. Гайдай, В. Бiлий, В. Бiлецька, М. Грiнченко, В. Кравченко, С. Терещенкова, В. Петров та iн. З комiсiєю тiсно спiвпрацювали В. Щербина, Д. Яворни- Цький, В. Перетц, К. Копержинський, Ф. Кричевський та чимало iнших вiдомих до- слiдникiв i дiячiв культури. Пiднесенню наукового рiвня дiяльностi Комiсiï сприяли матерiали ïï перiодичного ви-дання Етнографiчного вiсника» (протягом 1925-1932 рокiв вийшло 10 чисел), — на сто-рiнках якого порушувалися теоретичнi питання iсторiï та розвитку украïнськоï етнографiï — про сучасний стан та черговi завдання науки, про дефiнiцiï основних понять та термiнiв, про До 33-рiччя Iмсмшяуту мисжвщтг&шавсмга, фслiллорисгншсн та еммаяогiï ïм. М. Т. Рчньськаiо ШАЛ Украïни зв язок i спiльне предметне поле етнологiï iз сумiжними дисциплiнами фольклористикою та iсторiєю. Належну увагу и сопис придiляв також питанням культури нацiональних меншин, ролi етнографiчноï спадщини, краєзнавства, фольклористики та музичноï фольклористики, якi висвiтлювалися як украïнськими, так i зарубiжними дослiдниками. Часопис у рубрицi Рецензiï систематично знайомив зi здобутками вiтчизняноï та зарубiжноï перiодики. Результативною була дiяльнiсть Музею — Кабiнету антропологiï та етнологiï iм. Хв. Вов-ка УАН зi створення наукового iнструментарiю та органiзацiï стацiонарних дослiджень на мiсцях. До складу штатних та постiйних поза-штатних наукових працiвникiв цього осередку ввiйшли А. Носiв, А. Онищук, Ю. Павлович, Н. Заглада, Л. Шульгина, . Дзбановський, Л. Демуцький. Керiвником осередку було обрано О. Алешо. Спiвробiтники Музею розробили ряд про-грам, якi стали методичним iнструментарiєм як для ïхнiх власних студiй, так i для аматорiв- краєзнавцiв на мiсцях, яким Музей надсилав програми- запитальники та iнструктивнi мате-рiали, надавав методичну допомогу. На основi розробленого iнструментарiю працiвники Музею-Кабiнету стацiонарно до-слiджували окремi села, виробничi галузi. Зок-рема, протягом 1923~ 1924 рокiв вони вивчали гончарство й кошикарство в Слобiдцi, поблизу Києва; народне будiвництво та одяг на Малин — щинi i Миргородщинi; рибальство, народну ïжу та дитячий побут у с. Пекарi на Киïвщинi тощо. До дослiджень цього циклу належать опублiкованi розвiдки Украïнськi воскобiй-нi, Гончарство в с. Бубнiвцi на Подiллi та Прилади для освiтлення в с. Бубнiвцi на По-дiллi Л. Шульгиноï; До питання про еволю-цiю нiжки в стiльцi i столi, До питання про еволюцiю украïнського народного орнаменту, Полiський курiнь, Про шиття i носiння одягу , Мисник, Вживання кошика та мiшка. Матерiали до iсторiï примiтивного транспорту Ю. Павловича; Ярмо Н. Заглади. На основi тривалих стацiонарних спостере-жень, що проводилися в с. Старосiллi, Н. За-глада пiдготувала роботу Побут селянськоï дитини (1929). Монографiя за обраною те-матикою належить до рiдкiсного в украïнськiй иауцi напрямку етнографiя дитинства. Становлять значний науковий iнтерес до-слiдження Н. Заглади про ïжу та Л. Шульгиноï про пасiчництво, вмiщенi у третьому томi Матерiалiв до етнологiï. Розширенню спектра народознавчих студiй та методичного iнструментарiю сприяла також робота Етнографiчного товариства, створеного при Музеï-Кабiнетi антропологiï. 1928 р. Товариство перейменували на Всеукраïнське етнографiчне товариство (ВУЕТ). На початок 1926 р. воно вже нараховувало 160 членiв. Дiяльну участь у його роботi брали А. Онищук, Л. Шульгина, Н. Заглада, Д. Щербакiвський, . Дзбановський, Н. Малеча та iн. Товариство ставило перед собою мету об єднати роботу фахiвцiв та крає знавцiв- аматорiв, залучити широкi науковi кола до безпосереднiх студiй народного побуту. Това- риство спромоглося започаткувати власнi ви-дання, зокрема, Побут (вийшло сiм номерiв) та Записки Етнографiчного товариства. Члени Етнографiчного товариства студiювали народнi промисли та ремесла, звичаï та обря- довий хлiб, традицiйнi знання та вiрування. ґрунтовнiстю наукового пiдходу вирiзняються опублiкованi в кiлькох числах Побуту роз-вiдки з народноï медицини Подiлля С. Вер- хратського Побутова