ШЛЯХИ РОЗВИТКУ УКРАÏНСЬКОÏ ПОЕТИЧНОÏ ЕПIКИ
Украïнським героïчним епосом слiд вважати думи та iсторичнiпiснi. Т. Шевченко порiвнював думи з поемами Гомера. Малороссийскими
рапсодами назвав слiпцiв-бандуристiв М. Максимович у передмовi до
своïх Малороссийских песен (1827). М. Цертелєв ще ранiше
писав про украïнськi думи як поеми. Леся Украïнка у листi до
М. Аркаса вiд 26 серпня 1908 р. назвала думи оригiнальним витвором
нашого народного генiя, що не має собi паралелi нiгде на всiм
свiтi.
Проте, як слушно зауважував М. Рильський, украïнськi думи не злитi
в один цiльний епос, як це бачимо в грецьких Iлiадi, Одiссеï, карело-
фiнськiй Кале- валi, киргизькому Манасi та iн. До речi, Iв. Франко теж
порiвнював Калевалу з украïнськими думами.
Маючи таку тривку народнопоетичну основу, як думи та iсторичнi пiснi,
украïнська давня лiтература, здавалося, повинна була б дати жанр
епiчноï поеми. На жаль, цього не сталося. Не все, очевидно, й
збереглося, дiйшло до нас. Однак про окремi зародки поетичноï епiки
можна говорити. Так, наприклад, Микола Греч ще у 1822 р. згадував поему
С. Климовського О правде и великодушии благодетелей, написану
силабiчними вiршами; вона зберiгалася в Iмператорськiй
бiблiотецi[1]. Сильний епiчний струмiнь
вiдчувається у так званих вiршах i панегiриках. д
Низка великих за обсягом поетичних творiв давньоï лiтератури
має деякi ознаки поемного виду (цикли вiршiв, спроба бiографiчного
епосу, зародки драматичноï поеми тощо). В хронологiчному порядку це
насамперед панегiрик Вiрш-Ь на жалостный погреб… Петра Кона-
шевича Сагайдачного… (1622); ряд урочисто-величаль- них
панегiрикiв (своєрiдна бiографiчна поема), присвячених Петровi
Могилi Евхарiстерiон, албо вдячность i Евфонiа веселобрмячаа (1632);
великий вiршований твiр Лямент у прыгодЬ нещасной… мешчан
острозких (1636), iсторичний вiршований дiалог (понад 1200 рядкiв)
Разговор Великороссiи с Малороссiею (1762) С. Дi- вовича, цикл вiршiв,
умiщених у Лiтопису Грабянки (1710). Цiкаво, що автор iншого
лiтописуСамiйло Величко використав польську поему Чигирин (видана у
Чернiговi 1678 р.) украïнського поета-панегiриста О. Бу- чинського-
Яскольда, поему С. Твардовського Уо]па сiо- mowa( а для опису облоги
Львова татарами через брак матерiалу ввiв картини, запозиченi з
Визволеного русалиму Тассо. Твори Разговор… Дiвовича, Вiршi з
трагодiи Христос пасхон Григорiа Богослова (1630) А. Скульського вже
чимось схожi на драматичнi поеми.
Вiдомо чимало епiчних вiршових творiв релiгiйно-дидактичного змiсту,
проте ïхня роль у розвитку украïнськоï лiтератури
незначна (С. Мокрiєвич, I. Максимович, Я- Горленко-Iоасаф та iн.).
Показово, що один iз зразкiв дидактичного епосу Богородице дЬво…
(1707)
I. Максимовича нараховує понад 23 тисячi рядкiв. Уривки з вангелiя
та iнших релiгiйних творiв i рiзних слiв переклали на духовно-
повчальнi вiршi А. та
О. Словицькi (1714).
Наприкiнцi XVII на початку XVIII ст. в украïнськiй лiтературi
зявляється ряд перекладiв творiв захiдноєвропейських
авторiв. Так, анонiмний украïнський перекладач, користуючись
польською версiєю П. Коханов- ського, зробив переклад перших
десяти пiсень популярноï тодi поеми Торквато Тассо Визволений
русалим. Вiдомий також украïнський вiршований переказ
однiєï
з кращих новел Боккаччо. Дослiдники знаходили в старих поетиках
переклади й переспiви з античноï поезiï. Примiром, М.
Марковський у 1927 р. в працi про Енеï- ду I. Котляревського
опублiкував Дiалог Енея з Тур- ном (за чернiгiвською пiïтикою 1745
р.). У 262 епiчних рядках вiдчутнi мотиви Енеïди Вергiлiя. Цей твiр
перекладав попередник Котляревського О. Лобисевич. Вiн же 1794 р.
переробив украïнською мовою в бурлескно- травестiйному стилi
Вергiлiєвi еклоги (з Буколiк) Вергилиевы пастухи… в
малороссийский кобеняк переодеты (твiр не зберiгся). Про популярнiсть
Вергiлiя i зокрема його поеми Енеïда свiдчать також давнi
украïнськi поетики.
Першою високомистецькою нацiональною поемою, своєрiдноюенциклопедiєю життя украïнського народу кiнця XVIII початку
XIX ст. з його побутом, звичаями була бурлескно-травестiйна
[2] Енеïда Iвана Котляревського. Це самобутня
поема (хоч Котляревський скористався сюжетом вiдомоï поеми Вергiлiя
[3]), яка стала початком новоï лiтератури
Украïни, що славилась визначними досягненнями в красному
письменствi й у народнопоетичнiй творчостi. Треба було мати громадянську
мужнiсть, щоб за тих iсторичних обставин звернутися до живих джерел
народноï мови.
Автор Енеïди виростав в атмосферi прогресивноï росiйськоï
словесностi, на нацiональних епiчних традицiях. Його твiр не є
травестiєю в повному розумiннi цьо- 1 го слова, а героïчно-
комiчною поемою на украïнську тему.
I змiст i форма Енеïди Котляревського складнi. Якщо в часи
феодального абсолютизму Енеïда Вергiлiя пiдносилась як гiмн
монархiï, то украïнський автор, пародiюючи i переодягаючи
ïï героïв, уславив у образах Енея i троянцiв походи
запорозьких козакiв, а в образах богiв висмiяв панiв-помiщикiв та
ïхнiх прислужникiв. Росiйський письменник О. Сомов у 1828 р.
вiдзначав, що Котляревський подав в Енеïдi замiсть троянцiв,
карфагенян i латинян, землякiв своïх малоросiян з ïх хатнiм
побутом, звичками й приказками. Високу оцiнку дав Енеïдi письменник-
декабрист О. Марлiнський (Бесту- жев) у статтi Взгляд на старую и новую
словесность в России.
У процесi написання Енеïди Котляревський мiняв ïï стиль.
Пiд впливом загальноросiйського патрiотичного пiднесення пiсля
Вiтчизняноï вiйни 1812 р. поет трохи вiдходить вiд жанру бурлескно-
травестiйноï поеми, наближається до лiро-епосу, вводячи
авторськi вiдступи на зразок:
Любов к отчизнi де героïть,
Там сила вража не устоïть…
Енеïда жива сторiнка в iсторiï украïнського вiршування.
Вона знаменувала собою остаточний перехiд до силабо-тонiчноï
системи. I. Котляревський виступив i тут як поет-новатор. Своïми
рухливими ямбами вiн нанiс рiшучого удару по шкiльнiй силабiцi.
Украïнськi радянськi лiтературознавцi (В. В. Ковалевський Ритмiчнi
засоби украïнського лiтературного вiрша, 1960, Г. К. Сидоренко
Вiршування в украïнськiй лiтературi, 1962) показали це в своïх
дослiдженнях.
I ХОЧ усiм тепер, зрозумiло. ЩО Енфiз I Кдтляррв- ського була
пародiєю на класицизм,, буржуазно-нацiоналiстичнi лiтературознавцi
(примiром, Д. ЧIÏжевський) зараховують Котляревського до
клясшшстiв, а його ^Енеïду до певного гатунку адягичноï
iюєтïяйï Аби далi вiд реалiзму! На думку згаданого
вченого,
J. Котляревський великий опис пекла виводив з зовсiм iнших джерел, анiж
героïчно-комiчна поема, а саме з барокковоï релiгiйноï
поезiï [4].