медицина сучасного села , Украïнський медичний фольклор тощо. Етнологiчний вiддiл (або Вiддiл примiтив-ноï культури) дослiджував соцiонормативну культуру, форми громадського життя. Дiйсни-ми членами Вiддiлу примiтивноï культури i на-родноï творчостi стали К. Грушевська (керiв-ник вiддiлу), К. Копержинський i Ф. Савченко. В основу дiяльностi Вiддiлу було покладено програмнi завдання проектованого М. Грушевським Iнституту дослiдження пережиткiв примiтивноï культури в украïнськiй обрядовостi, народному свiтоглядi та фольклорi. Фундаментальну дослiдницько-пошукову роботу здiйснила, зокрема, К. Грушевська з виявлення та науковоï систематизацiï варiантiв iсторичних дум. На засадах новiтнiх наукових методик вона упорядкувала та опублiкувала корпус украïнських народних дум у двох томах («Украïнськi народнi думи» у 2-х тт. (1927, 1931), що й досi залишаються основним дже-релом для дослiдникiв цього жанру фольклору. У 20-х роках започатковуються дослiдни-цькi напрямки в украïнськiй етнологiï, якi, не див-
15 5 N 0130-6936 . НАРОДНА ТВОРЧIСТЬ ТА ґТНОГРАФIЯ -1/20М лячись на рiзноманiтнi деструктивнi чинники та тенденцiï радянськоï доби, не втрачають своєï актуальностi впродовж усього двадцятого столiття. Передусiм украïнськi народознавцi дома-гаються позитивних зрушень у розробцi науково-теоретичних питань та методологiчних засад розвитку етнологiчноï науки, ïï розмежування iз сумiжними дисциплiнами, визначення ïï дослiдницькоï сфери. Основнi концептуальнi положення розвитку украïнськоï етнологiï, як i iсторичноï науки загалом, розробив М Гру- шевський, який особисто опiкувався перспек- тивою розвитку народознавства, створюючи вiдповiднi науковi пiдроздiли i добираючи для них кадри, сприяючи започаткуванню наукових шкiл. Важливого програмно-методологiчного значення набула, зокрема, стаття М. Гру- шевського Збереження i дослiдження побутового i фольклорного матерiалу як вiдповiдальне державне завдання. Основнi ïï положення про державнi заходи у сферi екологiï народноï культури, про потребу зберегти якнайбiльше фольклорного матерiалу, взятого якнайширше з рiзних точок погляду як для сучасноï, так i для майбутньоï науки не втратили своєï науковоï значимостi й досi. Розвiдка М. Грушевського це властиво своєрiдна цiлiсна програма державного пiдходу до охорони етнокультурноï спадщини. Гiдна подиву публiкацiйна дiяльнiсть у 20-х — на початку 30-х рокiв народознавчих установ, кожна з яких мала власне перiодичне видання, не давлячись на надмiрну економiчну скруту цiєï доби. Видрукуванi на сторiнках цих перiодичних видань працi присвяченi не лише матерiальнiй i духовнiй культурi украïнцiв, а й актуальним народознавчим проблемам зарубiжноï етнологiï. З являються i фундаментальнi узагальнюючi роботи з етнологiï та фольклористики (О. Андрiєвський Бiблiографiя лiтератури з украïнського фольклору (1930). З-помiж iсто-рiографiчних дослiджень 20-х рокiв виокрем- люється також монографiя Ф. Савченка Заборона украïнства . Це один iз найгрунговнiших систематичних викладiв розвитку украïнського руху за нацiональне вiдродження на пiдросiйських землях Украïни. Дослiдження мiстить огляд джерел й iсторiографiю, скрупульозно зiбранi й осмисленi данi про украïнiстичну дiяльнiсть Комiсiï для опису Киïвськоï шкiльноï округи, про етнографiчно- статистичну експеди цiю П. Чубинського, про польсько-украïнсько- росiйськi взаємовiдносини, про передумови створення та причини закриття Пiвденно-За- хiдного вiддiлу РГТ у Києвi. До прiоритет шх напрямкiв дiяльностi Все-украïнськоï академiï наук (далi ВУАН) вже з часу заснування належали дослiдження iсторiï мистецтва, передусiм вiтчизняного. Вони здiйснювалися низкою комiсiй, комiтетiв, музеïв, секцiй, утворених при Першому ВIД/тi лi чи Спiльному зiбраннi ВУАН. Пiсля об'єднання в червнi 1921 р. Украïнського наукового товариства (далi УНТ) та ВУАН до складу ВУАН увiйшла секцiя мистецтв УНТ, яка була створена при ньому за iнiцiативою провiдних украïнських мистецтвознавцiв ще у вереснi 1918 р. (перший голова секцiï Д. Антонович, секретар Д. Щер- бакiвський; згодом секцiю очолювали М. Ма- каренко, О. Новицький). По приєднанню до ВУАН у складi секцïï працювали комiсiï: до- слiдження художнiх цiнностей, вилучених iз церков i молитовних будинкiв Украïни; термiнологiчних словникiв з iсторiï мистецтва; реєстрацiï памяток мистецтва; видавнича. 1 серпня 1921 р. у складi Першого вiддiлу ВУАН було створено Археологiчну комiсiю (голова — Ф. Шмiт). Згiдно з розробленим ф. Шмiтом проектом до п'яти секцiй цiєï Комiсiï мали входити i етнографiчна, музеєзнавча, архiтектурно-монументальна та мистецтвознавча. 1922 р. Археологiчну комiсiю було реорганiзовано в комiтет, а 1924 р. — у Всеукраïнський археологiчний комiтет при Спiльному зiбраннi ВУАН. 1925 р. Спiльне зiбрання ВУАН затвердило Президiю ВУАКу: голова — О. Новицький, заступник голови — Д. Щербакiв- ський, вчений секретар — М. Рудинський. З iнiцiативи Д. Щербакiвського в структурi ВУАКу було створено Мистецький вiддiл з двома комiсiями — студiювання памяток монументального мистецтва та студiювання архiвних джерел з iсторiï украïнського мистецтва. У 1921 р. з iнiцiативи академiка Ф. Шмiта при ВУАН засновано Софiйську комiсiю (голова — Ф. Шмiт), на яку покладалося завдання комплексного дослiдження собору св. Софiï в Києвi. Перервана на деякий час дiяльнiсть цiєï Комiсiï вiдновлюється з червня 1923 р. у складi Першого вiддiлу ВУАН, головою якоï призначено академiка О. Новицького, а за де ез-рiччл iнституту мжтзцтаознтстш, фольклористики то етнологiï iм. М. Т. Ршмiського ШАШ Украïни ступником М. Бiляшiвського. Комiсiя при-пинила iснування в 1933 р. 1922 р. з iнiцiативи Ф. Шмiта було створено науково-дослiдницьку кафедру мис- тецтвознавства, яку спочатку вiн i очолив. З 1924 р. керiвником кафедри став О. Нови- цький. При кафедрi було закладено окремий кабiнет украïнського мистецтва, а також Музей видатних дiячiв украïнськоï науки та мистецтва (кустос . Рудинська), Украïнський театральний музей (керiвник П. Рулiн). У рамках Спiльного зiбрання ВУАН з 1919 р. функцiонував Музей мистецтв (нинi Музей мистецтв iм. Б. i В. Ханенкiв), працiвники якого дослiджували широкий спектр питань iсторiï захiдного та схiдного мистецтва. Упродовж 20-х рокiв академiчнi народознавчi та мистецтвознавчi науковi установи до- сягли значних результатiв: започатковано новi дослiдницькi напрямки та солiднi перiодичнi видання, налагоджено тiснi контакти мiж нау-ковцями провiдних мiст Украïни (Києва, Харкова, Львова, Одеси), створено фундаментальну джерелознавчу базу з украïнського народознавства, опублiковано ґрунтовнi науковi працi узагальнюючого характеру з царини етнографiï та мистецтвознавства. У:е це вiдкривало неабиякi перспективи перед украïнською гуманiтарною наукою. Проте суспiльно- полiтичнi реалiï розгорнулися iнакше: репресивна полiтика радянськоï тоталiтарноï системи початку 30-х рокiв рiзко зупинила розвиток гуманiтарних дослiджень в Украïнi. Нищiвного морального та фiзичного удару зазнає як УАН у цiлому, так i провiдна наукова верства зокрема. Застiй у науцi посилювався директивно насаджуваними теорiєю соцiалiстичного реалiзму та марксистськими догмами. Iдеологiчнi реформацiï в гуманiтарнiй науковiй сферi, репресiï щодо науковцiв та згортання цiлих наукових напрямкiв згубно вплинули на загальний стан академiчноï науки, надмiрно звузили спектр та можливостi дослiдження i збереження культурноï спадщини народу. Вiдбуваються численнi реорганiзацiï та лiквi — дацiя установ мистецтвознавчого та народознав- : чого напрямку. Частину наукового складу цих пiдроздiлiв було приєднано до Iнституту матерi- альноï культури, а частину репресовано. 