200-рiчний ювiлей I. Котляревського стимулював поглиблене вивчення
лiтературноï спадщини автора Енеïди i Наталки Полтавки.
Зявились новi працi (. Ки- рилюка, П. Хропка та iн.), що проливають
свiтло на особливостi поетики Котляревського, його творчого методу
просвiтительського реалiзму, обмеженiсть котрого переборов лише Т.
Шевченко.
Стиль автора, гумор i фiлософська iронiя, писав до 200-рiччя вiд дня
народження I. Котляревського Курєр ЮНЕСКО, поставили його в один
ряд з Рабле, Свiфтом, Арiосто i Анатолем Франсом… Котляревський
вiдкинув кайдани класицизму XVIII сторiччя, ввiв у
лiтературу народну мову. Збагачена його творчiстю ук* раïнська
лiтература стала фактом культурного життй всiєï Росiï, а
Енеïда свого роду енциклопедiєю украïнськоï мови
XIX столiття.
‘Енеïгта. отже, стала блискучим прологом новоi_ук-
раïнськоï лiтератури, зачинателем i одним iз перших класикiв
якоï був Iван Петрович Котляревський, знач^ ною вiхою на. шляху^до
реалiзму. Творчiсть наступних, поетiв Украïни це своєрiдний
вибух тiєï лiтературноï й суспiльно-громадськоï
енергiï, яку покликала до життя жива душа Енеïди-
Котляревського.
;;i Методологiчною настановою для. радянськощ лiтера-^
турознавства є, вчення В. I.,Ленiна цро Двi рацiональнi культури в
кожнiй нацiональнiй культурi. Точиласй: нев— пинна
боротьба мiж реакцiйною i прогресивною течiями в украïнськiй
дожовтневiй лiтературi. Шевченко i Фран- ко, Панас Мирний i
Коцюбинський, Леся Украïнка ï, Грабовський виступали проти
соцiального i нацiонально^ го гноблення царизму i проти свого панства,
проти великодержавного шовiнiзму i буржуазного нацiоналiзму,, розумiючи,
що справжнє визволення народу немислиме без класовоï
боротьби, без повалення експлуататорсько-' го ладу, без
iнтернацiональноï дружби трудящих.
Iсторiю будь-якоï лiтератури не можна розглядатщ у вiдривi вiд
iнших лiтератур. Тiльки за цiєï умови мож-|, на визначити, що
свого, оригiнального внесла та чи iнша лiтература у свiтову скарбницю.
Своєрiднiсть нацiональнi но'ï лiтератури формується i
розкривається в складних i багатогранних звязках i
взаємовпливах[5].
Украïнська лiтература, як i усна народна творчiсть*.', розвивалася
в тiсному взаємозвязку з соцiальним i нацiонально-визвольним
рухами, в єднаннi з передовими силами культури росiйського,
бiлоруського, ПОЛЬСЬКОГО,, чеського, словацького, болгарського,
сербського та iнших братнiх народiв. Уже в украïнських думках та i
сто-', ричних пiснях виявилися риси, якi пiзнiше стали визначальними для
украïнськоï лiтератури: лiризм, героïчне начало,
фiлософське осмислення соцiальних конфлiктiв епохи, неповторнiсть
народного гумору. Велику роль у' становленнi украïнськоï
лiтератури, у формуваннi ïï ори
гiнальних жанрiв вiдiграли народна творчiсть i давня украïнська
лiтература, особливо творча спадщина I. Ви- шенського, Гр. Сковороди та
iн.
У першiй половинi XIX ст. завершується процес становлення
новоï украïнськоï лiтератури. Вiн проходив у складних
умовах суспiльно-громадськоï та лiтературно- теоретичноï
боротьби, в єднаннi з дiячами письменства росiйського народу.
Iсторiя знає багато фактiв цього лiтературного побратимства. З
зацiкавленням i повагою ставились до украïнського художнього слова
поети-де- кабристи, О. Пушкiн, М. Гоголь та iншi письменники. Росiяни з
захопленням читали Енеïду I. Котляревського, а М. Гоголь, О. Сомов
брали уривки з украïнськоï поеми для епiграфiв до своïх
творiв.
Украïнсько-росiйське лiтературне єднання то не просто
паралелi, взаємнi висловлювання поваги, це глибокий духовний акт
братерства, що мав вирiшальний вплив на єднiсть лiтературного
процесу, спiльнiсть iдейно-естетичних завдань обох братнiх лiтератур.
Звязок украïнськоï i росiйськоï лiтератур завжди був
багатогранним i творчо плiдним. Якщо царистське минуле, як писав В. I.
Ленiн, все зробило для взаємо- вiдчуження народiв, таких близьких
i мовою, i мiсцем проживання, i характером, i
iсторiєю[6], то кращi, передовi
украïнськi й росiйськi письменники, обстоюючи нацiо- | нальну
демократичну культуру своïх народiв, разом з тим виховували почуття
єдностi, дружби i взаємоповаги всiх гноблених народiв.
Лiтературознавцi досить детально дослiдили зв'язки
з лiтературою Росiï автора Енеïди. Шукання украïнських
поетiв першоï половини XIX ст. у галузi поеми теж повязанi з
творчим засвоєнням традицiй росiйськоï поетичноï епiки.
Характерно, що бiльшiсть з них звертались при створеннi поем до
росiйськоï мови (Л. Боровиковсь- кий, . Гребiнка, Т. Шевченко та
iн.). Беручи участь в росiйському лiтературному процесi, сприяючи
прогресивним його тенденцiям, писав Д. В. Чалий, вони глибоко входили в
саму суть росiйського лiтературного життя, органiчно засвоювали його
художнi досягнення7.
Оволодiння набутками росiйськоï культури великий Шевченко розглядав
як важливий чинник i запоруку
iдейно-художнього розвитку украïнського народу. Свiточiв
росiйськоï лiтератури Пушкiна, Гоголя, Лєрмонтова, Салтикова-
Щедрiна вiн називав нашими поетами. В передових дiячах росiйськоï
культури Шевченко вбачав своïх однодумцiв i соратникiв у боротьбi
проти спiльного ворогакрiпосництва й самодержавства.
У свою чергу, починаючи з 20-х рокiв XIX ст., в росiйську лiтературу
активно входить украïнська тема. Це повязано насамперед з iменами
К. Рилєєва i О. Пушкiна, В. Нарiжного i О. Сомова
[7].
Пiсля Вiтчизняноï вiйни 1812 р., яка показала всьому свiтовi
могутнi сили i обдарованiсть росiйського народу, стала особливо помiтною
суперечнiсть мiж багатими можливостями народiв Росiï i тим
безправним становищем, в яке вони були поставленi самодержавно-крiпос-
ницькою владою. Iдеï патрiотизму, що з особливою силою прозвучали в
перiод вiйни, мали величезне значення для громадського життя Росiï.
Пiд впливом iдей, а також гасел Французькоï буржуазноï
революцiï виховувались кращi полiтичнi й культурнi дiячi. Розповiдi
про пожар Москви, про Бородiнський бiй, про Березину, про взяття Парижа
були моєю колисковою пiснею…, писав О. Герцен в епопеï
Былое и думы.
Патрiотичне пiднесення, викликане Вiтчизняною вiйною 1812 р., мало
великий вплив на формування свiтогляду Т. Шевченка. Вiдомо, що першi
своï малюнки вiн присвятив героям 1812 р. Кутузову i Платову, i
пiзнiше в росiйськiй повiстi Близнецы писав, як на клич
Москви пiднялись народи краïни и стар и млад заливать вражескою
кровью великий пожар московский, як дiйшов цей клич до Украïни, як
зашевелилась она, моя родная мати; зашевелилось охочеконное i охочепешее
ополчение малороссийское, як були розгромленi французькi загарбники.
Вiдгомiн подiй Вiтчизняноï вiйни чується в Енеïдi I.
Котляревського, в Малоросiйськiй баладi О. Шпигоцького та iнших
творах[8].
Якщо навiть розповiдi про вiйну 1812 р. мали таке виховне значення, то
не важко зрозумiти, яким великим був вплив ïï на учасникiв i
свiдкiв героïчних битв. А такими були декабристи.