5; Гостра суспiльна потреба у створеннi спецi-альноï академiчноï установи, обєктом вивчення якоï була б усна народна творчiсть, музика, образотворче мистецтво та звичаєво-обрядова культура, зумовила прийняття в липнi 1935 р. ухвали Президiï Академiï наук про створення Iнституту народноï художньоï творчостi, яка була пiдтримана загальною сесiєю Академiï наук у червнi 1936 р. Вiдтак з метою компенсацiï помiтних прогалин у народознавчiй галузi в рамках Академiï наук V РСР постає Iнститут украïнського фольклору (з другоï половини 1936). Вiн успадкував не лише науковi традицiï й досвiд, а й архiв та науково-документальну базу народознавчих установ 20-х рокiв. Аспiрантура при Iнститутi, вiдкрита у 1938 р., готувала фахiвцiв з музичного i словесного фольклору та етнографiï. З 1940 р. постає питання про вiдкриття в Iнститутi вiддiлу етнографiï. Для висвiтлення результатiв наукових студiй у галузi народноï творчостi Iн-ститут започатковує перiодичнi видання Ук-раïнський фольклор (1937-1939), Народна творчiсть» (19391941). Першим директором Iнституту украïнського фольклору був А. Хвиля (19361937), якого у 1937 р. було репресовано. Напередоднi Другоï свiтовоï вiйни в Iнститутi плiдно працювали вiдомi вченi Д. Ревуцький, П. Попов, Ю. Соколов, Ф. Колесса, Ф. Лавров та iн., якi провадили значну збирацьку роботу в царинi народноï творчостi та готували до видання пiдручник з украïнського фольклору. Пiд час Другоï свiтовоï вiйни Iнститут було евакуйовано до Уфи (1941) i реорганiзовано у вiддiл фольклору зведеного Iнституту суспiльних наук АН УРСР. Щодо мистецтвознавчих дослiджень, то ïх згодом було поновлено у структурi багатопрофiльного Iнституту народноï творчостi та мистецтв АН УРСР, що постав у червнi 1942 р. на базi цього вiддiлу. До його складу, крiм народознавцiв, увiйшли й мистецтвознавцi. Спочатку Iнститут очолив фольклорист i музикознавець проф. М. Грiн- ченко, автор першоï Iсторiï украïнськоï музики (1922), а з кiнця 1942 р. незмiнним керiвником установи став на два десятилiття голова Спiлки письменникiв УРСР, поет, академiк АН УРСР Максим Рильський, який був найтiснiше повязаний з народною творчiстю, оскiльки, за його зiзнанням, з любовю до народноï творчостi…, здається, i народився. У березнi 1944 р. Iнститут повернувся до Києва й був реорганiзований в Iнститут мис- *
инсмижуту тисм ь iщвтп дослiде, фольклористики та *яшолоШ iм, М. 7. Рильського МАМ Украïни тецтвознавства, фольклору та етнографiï АН УРСР*. Зусиллями М. Рильського було сформовано етнографiчне вiддiлення та вiддiли фондiв, образотворчого мистецтва, фольклору, тнографiï, музики, кiно, театру, славiстики, а акож розпочато видання фундаментальноï серiï Украïнська народна творчiсть. Протягом 1947-1958 рокiв Iнститут видавав Науковi записки (т. I-4) з питань мистецтва, фольклору та етнографiï, а 1957 р. вiдновив випуск журналу Народна творчiсть та етнографiя, що продовжив видавничу традицiю Етнографiчноï комiсiï, Вiддiлу примiтивноï культури i народноï творчостi, а згодом Iнституту украïнського фольклору. Високий авторитет поета- академiка сприяв утвердженню керованоï ним гуманiтарноï багатопрофiльноï установи, що стала визначним народознавчим та мистецтвознавчим центром. 1964 р. Iнституту присвоєно iмя М. Т. Рильського. Пiсля М. Рильського Iнститутом керували М. Сиваченко (1964-1973), С. Зубков (1974- 1987), О. Костюк (19872000), Г. Скрипник (вiд 2000). Вiд 1994 р. Iнститут має сучасну назву. У структурi Iнституту функцiонують вiддiли музикознавства, фольклористики, театрознавства, кiнознавства, культурологiï та етноми- стецтвознавства, декоративно-вжиткового мистецтва та народноï творчостi зарубiжних краïн, образотворчого мистецтва, а також Украïнський етнологiчний центр, наукова бiблiотека та рукописнi фонди. До прiоритетних наукових напрямiв дiяль-ностi Iнституту належать: дослiдження етнiчноï та етнокультурноï iсторiï украïнського народу, iсторiï украïнськоï етнографи, реалiзацiя широ-коï програми тотального фольклорно-етногра- фiчного обстеження Украïни та формування комп ютерноï бази даних з етнокультури украïнцiв та етнiчних меншин, створення етнографiчноï енциклопедiï та етнографiчних атласiв iз матерiальноï та духовноï культури; видання пов- новартiсноï iсторико-етнографiчноï монографiï Украïнцi, iдея пiдготовки якоï належить ще М. Рильському та К. Гуслистому Колектив працює над пiдготовкою до видання на паперових та електронних НОСIЯХ ДРГЯТИТОМНОГП к-пргту- 3 1964 р. iм. М. Т. Рильського АН УРСР; з 1992 р. сучасна назва; з 2001 р. Нацiональноï академiï наук Украïни. су Украïнська народна спадщина , над опублi-куванням рукописних етнографiчних матерiалi! архiву тощо. Цi науковi проекти реалiзують спiвробiтники Украïнського етнологiчного цен-тру ЩО постав у 1999 р. на основi Етнологiчного вiддiлу та Украïнського фольклорно-етногра-фiчного центру. Науковi традицiï та засади цього пiдроздiлу були закладенi як самим директором IМФЕ М. Рильським (який пiсля вiдкриття цього осередку певний час його очолював), так i К. Гуслистим. Завiдувачу цього вiддiлу К. Гуслистому належить заслуга запо- чаткування розробки актуальноï тематики з етнiчноï iсторiï та етногенезу украïнцiв, iз картографування явищ украïнськоï етнокультури, з опрацювання концепцiï створення Музею народноï архiтектури та побуту Украïни. Помiтними здобутками в царинi етнологiчноï науки в Украïнi позначилася i дiяльнiсть Володимира Горленка, який перейняв естафету керiвника вiддiлу вiд К. Гуслистого i сприяв розробцi iсторiографiчних проблем украïнськоï етнографiï та етнографiчних атласiв. Напрацювання вчених попереднiх десятилiть з етнологiï знайшли успiшне продовження у працях сучасних народознавцiв Iнституту, зусиллями яких опублiковано низку фундаментальних робiт: Етнiчна та етнокультурна iсторiя Украïни (т. 1, кн. 2), Iсторiя украïнськоï етнографiï (т. 1), Iсторiя украïнськоï етнографiï Ф. Колесси, Украïнцi (кн. 2, 3) та iн. Спiвробiтники Украïнського етнологiчного центру успiшно здiйснюють програму тотального етнографiчного обстеження Украïни Важливим народознавчим пiдроздiлом Iн-ституту є вiддiл фольклору, науковi традицiï дi-яльностi якого сягають академiчних установ 20-х рокiв. Активну роботу з дослiдження народного епосу, вивчення репертуару та музич За пiдтримки М. Рильського фольклористами було започатковано серiю Украïнська народна творчiсть (опублiковано 22 томи). Вiддiл, очолюваний у рiзнi часи вiдомими украïнськими фольклористами (П. Поповим^ Ф. Лавровим, О. Деєм, М. Пазяком, И. Федасом, М. Дмитренком), пiдготував та опублiкував низку монографiй iз проблем украïнського епосу, народноï пiсенностi, паремiологiï, з iсторiï украïнськоï фольклористики тощо. За сучасних умов актуалiзувалася потреба пiдготовки та видання фундаментальних узагальнюючих праць з украïнськоï фольклористики. Особливоï уваги заслуговують започаткований колективом п'ятитомний корпус «Украïнськi народнi думи, Енциклопедiя украïнськоï фольклористики» та Iсторiя украïнськоï фольклористики. Народознавцi Iнституту забезпечують ви хiд перiодичних видань: Народна творчiсть та етнографiя», Матерiали до украïнськоï етно-логiï, матерiали Мiжнародних украïнiстичних конгресiв; опiкуються перевиданням фольк- & лорно-етнографiчноï спадщини (опублiковано Украïнськi народнi мелодiï К. Квiтки у 2-х ( частинах, Украïнськi народнi думи К. Гру- шевськоï у 2-х томах, iсторико-етнографiчний нарис Зяткiвцi Г. Танцюри у 2-х томах, «Ет- нографiчнi писання М. Костомарова та iн.). Вагомими науковими здобутками вiдзнача-ється дослiдницька дiяльнiсть вiддiлу музико-знавства. Ще в повоєннi роки музикознавцi брали активну участь у пiдготовцi фольклористичних видань, у дослiдженнi народноï музичноï творчостi, весiльних пiсень, iсторiï украïнськоï музичноï фольклористики (працi Л. Ященка, О. Правдюка, С. Грици). Водночас дедалi активнiше музикознавцi цiкавляться i професiйним музичним мистецтвом, диригентсько-виконавськими аспектами музичного мистецтва; дослiджуюють питання iсторiï й теорiï професiйноï музичноï культури, психологiï му-зичного сприймання, звязки професiйноï музики з фольклором; здiйснюють iсторико- теоретичнi розробки жанрiв i стилiв класичноï та сучасноï музики (працi М. Гордiйчука, О. Кос- тюка, А. Iваницького, О. Шевчук, Л. Корнiй,
      A. Калениченка, О. Нiмкович). Широке коло видань присвячено персоналiям
      украïнськоï му-зики (монографiï Л. Пархоменко, Б.