В. I. Ленiн вказував, що декабристи принесли себе в жертву недаремно, що
ïхнi iдеï вплинули на пробудження наступного поколiння борцiв
революцiйних демократiв[9]. Повстання декабристiв
знайшло вiдгук у селянськiй масi, яка стихiйно пiднiмалась проти
крiпосництва, за землю i свободу. Вiдомi виступи селян на Украïнi у
Василькiвському i Уманському повiтах. Серед селян на Уманщинi ходила
легенда, що зявився син Гонти, який вимагає, щоб помiщики вiддали
селянам землю, а самi, як можна скорiше, тiкали до Варшави, тому що всi,
хто залишиться в маєтках, будуть убитi. Iскра громадянськоï
свiдомостi не гасла серед росiйського народу. Так, у 1830 р. на одному з
заïжджих дворiв по шляху Москва Троïцька лавра було зроблено
такий напис: Скоро настанет время, когда дворяне, сии гнусные
сластолюбцы, жаждущие и сосущие кровь своих несчастных подданных, будут
истреблены самым жестоким образом и погибнут смертью тиранов.
…Один из сообщников повешенных и ссыльных в Сибирь. Второй Рылеев.
Iншим почерком написано: Ах! Если бы это совершилось. Дай господи! Я
первый возьму нож[10].
IТа жаль, тодi народний антикрiпосницький рух не злився з рухом
дворянських революцiонерiв. Декабристи не спирались на народ, i тому
царизм так легко розправився з ними. Але вони першi пiдняли прапор
збройноï боротьби проти монархiï, подаючи приклад своïм
подвигом наступним поколiнням.
Традицiï декабристiв сприйняв i розвинув Тарас Шевченко. Петербург
лише за кiлька рокiв до приïзду туди Шевченка був центром
декабристського повстання. В прогресивних колах росiйськоï
iнтелiгенцiï ще жили спогади про декабристiв. Кривавий кат, цар
Микола I, який жорстоко розправився з декабристами, викликав глибоке
обурення передовоï росiйськоï громадськостi. У Петербурзi
поширювались революцiйнi iдеï, з порядку дня не сходив заклик до
повалення самодержавства i звiльнення селян вiд крiпацтва.
Як вiдзначав Iв. Франко, Т. Шевченко, якому була такою близькою доля
народу, не мiг не захопитись цим великим визвольним рухом. Прикладом для
Шевченка служили декабристи^споборники святоï волi, першi
благовiстителi свободи. До високого подвигу декабристiв поет звертався
не раз протягом всiєï своєï творчостi.
Шевченко не просто захоплювався подвигом декабристiв. ïх образами
вiн нагадував народовi про необхiднiсть боротьби за краще
майбутнє.
Серед петербурзькоï iнтелiгенцiï у списках поширювались твори
К. Рилєєва, Ол. Одоєвського автора вiдповiдi на
послання О. Пушкiна В Сибирь (Струн вещих пламенные звуки…), його
вiрш Славянские девы декабрист Ф. Вадковський поклав на музику. Пiсня
закликала словянськi народи до єднання.
Iдею єдностi словянських народiв Шевченко, як вiдомо, висловив у
багатьох творах, зокрема i в передмовi до поеми Гайдамаки: Нехай житом-
пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навiки од моря
i до моря славянськая земля[11].
При вiдмiнностi образiв: в Одоєвського говориться про потоки, що
зiллються в одну велетенську рiку, в Шевченка не розмежована земля,
житом i пшеницею, як золотом, покрита, iдея Славянских дев i передмови
до Гайдамак одна заклик до єднання словянських народiв.
У Iдея спiльноï визвольноï боротьби словянських народiв була
вiдроджена Кирило-Мефодiïвським товарист-
БОМ, лiве революцiйне крило якого очолював Т. Шевченко. Вiн вважав, що
обєднання словянських народiв можливе лише внаслiдок всенародного
збройного повстання. Поет боровся проти лiберального, буржуазно-
нацiоналiстичного крила товариства.
Шевченко знав багатьох декабристiв. Ще пiд час першоï подорожi по
Украïнi вiн познайомився з О. В. Капнiстом. Пiд враженням
розповiдей Капнiста i членiв сiмï Рєпнiних про декабристiв
Шевченко пише поему Тризна. Поема цiкава тим, що дає матерiал для
зiставлення з творами К. Рилєєва i О. Одоєвського.
Так, у вiршi Одоєвського Тризна (1828) в алегоричнiй формi
говориться про страчених i загиблих декабристiв.
Бiй затих. Багато борцiв загинуло, iншi стали изгнанниками. Друзi
загиблих, изгнанники отчизны, готують тризну. Здiйснивши цей обряд, вони
слухають народного поета, що складає пiснi про героïв. Поет
пiд натхненну арфу спiває:
Утешьтесь! За павших ваш меч отомсти г…
Саме таку алегоричну форму, як i Одоєвський, взяв Шевченко для
написання поеми Тризна, на якiй позначився вплив поезiй Пушкiна i
романтичних творiв Рилєєва. Так, як i в Одоєвського, у
поемi Шевченка збираються друзi на тризну, щоб вшанувати память свого
товариша, який пройшов тернистий шлях боротьби.
Герой поеми Тризна носiй светлых, чистых дум. Вiн закликає
своïх товаришiв бути смiливими, стать за народ и зло казнить.
В Тризне прозвучали гасла, що вiдповiдали пiднесенню новоï
революцiйноï боротьби: Воспойте свободу на рабской земле!, Сложите
вы псалом суровый Про сонм народных палачей.
Отже, громадянський подвиг i революцiйний пафос творiв декабристiв були
чи не найбiльшим поштовхом до написання поем. Вони освятили раннi епiчнi
задуми украïнського Кобзаря. Декабристське оточення в Нижньому
Новгородi вплинуло на написання таких перлин Шевченкового поетичного
епосу, як Неофiти i Марiя.
К. Рилєєв змалював образ полумяного патрiота Б. Хмельницького, який кликав за собою тих,
Хто в грудях спрагу мсти несе,
Хто краще вмре, нiж в рабствi буде…
У думах про украïнських iсторичних героïв (Хмельницького,
Наливайка) росiйський поет-декабрист прагне показати ïхнiй
внутрiшнiй, духовний свiт. Наливайку належить славнозвiсний монолог, в
якому вiдбились мотиви жертовностi героя, який знає, что погибель
ждет того, кто первый восстанет на утеснителей народа. Цi слова облетiли
Росiю, навколишнi краï. У 1839 р. переклад думи-поеми
Рилєєва Наливайко було надруковано в
Iталiï13.
Поема декабристiв йшла в руслi революцiйного романтизму. Повязана з
ïхньою полiтичною програмою, вона повинна була мати тираноборчий
пiдтекст (як, зокрема, поема К. Рилєєва Войнаровський)
.Героïчний характер, революцiйно-полiтичне спрямування, нацiональна
самобутнiсть такi основнi риси жанру поеми в розумiннi декабристiв.
Змальовуючи iсторичне минуле *” росiйського i украïнського народiв,
вони шукали в ньому насамперед паралелей для сучасностi. Декабристський
революцiйний романтизм наголошував на соцiально-виз- I вольних iдемл i
ериШ>патрiотичноï народноï поезiï.
В одному iз листiв до К. Рилєєва у вереснi 1825 р. М.
Маркевич писав: Итак, могу ли я хладнокровно читать Войнаровского и
Наливайку? Примите мою и всех знакомых мне моих соотечественников
благодарность… Вы много сделали, очень много! Вы возвышаете целый
народ… слава тому, кто прославляет величие души
человеческой… Исповедь Наливайки врезана в сердцах наших…
(Литературное наследство, т. 59, кн. 1. Декабристы-литераторы. Изд-во АН
СССР, 1954, стор. 154). Знайденi Записки М. Маркевича свiдчать про його
симпатiï до декабристiв. З теплотою говорить вiн про часи, коли
мысль о свободе и конституции была в разгаре (тобто перед повстанням
декабристiв. М. Г.), називає Священний союз монархiв вропи,
спрямований на придушення революцiйного руху, неслыханной подлостью
(Литературное наследство, т. 59, кн. 1, стор. 503504). М. Маркевич не
побоявся вже пiсля смертi К. Рилєєва згадати його iмя в
збiрцi поезiй Украинские мелодии (М., 1831, стор. 120). Мiж iншим, до
тем украïнськоï iсторiï Маркевич звернувся теж пiд
13 3. М. Потапова. Русско-итальянские связи. Вторая половина
XIX века. М., Наука, 1973, стор. 69.
впливом декабристiв. Його вiршi друкувались в альманасi декабристiв
Звездочка. В Записках є неопублi- кованi поезiï
Рилєєва, стаття-спогад про В. Кюхельбеке- ра тощо.
Близько до поем декабристiв стоïть Пушкiнова Полтава. Це виявилось
i в глибокому зацiкавленнi iсторiєю Вiтчизни, i в пошуках
позитивного героя iсторiï, i в епiчнiй манерi викладу, i пафосному
стилi.
В поемi Полтава О. Пушкiн вiдтворив спiльнiсть iсторичноï долi
росiйського та украïнського народiв. Слава полтавськоï
перемоги, пише М. Бажан, ще раз провiстила свiтовi про нерушиму
єднiсть росiйського i украïнського народiв, показала, яка
ганебна доля чекає кожного, хто намагатиметься порушити цю
єднiсть и.
Iдейно-тематичнi й образно-художнi перегуки Т. Шевченка i М.
Лєрмонтова показали у своïх дослiдженнях Д. Iофанов, I.
Заславський та iн. Лермонтовськi мотиви стали для Шевченка iмпульсом до
розвязання багатьох творчих завдань. В особi Лєрмонтова
украïнський поет бачив продовжувача декабристськоï лiнiï
в росiйськiй лiтературi.
, Перша половина XIX ст. це час пiднесення антифеодальних i нацiонально-
визвольних рухiв. У лiтературi й мистецтвi бурхливо розвивається
романтизм, що, досягнувши свого апогею у творах революцiйного
романтизму, поступається новому творчому методовi реалiзму.
Байрон, Пушкiн, Мiцкевич, Шевченко ось най- видатнiшi iмена, з якими
повязанi великi досягнення в тогочаснiй лiтературi загалом i в галузi
лiро-епосу зокрема.
Дуже популярними в тi часи були романтичнi поеми англiйського поета Дж.
Байрона Паломництво Чайльда Гарольда, Шiльйонський вязень, цикл так
званих схiдних поем, опертих на фольклорнi джерела. Революцiйно-
гуманiстичнi iдеï Байрона, його художнi шукання мали значний вплив
на багатьох європейських поетiв, зокрема i на словянських. Цей
вплив не слiд перебiльшувати, але не можна його й
замовчувати15. Поеми Байро-
14 М. Бажан. Дружба народiв дружба лiтератур. У кн.: Люди.
Книги. Дати. Статтi про лiтературу. К., Радянський письменник, 1962,
стор. 13.
15 Плiдними в цьому планi видаються нам пошуки
об'єктивного висвiтлення впливу Байрона на Пушкiна у
монографiï: В. И. Куле-
на i в оригiналi, i в перекладах активно читались у Росiï. Про
нього як великого поета, неперевершеного в описах картин природи,
окремих явищ життя, сильних поривань пристрастей писалось в
Энциклопедическом лексиконе Плюшара (1835, т. IV), книзi, яку читали
Пушкiн, Шевченко…
Культ сильноï, гордоï особи, невдоволеноï тогочасним
суспiльним ладом, ненависть до будь-якого пригнiчення людини, прагнення
боротьби i самопожертви в iмя людства такi iдейно-тематичнi засади
творiв Байрона. Не дивно, що його поеми мали i в Польщi (Марiя А.
Мальчевського, Канiвський замок С. Гощинського), i в Росiï
(пiвденнi поеми О. Пушкiна, Демон i Мци- рi М. Лєрмонтова)
своєрiднi школи. Деякi традицiï байронiчноï поеми з
ïï вiльною композицiєю вiдчуваються i в Шевченкових
Гайдамаках.
Романтизм боровся проти канонiв класицизму i в теорiï, i в художнiй
практицi. Класицистичнi поетики вже не могли задовольнити живих потреб
лiтератури. В них iгнорувалися художнi досягнення народноï
творчостi. Схоластичною у класицистiв була сама класифiкацiя поеми на
рiзновиди.
У книзi Iвана Рижського Наука о стихотворстве (1811) читаємо таке
визначення епiчноï поеми: …Эпическая поэма… есть о каком-
либо великом, героическом и возбуждающем соучастие в целом каком-нибудь
народе, или и во всем роде человеческом деянии такое вымышленное
повествование, которое, будучи обработано со всем возможным
стихотворческим искусством, наполняет душу читателя разнообразными,
возвышенными и преклоняющими к добродетели чувствованиями, особливо
удивлением к прославляемому деянию (стор. 153).
А Словарь древней и новой поэзии (1821) М. Осто- лопова, що, за словами
В. Бєлiнського, був одним iз останнiх i найповнiших пiдсумкiв
французькоï класичноï поетики на росiйському грунтi,
подає понад 20 рiзновидiв поеми i серед них такi, як дидактична,
елегiйна, епi- таламiчна, панегiрична, схоластична, описова тощо. У тому
ж Словаре древней i новой поэзии говориться, що дiя поеми епiчноï
не повинна тривати бiльше як рiк.
шов. Литературные связи России и Западной Европы в XIX веке
(первая половина).
романтизм розкрив иешiчорииi багатстм народнопоетичноï творчостi i
в царинi сюжетiв, i в ГУДПЖИIiО ви ражальних засобах ïï.
Украïнський фольклор став глибинним джерелом не лише для своïх
постiв. До нього звертались майстри слова Росiï, Польщi, ряду
європейських краïн. Це К. Рилєєв (поема
Наливайко),
- Пушкiн (славнозвiсна Полтава).
Iншому творовi романтичноï украïнськоï школи поемi
Канiвський замок С. Гощннського судилося бути попередником Шевченковнх
Гайдамакiв.
Северин Гощинський видатний представник революцiйного романтизму в
польськiй лiтературi першоï половини XIX ст. його iмя iсторики
лiтератури заслужено ставлять поряд з iменами А. Мiцкевича i Ю.
Словацького. Ще I. Франко вважав Гощннського одним i найбiльших майстрiв
польського слова та одним з най- генiальнiших людей, яких видав
польський народ.
Творчiсть польського поета, представника украïнськоï школи в
польськiй лiтературi, якнайтiснiше пов'язана з Украïною,
ïï волелюбним народом, з украïнською пiснею, побутом i
звичаями.
Украïнська школа в польськiй лiтературi1*то умовна назва
групи польських письменникiв, яка звернулась у своïй творчостi до
теми Украïни, ïï iсторiï, широко використавши
украïнський фольклор. Виникнення i розвиток украïнськоï
школи в польськiй лiтературi вiдноситься до 20початку 40-х рокiв XIX ст.
Найвизначнiшими ïï представниками були С. Гощинськнй,
А. Мальчевський, Б. Залеськнн. Своєрiдним внеском доробок школи
була творчiсть Т. Падурн, який писав переважно украïнською мовою,
але латинськими тiтера ми. Творчiсть письменникiв украïнськоï
школи була одним iз джерел збагачення польськоï лiтератури. Для
кращих представникiв украïнськоï школи в польськiй лiтературi
властиве прагнення порiднити польський i украïнський народи через
лiтературу, що обумовило, за словами I. Франка, одну з привабливих рис
ïх творчостi демократизм, любов до народу. Це особливо виявилось
напередоднi i в час польського повстання 18301831 рокiв.
Однак за винятком С. Гощинського письменники украïнськоï школи
iдеалiзували взаємини мiж польською шляхтою й украïнським
народом, затушовували соцiальнi й нацiональнi суперечностi. А М.
Чайковський в козацьких повiстях пропагував авантюристичнi iдеï
вiдродження iсторичноï аристократичноï Польщi вiд моря до
моря. Поети Б. Залеський i Т. Падура iдеалiзували тi часи, коли
украïнськi козаки виступали пiд знаменами польських гетьманiв i
панiв, коли, на ïх думку, Польща була цивiлiзаторкою Украïни.
Критик М. Гра- бовський, вбачаючи украïнську оригiнальнiсть в
замилуваннi мiсцевими переказами, звичаями та вiруваннями, хвалив вiршi
Залеського i висловлював незадоволення Гощинським, який змальовує
дикi образи i кривавi пригоди (мався на увазi Канiвський замок).
З творчiстю Богдана Залеського, М. Грабовського та iнших був знайомий Т.