      Фiльц,
      B. Кузик, А. Терещенко, довiдник Композитори Украïни та
      украïнськоï дiаспори А. Мухи та iн.). Колективом
      пiдготовлено i опублiковано 5 томiв багатотомноï Iсторiï
      украïнськоï музики , а нинi вченi вiддiлу пiд керiвництвом
      А. Калениченка активно працюють над опублiкуванням праць
      класичноï музичноï спадщини, пiдготовкою i виданням у 3-х
      томах Украïнськоï музичноï енциклопедiï (вийшов
      т. 1), тематичних збiрок та перiодичних видань, (Матерiали до
      украïнського мистецтвознавства, Украïнське
      мистецтвознавство: матерiали, до-слiдження, рецензiï), беруть
      активну участь у музичному життi краïни. З iнiцiативи М.
      Рильського в IМФЕ вiд- роджуються багатi традицiï
      украïнськоï славi-стичноï науки: 1955 р. вiдкрито
      аспiрантуру зi слов янськоï фольклористики, 1959 р. у вiддiлi
      украïнського фольклору для дослiдження про-блеми Фольклор
      пiвденних i захiдних слов'ян» створено групу славiстики, яку
      очолив учений-славiст М. Кравцов. З 1961 р. Координацiйна рада а
      актуальних проблем слов яноанавства призначила IМФЕ iм. М. I.
      Рильського головною установою в опрацюваннi проблеми Вивчення
      фольклору пiвденних слов ян», йому доручається
      координацiя й планування дослiджень з цiєï проблеми в
      Украïнi та Росiï. У 1969 р. рiшенням I Iрезидiï АН
      Украïни в Iнститутi створено вiддiл словянськоï
      фольклористики Пiд керiвництвом вiдомого славiста В. Юзвенко вiддiл
      розгортає дослiдження над такими прiоритетними науковими
      темами, як порiвняльно-iсторичне вивчення фольклору слов'янських
      народiв, iсторiя слов янськоï фольклористики тощо. У 1988 р.
      вiддiл словянськоï фольклористики було реорганiзовано у вiддiл
      мистецтва та народноï творчостi зарубiжних краïн, який
      продовжує здiйснювати науковi проекти спiльно з ученими
      європейських краïн, опрацьовуючи проблеми художньоï
      культури словян. У розвитку славiстичних дослiджень в IМФЕ велике
      значення мали i мають Мiжнароднi зïзди славiстiв. Зокрема, у
      1983 р. Iнститут взяв найактивнiшу участь у пiдготовцi i проведеннi
      IX Мiжнародного зïзду славiстiв, що вiдбувся Києвi. З-
      помiж численних колективних та iнди-вiдуальних монографiчних праць
      спiвробiтникiв цього пiдроздiлу (керiвник Л. Вахнiна) виокремлюються
      роботи та збiрки, присвяченi мiжслов янським фольклорним i фолькло-
      ристичним взаєминам, уснiй народнiй творчостi та мистецтву
      словянських народiв. До найпомiтнiших здобуткiв вiддiлу по праву на-
      лежить унiкальне видання Енциклопедичний словник Художня культура
      захiдних i пiвденних словян (XIX — початок XX ст.), а також
      започаткований ним щорiчник Сло- в янський свiт. Схвальну оцiнку
      науковоï громадськостi отримала плiдна координацiйна
      дiяльнiсть, здiйснювана славiстами Iнституту з налаго- 8
ОПIМIШ. НАРОДНА ТВОРЧIСТЬ ТА ЕТНОГРАФIЯ 5/гоов джснни наукових контактiв iз ученими Польщi, Болгарiï, Чехiï, Слочтини, Угорщини Ма кедонiï, Росiï та Биору'ï. У 1996 р. сформовано вiддiл культурологiï (пiд заснування i до сьогоднi завiдувач вiддiлу I. Юдкiн), який постав на основi обєднання вiддiлу теоретичних проблем художнього розвитку мас, створеного у 1978 р.2 (очолюваний I. Аяшенком), та вiддiлу теорiï мистецтва (створений у 1975 р. пiд керiв- ництвом М. Гончаренка). Наукову спадщину цих вiддiлiв, яка стала основою розвитку культурологiï в IМФЕ, втiлено в публiкацiях спiвробiтникiв, досвiд яких забезпечив мож-ливостi подальшоï розробки мiждисциплiнар-ноï, iнтеграцiйноï проблематики в багатопро- фiльному Iнститутi мистецтвознавства, фольклористики та етнологiï iм. М. Т. Риль-ського НАН Украïни. Перу провiдних учених цього вiддiлу (I. Юдкiн, С. Грица, О. Найден, Т. Руда, Н. Корнiєнко) належать фундаментальнi та прикладнi дослiдження (Мелос украïнськоï народноï епiки , Орнамент украïнського на-родного розпису, Нариси нiмецькоï музичноï культури другоï половини XX ст., Украïн-ський театр у переддень третього тисячолiття та iн.). Вiддiл також започаткував серiйнi публi- кацiï та збiрники Науковi запис.