Шевченко. В звязку з розвитком новоï украïнськоï
лiтератури школа втратила реальний грунт, хоч вплив ïï
вiдчутний i пiзнiше в дiяльностi А. Марцiнковського, П.
Свєнцiцького та iн. Про це читач може дiзнатись з антологiï
Украïнською музою натхненнi (Польськi поети, якi писали
украïнською мовою) (К., 1971).
Представники украïнськоï школи (А. Мальчевсь- I кий, С.
Гощинський, О. Гроза, М. Гославський, Т. Олiза- ровський) дали ряд поем,
якi джерельно повязанi з | украïнським фольклором. Знайомий
Шевченка Е. Iзо- польський написав у 40-х роках пiд впливом
украïнського поета епiчний твiр Дума з дум украïнських.
Польський поетичний епос збагатив Юлiуш Словаць- I кий. Знаменно, що
матерiал для своïх поем Словацький часто брав з
украïнськоï iсторiï та фольклору (Беньов- ський, Змiй та
iн.). Звертаючись до iсторичних сюжетiв, Словацький, як i К.
Рилєєв, А. Мiцкебич, С. Гощинський, Т. Шевченко, хотiв на
прикладi героïчного минулого виховувати дух протесту проти
колонiальноï полiти-
ки самодержавства. Символiчну поему Лнгеллi* (1837) великий польський
поет присвятив польським засланцям у Сибiру. В поемi Беньовський (1841)
мiдображено революцiйнi сили Польщi, викрито i осуджено католицьку
реакцiю i Ватiкан, показано щирi симпатiï автора до О. Пушкiна i М.
Лєрмонтова. В цiй поемi, як i в драмi I Фантазiй (1841), звучали
заклики до всенародного I повстання, до дружби польських i росiйських
революцi- I онерiв.
У поемi Беньовський Словацький дав високу оцiн* I ку гайдамацькому
руховi XVIII ст., як руховi гноблених проти гнобителiв, осудивши тих
польських письменникiв, I що дивилися на гайдамаччину, як на безчинства
хло- I пiв. Украïна у Словацького виступає переважно з
означеннями невесела, смутна, зажурена. Навiть небо ïï
нахмарене, iмлисте. Але Словацький вiрив, що народ розвiє пiтьму
неволi, що Украïна колись воскресне (поема Вацлав). То була вiра
великого друга Украïни
в ïï майбутнє.
Виникнення романтизму в украïнськiй лiтературi ще 1 не до кiнця
вивчене. Деякi лiтературознавцi, висловлю- ють мiркування, що до
романтизму впритул пiдходив Григорiй Сковорода. У багатьох його поезiях
помiтно виражений народнопiсенний струмiнь, з вiдповiдною рнт-
шомелодикою й тропами. Наприклад, у його вiршi Ген, iполя, поля зеленi!
є тi мотиви, що потiм розвиватимуться харкiвськими поетами-
романтиками. Ще сучасники I. Котляревського (М. Костомаров) розумiли, що
для видатного украïнського письменника бурлескна травестiя була
перехiдним етапом у шуканнях нових форм художньоï творчостi. I.
Котляревський почав писати украïнською лiтературною мовою в часи
занепаду класицизму i вторгнення в європейськi лiтератури
романтичних iдей, зазначав М. Костомаров. Через те в Енеïдi вже
маємо героïчно-романтичнi мотиви, а в Наталцi Полтавцi пiснi,
створенi за правилами новоï романтичноï поетики.
У той час, коли класицистична епопея подавала iдеалiзований i статичний
образ героя, романтики виявляють iнтерес до проблем особистостi,
ïï психологiï (звiдси i сильне лiричне, субєктивне
начало в романтичнiй поемi). В силу iсторичних та лiтературних обставин
украïнська поезiя не знала нi класицистичноï поеми, нi епо-
псi. Енеïда Котляревського, як уже говорилося, то пародiя на
класицизм.
Виникнення романтизму в украïнськiй лiтературi було викликане
певними iсторико-лiтературними обставинами, насамперед боротьбою за
народнiсть лiтератури, намагання вийти за межi бурлескноï
традицiï, розширити тематичнi, жанровi й стильовi межi лiтератури.
Украïнський романтизм має багато спiльного з романтизмом
iнших словянських лiтератур. Його виникнення нерозривно повязане з
загальнословянським вiдродженням кiнця XVIIIпочатку XIX ст., яке
знаменувало собою рiст антифеодальноï нацiонально-визвольноï
боротьби словянських народiв. На цiй основi зросла потреба в ге- роïко-
романтичних творах, якi б сприяли пробудженню й розвитковi
нацiональноï самосвiдомостi словян. Говорячи про лiтературнi форми
у творчостi Коллара, Шафа- рика, Палацького та iнших, К. Маркс i Ф.
Енгельс писали: Славнi епохи чеськоï i сербськоï iсторiï
змальовувались яскравими фарбами на противагу приниженому й жалюгiдному
теперiшньому становищу цих нацiональностей…17.
Звичайно, в кожнiй iз словянських лiтератур романтизм мав своï риси
i особливостi. Але сцiлена рТГоа словянського романтизму загалом
наявнiсть у ньому героïчних мотивiв, заклику народiв Словянщини до
свободи (Спiви iстори^iяПЮ. Нємцевича, Думи К.
Рилєєва, Гражина, Конрад Валленрод А. Мiцкевича, Дочка Слави
Я- Коллара, Хрещення при Савицi Ф. Прешерна, вiршi О. Пушкiна, поеми Т.
Шевченка та iн.) Викликаний загальнонародною нацiонально-визвольною
боротьбою, словянський романтизм був бiльш демократичним, нiж
захiдноєвропейський. В жоднiй словянськiй краïнi реакцiйний
~»романтизм не превалював, тодi як на Заходi досить багато
романтикiв культивували мiстику, песимiзм i таке iнше.
Для розвитку украïнського романтизму позитивне значення мало
використання героïчноï украïнськоï iсторiï
росiйськими письменниками, а також представниками так званоï
украïнськоï школи в польськiй лiтературi (С. Гощинський, А.
Мальчевський, Б. Залеський та iн.).
Однiєю з найважливiших заслуг романтичноï лiтератури було те,
що вона звернулася до зображення духовного свiту людини, до ïï
психологiï. Романтики розширили звязки лiтератури з фольклором,
перенiсши у своï твори невянучi образи народноï поезiï,
використавши ïï волелюбнi мотиви. Запоруку успiшного зростання
нацiональних лiтератур вони справедливо вбачали в розвитку народноï
мови, тому всiляко захищали i вiдстоювали право украïнськоï
мови на iснування i самостiйний розвиток.
”
Письменники романтичного напряму зробили спробу реально вiдтворити
народний побут, iсторiю. Романтичний метод дозволив ïм повести
боротьбу проти старих лiтературних форм i канонiв, збагатити стиль
новими формами, жанрами i засобами, змалювати в своïх творах образ
позитивного героя борця за народне щастя.
Десятирiччя мiж Енеïдою I. Котляревського i першими поемами Т.
Шевченка то час шукань у галузi поетичного епосу. Деякi автори писали
своï поеми паралельно з Шевченком, уже в 4050-i роки, iнодi
враховуючи, а часом (з рiзних причин i в мiру своïх творчих
здiбностей) полишаючи осторонь досвiд генiального поета.
Енеïда була зразком для бурлескно-травестiйних поем цiлоï
групи украïнських поетiв П. Бiлецького-Но- сенка (Горпинида, чи
Вхопленая Прозерпина, 1818, опублiкована 1871 р.), П. Писаревського
(Стецько, кiнець 30-х початок 40-х рокiв, опублiкована 1841 р.),
С. Александрова (Вовкулака, 1842, опублiкована 1848 р.), Я- Кухаренка
(Харько, запорозький кошовий, 40-i роки, опублiкована 1913 р ), П.
Коренииького (Вечорницi, опублiкована 1841р.), К.
Думитрашка1* Жабо- мишодракiвка, опублiкована 1859 р.) та iн.
У цi бур-
лескнi твори вже проникають елементи романтизму (спроба
героïчноï епопеï у Кухаренка, сюжет Вовкулаки
Александрова). В бурлескних поемах було надмiру етнографiчних
аксесуарiв, автори ïх iдеалiзували патрiархальний побут,
пропагували консерватизм тощо.