чи культуроло-гiчного семiнару, Мистецтвознавчi аспекти славiстики ; Комплексне дослiдження духовноï культури словян та iн. , Вiддiл образотворчого мистецтва, що сьогоднi репрезентує мистецтвознавчi дослiдження Iнституту, розпочав свою роботу у червнi 1942 р. в мiстi Мрi пiд керiвництвом проф. В. Заболотного. До складу вiддiлу вввiйшли О. Шовкуненко, К. Трохименко, М. Шаронов, Л. Калениченко, I. Шульга. Уже в цей перiод вiддiл розпочав роботу, пов'язану iз написанням синтетичного дослiдження украïн- ського мистецтва в площинi його iсторичного розвитку, та пiдготовку матерiалiв короткого курсу Iсторiя украïнського мистецтва. Нау- ковцi сформували методику та приступили до укладання Словника украïнських художникiв . Не зважаючи на важкi евакуацiйнi умови працi, вiддiл не обмежився лише творчою роботою 2 Згодом цей вiддiл мав ще одну назву — вiддiл етноми- стецтвознавства (1989). своïх спiвробiтникiв, але й став центром, навколо якого гуртувалися украïнськi художнi сили. З переïздом Iнституту народноï творчостi та мистецтв Академiï наук УРСР до Києва роботу вiддiлу було вiдновлено в новому форматi, що виявилося в iстотному кадровому розширеннi, чiткому профiлюваннi науково-дослiдних робiт. Особливо плiдно спiвробiтники вiддiлу працювали у 60-х роках над створенням широ-ких пiдсумкових праць. Зокрема, у цей перiод з'являються друком такi роботи, як Мистецька спадщина Т. Шевченка (в 4-х то- мах, 5-ти книгах), Iсторiя украïнського мистецтва (в 6-ти томах, 7-ми книгах); пiдготовлено до друку 7, 8 та 9 томи Истории искусств народов СССР Новии етап науковоï дiяльностi колективу образотворцiв розпочався з проголошення не-залежностi Украïни. Науковцi вiддiлу (завiду-вач В. Фоменко) приступили до створення новоï версiï Iсторiï украïнського мистецтва у 5-ти томах (нинi вийшов друком т. 4), до пiд-готовки нового академiчного видання худож-ньоï спадщини Т. Шевченка (вийшов друком т. 7), до укладання словника украïнських ху-дожникiв. ПотреОа створення синтетичноï фундамен- тальноï працi з iсторiï народного мистецтва спричинилася до постання нового пiдроздiлу вiддiлу декоративно-вжиткового мистецтва (науковий керiвник — чл.-кор. АМУ Т. Кара- Васильєва). Нинi його спiвробiтники зосередили свою увагу над написанням колективноï монографiï Iсторiя украïнського декоративно-приклад- ного мистецтва (у 3-х томах). В Iнститутi функцiонує також вiддiл теат- рознавства, який постав у повоєнний час у серединi 40-х рокiв. Протягом 1946-1960 рокiв вiн поєднував театрознавцiв та кiнознавцiв i мав назву Вiддiл театру i кiно, а з 1960 року дiстав сучасну назву. Нинi — це науково- дослiдний центр вивчення актуальних проблем iсторiï й теорiï украïнськоï театральноï культури в усiх и жанрових, видових i стилiстичних розгалуженнях. За часiв незалежностi пiд керiвництвом вi-домого театрознавця Ю. Станiшевського вiддiл працює ^ над фундаментальною колективною працею Iсторiя украïнського театру (у 3-х то-мах) та Малою театральною енциклопедiєю. до ю-рiччя iнституту мистшцтш^мвшст^ фольклористики то ШМОЛОIIÏ Ш. М. Т, Рильського ШЛИ Украïни Цi узагальнюючi роботи мають репрезентувати розвиток нацiональноï театральноï культури впродовж кiлькох сто.