Твори цих наслiдувачiв I. Котляревського зiбрано i опублiковано у книжцi
Бурлеск i травестiя в украïнськiй поезiï першоï половини
XIX ст. (1959), у передмовi до якоï, мiж iншим, зазначено:
…ïхнi твори не мають тiєï цiлеспрямованостi,
зiбраностi, виразностi i дотепностi якi характернi для Енеïди, в
них не так глибоко вiдображена соцiальна дiйснiсть, художнiй рiвень
ïх нижчий, тому вони i не здобули такоï популярностi,,як
широковiдома поема Котляревського.. Та все ж вищеназванi письменники
вiдiграли певну позитивну роль в лiтературному процесi, в поширеннi
тематики, в розвитку жанрiв, технiки вiршування i лiтературноï
мови.
У 1848 р. В Южнгшу руггкпму сборнику А Метлин- ський опублiкував двi
поеми (вiршованi повiстi) М. Макаровського Наталя, або Двi долi разом i
Га* расько, або Талан i в неволi, що засвiдчили своєрiдний перехiд
дiд бурлеска до романтизму. При всiй патрiархальностi перiПоТпоеми
я'йГйГє'майстерно виписанi картини сiльського життя, вдало
розкрито психологiю Г-i роïв, порiвняно чиста мова твору. Б.
Грiнченко вважав Наталю найкращою пiсля Шевченкових творiв. У другiй
поемi помiтне намагання автора наслiдувати поему Кавказький бранець О.
Пушкiна. До спроб поетичного епосу романiчноï иапр^ять i
рiртттг.ррi^ казки
О. Боннського, що побачили свiт у збiрнику Наськi украïнськi казки
(1835).
У дошевченкiвський-дерiоп V славнозвiснiй Ругя ттттi Днiстровiй (1837)
було надруковано невелику романтичну поему,.Iвана-Вагилевичя Мя лей, яку
згодом прочитав Шевченко. Вагилевич оспiвав свободолюбнi настроï
народу. Героєм поеми .виступає ватажок гуцулiв, сивий Мадей.
Поетика твору свiдчить про вплив Слова о полку Iгоревiм, романтичного
письма:
Кiньми зорю долиноньку,
Засiю стрiлами.
Переломлю вражi тучi,
Проллю кров рiками!
Iван Вагилевич переклав також 8 сонетiв iз вiдомо! поеми Я. Котлара
Дочка Слави.
Поривався до бiльших епiчних форм i найвидатнiший представник
Руськоï трiйцi Маркiян Шашкевич, про що свiдчать його поезiï,
думи, зокрема Хмельницького обступлення Львова. Шашкевич виношував задум
поеми Перекинчик бiсурманський, але залишив нам тiльки уривок Бандурист.
Перекладав поему Северина Гощинського Канiвський замок, сербськi епiчнi
пiснi, чеський Краледворський рукопис.
М. Максимович у статтi О стихотворениях червоно- русских (Киевлянин, кн.
2, 1841) вiтав видання Русалки Днiстровоï i закликав галицьких
письменникiв рiвнятись не на штучне мiсцеве язичiє, а на народну
мову i лiтературу Надднiпрянськоï Украïни. Дбаючи про розвиток
лiтератури на всiх украïнських землях, вiн рiзко осудив поему С.
Лисинецького про повiдь на Дунаï Воззрение страшилища (1838) як
приклад схоластичноï, незрозумiлоï народовi поезiï.
Трохи пiзнiше, в 1849 р., публiкує першi частини своєï
романтичноï поеми Скит Манявський Антiн Могиль- ницький, котрий
близько стояв до Руськоï трiйцi i талант якого схвально оцiнили
Юрiй Федькович та Iван Франко. Одним iз позитивних моментiв поеми
є те, що Могильницький галицькi iсторико-етнографiчнi
традицiï повязував з матiрю всiх земель руських Києвом.
Морально-етичнi проблеми з деяким елементом соцiальним порушенi в
незакiнченому поематi М. Устия- новича Путь на полонину, що друкувався в
уривках у тогочаснiй галицькiй перiодицi (18501859).
Донедавна в iсторiях украïнськоï лiтератури при розглядi жанру
поеми не згадувалось iмя М. П. Жука (Хруща). А тим часом йому належить
типова романтична поема Чари, що ïï опублiкував I. Франко 1912
р. в книжцi Украïнських поезiй О. Афанасьєва-Чужбин- ського i
помилково приписав останньому[12].
У процесi становлення i розвитку украïнськоï поеми, як i
всiєï європейськоï поетичноï епiки, провiдну
роль вiдiграли основнi творчi методи XIX ст. романтизм i реалiзм.
Романтизм був вiянням часу, вiн народився
в епоху полiтичних потрясiнь. Але революцiйний романтизм був не лише
продиктований соцiальним i нацiонально-визвольним рухом в
європейських краïнах, у тому числi i в Росiï. Вiн
вiдчутно вплинув на цей рух. Лiтература i мистецтво повернулись обличчям
до життя народiв. Тема народного життя у романтикiв, слушно
вiдзначає М. I. Кравцов, стала однiєю з основ- них. Вони
показали в народному життi те, що сприяло I iсторичному прогресовi
суспiльства. На цiй основi на- роджувався- принцип iсторизму як передача
своєрiдностi Чподiй часу, як розкриття руху «iсторiï i
суперечностей суспiльного життя (творчiсть декабристiв, Гайдамаки
Шевченка, лiрика Ботева i Якшича, героïчнi поеми романтикiв,
Канiвський замок Гощинського). Все це знову ж таки заставляло
письменникiв звертатись до художнього досвiду фольклору. Але той же
принцип iсторизму вiв ïх вiд минулого до сучасностi, до вiдмови вiд
iдеалiзацiï патрiархальностi. Романтичне мистецтво ставало усе
бiльш реалiстичним i соцiально насиченим[13]. Цi
слова вч єн огогс л а в i ст а маютiГ важливе
методологiчне значення.
^^ЕГурхливий розвиток жанру поеми, зокрема у твор; чоЬïГТг
Ш^вч^нка7~та кликал а до життя сама дiйснiст^ iсторичнi (поема часто
активiзується в моменти, коли вирiшується доля самого
народу, нацiï) та iсторико-лi- тературнi передумови. Вiд
Енеïди Котляревського через численних представникiв бурлеска (його
наслiдувачiв i часто епiгонiв) до романтичноï.! реалiстичноï
поеми Шевченка, поета зi свiтовим iмям, поета-новатора i в
/цьому жанрi, пролягає велика дорога украïнського
поетичного епосу.
Завершуючи невелику розмову про Шевченкових попередникiв i
сучасникiв[14], наголосимо, що ïхнi спроби
в жанрi поеми в цiлому вiдiграли позитивну роль у лiтературному процесi
1040-х рокiв, а саме: в розвитку лiтературноï мови, формуваннi
жанру. Показово, що в
творчiй практицi згаданих i незгаданих авторiв зустрiчаються
найрiзноманiтнiшi рiзновиди вiршованого епосу: поема-можебилиця
(П.Писаревський), жартлива поема (П. Бiлецький-Носенко), поема-казка (О.
Бодянсь- кий, О. Рудиковський), сатирицька поема (П. Корени- цький),
розказ в стихах (С. Александров), вiршована повiсть (М. Макаровський),
пародiйна поема (К. Ду- митрашка), поема з текстуальними запозиченнями з
фольклору тощо.
Цiкаве явище того часуросiйська поема украïнських авторiв (поема-
билина Пир Владимира Великого Л. Боровиковського, iсторична поема Богдан
. Гребiнки, поема-предание Упырь О. Афанасьєва-Чуж- бинського,
робкое подражание Евгению Онегину (О. Бiлецький) поема Надя Л. Глiбова
тощо).
А ще ранiше харкiвський письменник i вчений Розумник Гонорський
видрукував драматичну поему Дух словян (1812).
Пiд впливом I. Котляревського, в бурлескному тонi написанi поеми В.
Масловича Утаида та Основание Харькова (Харьковский демокрит, 1816).
Поема Основание Харькова цiкава, мiж iншим, i тим, пише П. М. Федченко,
що тут уперше в цьому журналi i в перiодичних виданнях взагалi був
введений украïнський текст реплiки й цiлi куплети, пiснi закоханого
батрака Якова 22.
Перебуваючи в Тулi (1847), П. Кулiш написав довгий автобiографiчний
наслiдувальний роман у вiршах Евгений Онегин нашего времени, який хотiв
використати як одну iз форм покаяння, вплiтаючи в нього монархiчнi
рефрени i лише для годиться нотки спiвчуття селянам. Рукопис так i не
побачив свiту 23, хоча його автор розраховував на пiдтримку
П. Плетньова, редактора Современника. В листi до Плетньова вiд 22
листопада 1847 р. Кулiш не ховав своïх намiрiв: Если вы решите, что
эта поэма произведет выгодное для меня впечатление на умы моих
покровителей и что для вас удобно передать ее кому следует, то
покорнейше прошу вас сделать это.
Пилип Морачевський у 1859 р. написав вiршований современный роман в
письмах Год видно, если не шесть лет, який не був надрукований. Про це
маємо лише згадки в зб. За сто лiт (1930, кн. VI, стор. 36).
У розвитковi поетичноï мови, збагаченнi ïï смислових,
виражальних та емоцiйно-художнiх можливостей i засобiв епiчного
живописання значну роль вiдiграли переклади. Насамперед, слiд вiдзначити
особливу цiннiсть таких перекладiв з росiйськоï поезiï. За
життя великого поета О. Пушкiна зявляється переклад поеми Полтава,
здiйснений вгеном Гребiнкою (щоправда, на якостi роботи негативно
позначились елементи бурлеску). Високу оцiнку дає сучасне
радянське лiтературознавство ( I. Айзеншток, В. Коптiлов) перекладовi
частини Пуш- кiновоï Полтави (Марiя), зробленому на початку 30-х
рокiв Опанасом Шпигоцьким24, в якому автор у романтичному
дусi, засобами украïнськоï поетичноï мови вiдтворив
високу патетику поеми. Знаменним є звернення О. Шпигоцького до
перекладу на росiйську мову вiрша К. Делавiня Смерть Иоанны дАрк про
нацiональну гороïню французького народу. На переклади Полтави
Гребiнкою i Шпигоцьким сучасники дивились як на варту уваги справу.
Наприклад, Л. Боровиковський в листi до I. Срезневського вiд 12 серпня
1839 р. писав про це, збираючи матерiали для дослiдження Обзор
литературы малороссийской, народной и писательной. Осип Бо- дянський
заходився донести до украïнського читача Руслана i Людмилу.
Своєрiдним переспiвом Кавказького бранця є поема М.
Макаровського Гарасько.
Таке ж позитивне значення мали украïнськi переклади з словянських
та iнших європейських лiтератур. Багато поетiв перекладали i
переспiвували Краледвор- ський рукопис (поети-романтики харкiвськоï
школи, Руська трiйця). На украïнську мову переклав уривки з поеми
С. Гощинського Канiвський замок М. Шашке- вич. Окремi частини
Мiцкевичевого Конрада Валлен-
. 24 Для украïнських лiтературознавцiв довго були бiлою
плямою основнi бiографiчнi данi про Опанаса Григоровича Шпигоцького.
До виходу в свiт 1964 р. УРЕ (т. 16) нiхто не називав його по
батьковi. Невiдомими вважались рiк народження i смертi. Автор цих
рядкiв сприяв (на пiдставi маловiдомих матерiалiв) встановленню iменi
батька О. Шпигоцького та iнших даних. А мiж тим, ще в Библиографии
русских переводов произведений Адама Мицкевича (М., 1956) на стор. 139
значилось: Шпигоцкий А, Г- (I^Ш'IЗГ^
рода (Пiснь Альдони, З пiснi Вайделота, Аль-Бу- фара), а також в уривках
Паломництво Чайльд Гарольда Байрона переклав на украïнську мову
Тимко Падура. П. Гулак-Артемовський автор вольных переводов з Мiльтона,
Вольтера, Мiцкевича, Гете. П. Бi- лецький-Носенко створив соцiально-
побутову поему Урок панам, з авторською помiткою подражание Вольтеру.
Деякi лiро-епiчнi твори Шiллера, Гете на язык галицко-русскiй переклав у
кiнцi 30-х рокiв И. Левицький. Кiлька перекладiв з Шiллера, здiйснених
невiдомим автором у першiй половинi XIX ст., зберiгаються в ЦДIА у
Львовi (фонд 309).
Якщо в Шевченковiй лiрицi вiдтворено духовний свiт сучасника, думи поета-
революцiонера, то в його поетичнiй епiцi дано широку панораму життя i
боротьби народу. Активне вторгнення у полiтичнi проблеми епохи,
утвердження соцiально-громадянськоï i нацiональноï
самосвiдомостi народу, засвоєння творчого досвiду росiйськоï
i свiтовоï лiтературивсе це сприяло тому, що Шевченко торував
загальнолюдськi революцiйнi шляхи поезiï.
У шевченкознавствi i тепер можна зустрiти думку, що Шевченковi як
генiальному лiриковi менше вдавався поетичний епос. Але ще сучасник
украïнського поета Богдан Залеськийв щоденнику (за 1861 р.) слушно
писав, що Шевченко мав винятковий талант у складаннi поем
(Кореспонденцiя, т. III, Львiв, 1902). О. Бiлецький вказував на марнiсть
шаблону в оцiнцi Шевченкових поем. Можливо, тому i М. Сумцов щиросердно
признавався: Його (Шевченка. М. Г.) поеми туго пiддаються холодному i
сухому розборовi (Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т.
XXXIX. СПб, 1903, [iïж&р. 357).
У своïх епiчних творах Шевченко вирiшував пробле- |! му зображення
народу, даючи той мужнiй, прямий i строгий погляд на простий народ (М.
Добролюбов), i нiякий став одним iз провiдних естетичних принципiв у !
ПЦвiтчизняному реалiзмi.
рЛiоеми в творчостi Т. Шевченка посiдають велике мiс- N11 це. Слово
поема як пiдзаголовок поет внiс до вiршових творiв Гайдамаки, Слепая,
Слiпий, Осика, i Княжна, Петрусь, Москалева криниця, Неофiти,
1 Марiя. Але поем у Шевченка значно бiльше. До них 1 належать i
Катерина, Наймичка, Сова, Тризна,
ретик, Чернець, Варнак та iн. Поема Сон мав пiдзаголовок комедiя, поема
Великий льох мiстерiя. Зважаючи на суспiльне значення проблематики твору
Кавказ, i його традицiйно називають поемою. Такий твiр, як Гамалiя,
Шевченко вважав невеличкою поемою. Першою за часом написання була поема
Катерина, останньою Марiя. В листах i росiйських повiстях Шевченко
згадує такi рiзновиди поеми, як епопея, героïчна поема. В
повiстi Прогулка с удовольствием и не без морали є згадка про
принципи побудови героïчноï поеми.
Пiсля Енеïди I. Котляревського продовжувалися пошуки в галузi
украïнськоï поеми, але процес ïï становлення
завершився в першiй половинi XIX ст. у творчостi Т. Шевченка. Створюючи
свiй поетичний епос, Шевченко йшов вiд тогочасноï дiйсностi i
потреб суспiльства соцiальноï i нацiонально-визвольноï
боротьби. Його поеми це широка панорама життя царськоï
самодержавноï Росiï, насамперед життя, побуту i боротьби
украïнського народу. Проблематика Шевченкових поем визначала
ïхнє жанрове багатство, своєрiднi цикли: соцiаль- I /
но-побутовi поеми (Катерина, Наймичка, Сова то-
V иiо)
иодiтачнi поеми (Сон. Кавказ) та полiтично-фiлософськi поеми на теми з
свiтовоï стародавньоï У , iсторiï (Неофiти) та
бiблiï (Марiя). Мiж цими жан- ровими групами немає
рiзкоï межi, бо, наприклад, ретик є поемою не тiльки
iсторичною, а й полiтичною; Неофiти твiр не лише алегоричний, з
фiлософським забарвленням, а й iсторична поема.
Шевченко творчо засвоïв досвiд європейськоï i
росiйськоï поеми (К. Рилєєв, О. Пушкiн, М.
Лєрмонтов). Окремi твори О. Пушкiна вiн брав за взiрець. Не без
впливу тогочасноï росiйськоï лiро-епiчноï поеми
украïнський поет написав Слепую i Тризну росiйською мовою. Буржуазно-
нацiоналiстична критика твердила, що Шевченко в усi перiоди
своєï творчостi звертався лише до єдиного поемного
зразка так званоï байронiч- < ноï поеми, але це не
вiдповiдає дiйсностi. Такi перлини >| поетичного епосу
Шевченка, як Наймичка, Сон, Ма- рiя тощо, є поемами реалiстичними.