хiть та ознайомити широ-кий загал читачiв з видатними дiячами украïнського театру. До здобуткiв колективу цього пiдроздiлу належать фундаментальнi роботи Ю. Станiшевського Украïнський балетний театр та Нацiональна оперг Украïни. Велика заслуга належить спiвробiтникам вiддiлу в пiдготовцi висококвалiфiкованих кадрiв у галузi театро-знавства i театральноï критики, у проведеннi на-цiональних i мiжнародних театральних фестива-лiв i конкурсiв. Першi кiнознавцi почали працювати в Iн-ститутi вже у складi вiддiлу театру i кiно, яким упродовж 1953-1969 урокiв керував доктор мистецтвознавства М. Иосипенко. З 1961 р. в Iнститутi створено вiддiл кiнознавства, який з 2005 р. перейменовано у вiддiл кiномистецтва i телебачення (завiдувач С. Тримбач). До здобуткiв цього пiдроздiлу вiдноситься низка видань (тритомна Iсторiя украïнського радянського кiномистецтвознавства 19171954 рр., Романтизм в украïнському кiномис-тецтвi , Украïнський бiографiчний кiнодовiд- ник ). О. Рутковським пiдготовлено до друку унiкальне видання Украïнський словник екранних медiа , а С. Iримбачем монографiя про творчiсть О. Довженка. Нинi вiддiл розпочав роботу над Довженкiвською енциклопедiєю, що має узагальнити всi попереднi дослiдження довженкiвськоï спадщини, а також вiдкрити досi невiдомi аспекти його дiяльностi. Предметом гордостi колективу Iнституту є Науковi архiвнi фонди рукописiв та фоноза- писiв, якi 2004 р. Кабiнетом Мiнiстрiв Украïни визнано нацiональним надбанням. Iнсти-тутський архiв одне з найбагатших джерел у забезпеченнi фактографiчними даними наро-дознавчоï та мистецтвознавчоï наук. Вiн скла-дається з рукописноï частини та фоноархiву i нараховує 1,5 мли. архiвних аркушiв (понад 20 тис. одиниць зберiгання) iз записами зразкiв народнопiсенноï традицiï, звичаєво- обрядовоï культури. У складi фондiв листування та особистi документи вiдомих дiячiв Украïни М. Бiляшiвського, В. Гнатюка, Б. Грiнченка, К. Грушевськоï, М. Драгоманова, М. Бiло- зерського, Я. Новицького, С. Таранушенка, Д. Яворницького, М. Лисенка, Я. Степового, П. Козицького, М. Верикiвського, М. Грiн ченка, П. Рерiха та багатьох iнших, а також документи наукових установ (НТШ, Етно-графiчноï комiсiï, Кабiнету музичноï етногра-фiï, Товариства Пiвденно- росiйських худож-никiв тощо). Унiкальним нацiональним надбанням є фо-нотека фондiв, що налiчує понад 3 тис. од. зб. фонозаписiв, а також записiв на фоновали- ках воскових цилiндрах, що обiймають мате- рiали першоï половини XX ст. i представляють записи дум, псальмiв, iнструментальних творiв кобзарiв та л-рникiв. Наукова бiблiотека Iнституту фактично постала на основi книгозбiрнi Iнституту укра- ïнського фольклору, який у свою чергу успад-кував матерiали Етнографiчноï комiсiï та Кабiнету музичноï етнографiï. До iнститут-ськоï книгозбiрнi було передано фольклорнi та етнографiчнi матерiали з Музею антропологiï та етнологiï iм. Ф. Вовка. Для започаткування бiблiотеки Iнституту украïнського фольклору бiблiотека Академiï наук передала архiв та друкованi працi П. Козицького, М.Тутковсь- кого, В. Пухальського, П. Демуцького, М. Лисенка. Передвоєннi фонди бiблiотеки налiчували близько 16 550 кн. од. До бiблiотеки передано колекцiю украïнського музикознавця i фольклориста, заслуженого дiяча мистецтв, фундатора нацiонального iсторичного музикознавства М. Грiнченка (7000 книг). Суттєво поповнилися книжковi, фонди i за рахунок придбання приватних колекцiй. Так, у дар бiблiотецi було передано книги Г. Сухобрус, А. Жуковського, Я. При- липка, О. Правдюка, М. Гордiйчука, В. Ав- раменка, М. Дремлюги. 1962 р. у книгозбiрнi нараховувалося 4 696 одиниць iноземноï лiтератури з мистецтвознавства, музики, кiно, театру, фольклору та етнографiï. З листопада 1959 р. розпочалася робота зi складання бiблiографiчноï картотеки за профi-лем дiяльностi Iнституту. Зокрема, було ство-рено каталоги i картотеки iноземноï лiтератури (алфавiтний, систематичний), картотека перiодики, тематична картотека статей iз iноземних журналiв та збiрникiв.