( Романтичною поетикою поет користувався насампе- I гтеа V поемах на
iсторичнi теми, хоч у них уже помiтнi
елементи реалiзму, поглибленого соцiально-психологiч- ного зображення
характерiв. Украïнська iсторична тема сягає кiнця 40-х рокiв
(Слiпий, Чернець), але, як зауважував I. Франко, у цих творах козацька
традицiя це вже декорацiя тонкого психологiчного аналiзу. Всi iсторичнi
поеми Шевченка мають безпосереднє вiдношення до поетовоï
сучасностi чи то в планi соцiально-полiтичному, чи в морально-етичному.
Деякi з них, наприклад, поема Гайдамаки, вiдiгнали таку саму видатну
роль в суспiльно-грШГадському, життi, як i полiтичнi поеми Сон, Кавказ.
Нiхто з поетових попередникiв не висловлювався на адресу iснуючого
експлуататорського ладу так полiтично смiливо i сатирично вбивчо, як ук-
раïнський поет у поемi Сон. Шевченковi були близькi болi й
страждання всiх народiв Росiï (Кавказ). Вiн закликав до
єднання словянських народiв (Гайдамаки, ретик). У поемах Шевченка
велике мiсце вiдвеУ дено жiнцi-матерi (майже всi соцiально-побутовi
поеми), найвидатнiшими тут є поеми Катерина, Наймичка та Марiя.
Героï Шевченкових поем~ ТсторйчнI постатi, народнi месники, жiнки-
страдницi. Поет оспiвував декабристiв (Сон, Неофiти),борцiв за
єднання словянських народiв. Революцiйнi дiï нездоланнi така
думка Шевченка проймає багато його поем. Iнодi поет звертався до
бiблiйних тем i сюжетiв, використовуючи ïх в алегоричному планi для
возвеличення революцiйного руху.
У Шевченкових поемах широко використано народну творчiсть iсторичнi
пiснi та думи, перекази й легенди. Фольклор для поета це джерело i
сюжетiв,' i худож- ньо-поетичних засобiв. В окремих мiсцях автор
нiбтï Зливається з народнопоетичною свiдомiстю, а часто йде
далi, до власних фiлософських, узагальнень. Вплив народноï
поетичноï творчостi найбiльше позначився на поемах iсторичних та
соцiально-побутових. Навiть у поемi Марiя автор використовував
фольклорнi елементи, щоб надати зображуваним подiям украïнського
колориту. ГМЗтруктуру Шевченкових поем визначали два художнi методи
^рвмаятизм i реалiзм. Це виявилося й у так званiй'^вiльнiй
композицiï романтичних поем, певнiй умовностi образотворчих
чинникiв, у поглибленiй соцiально-психологiчнiй характеристицi
героïв та гостро ак- ч^адьнiй проблематицi поем. У Шевченка кожна
поема щось нове у поетичному епосi. Шевченко передусiм лiрик. Лiризм
вiдчутний i в тональностi поем, i в численних лiричних вiдступах, в яких
автор висловлює своє ставлення до героïв i подiй.
Значне мiсце в структурi поем Шевченка посiдає вставна пiсня, яку
вiн брав з фольклору або створював сам. Багатограннiсть змiсту, змiна
настрою вiд гнiвно сатиричного до нiжно поетичного, вiд епiчного до
фiлософського визначили рiзноманiтнiсть ритмiки поем Шевченка. Чимало
його поем мають еле- I менти драми (Гайдамаки, Осика^ Сотник)Г)
Драматичний елемент взагалi властивий поетичнiи епiцi Шевченка:
недаремно багато його поем iнсценiзовано.
Шевченко заклав пiдвалини багатьох рiзновидiв поем. Иогоглiро-
епос посiдає визначне мiсце в свiтовiй лiтературi./В поемi
Гайдамаки вперше виведено головним героєм громаду в сiряках, народ
творця iсторiï. Шевченко дав зразки найгострiших полiтичних поем,
спрямованих проти соцiального й нацiонального гнiту. Його творчiсть
справила помiтний вплив на розвиток поеми у словянських лiтературах^
Поемою Марiя украïнський поет засвiдчив, що вiн не має
аналогiв у свiтовiй лiтературi в фiлософському опрацюваннi
бiблiйноï теми та пiдпорядкуваннi ïï iнтересам
революцiйноï боротьби. Радянськi лiтературознавцi дослiджують
типологiчнi звязки Шевченковоï поетичноï епiки з творами
великих поетiв свiту Дж.-Н. -Г. Байрона, О. Пушкiна, А. Мiцкевича, Г.
Гейне, Ш. Петефi та iн.
Подальший розвиток украïнського лiро-епосу йшов пiд знаком розвитку
шевченкiвських традицiй. За глибиною i зрiлiстю соцiально-полiтичних i
морально-епiчних проблем, за багатством жанрових рiзновидiв Шевченковi
поеми тривалий час бул^ неперевершеним зразком. Його соцiально-побутовi,
iсторичнi, /полiтичнi та фiлософськi поеми; i тепер враж~ають читача
реалiзмом, народнiстю, яскравiстю образiв i характерiв. Поеми Шевченка
вплинули на творчу еволюцiю лiро-епiчних I жанрiв в украïнськiй
лiтературi, у тому числi в украïн- ' ськiй радянськiй лiтературi.
[1] Опыт краткой истории русской литературы, ч.
IV, стор. 389.
[2] Бурлеск жарт, травестiя переодягання.
[3] Перелицьовувати (або выворачивать наизнанку)
Енеïду Вергiлiя було модно в європейських лiтературах. М.
Надєждiн писав про цi пародiï в Энциклопедическом лексиконе
Плюшара (1837, т. 10, стор. 368): Чудовi з цих пародiй у французiв
Скаррона та Моро; у нiмцiв Блюмауера. Ми також маємо двi вивернутi
Енеïди Осипова i Котельницького; та ще й малоросiйську
Котляревського, що одна мала три видання. До речi, це один iз
маловiдомих друкованих вiдгукiв на Енеïду I. Котляревського за
життя письмеп-
[4] Цит. за кн.: О. Р. М а з у р к е в и ч.
Зарубiжнi фальсафiмгаофя украïнськоï лiтератури. К-, ДВХЛ,
1961, стор. 78.
[5] . С. Ш а б л i о в с ь к и й. Шляхами
єднання (Украïнська лiтература в ïï iсторичному
розвитку). К., Днiпро, 1965, стор, 12.
[6] В. I. Л е н i н. Повне зiбрання творiв, т. 32,
стор. 334.
[7] За походженням О. Сомов украïнець. Вiн
був у дружнiх взаєминах з I. Котляревським, брав уривки з його
вiршiв як епiграфи до повiстi Гайдамаки. У листi до М. Максимовича вiд
23 червня 1829 р. Сомов дякує землякам за увагу до його творчостi:
Приятное ваше письмо порадовало меня тем, что снова уверило в лестном
внимании, с каким образованные земляки мои принимают Гайдамаки и другие
малороссийские были и небылицы Байского (В. В. Данилов. Литературные
материалы и очерки. Варшава, 1908, стор. 3). На повiсть Сомова (П.
Байського) схвально вiдгукнувся В. Бєлiнський (Полн. собр. соч.,
т. VIII, стор. 5). У зображеннi Сомовим украïнського села помiтна
реалiстична тенденцiя. В повiстi дiють бiднi й
панки. Останнi бояться навiть самого слова гайдамак. Характер
ною щодо цього є така розповiдь в гостинi багатiя Гриценка: Да,
гайдамак ужасный чернокнижник: дунет на воду и вода загорится,
махнет рукою на лес и лес приляжет, сказала одна дородная
[11] Тарас Шевченко. Повне зiбрання творiв у шести томах,
i I. К., Вид-во АН УРСР, 1963, стор. 142 (далi посилання на це iiидаиия
даються в текстi, в дужках вказується том i сторiнка).
[12] Див.: М. П. Г н а т ю к. Олександр Афанасьєв-
Чужбинський. Радянське лiтератуг цнавство, 1972, б, стор. 46
[13] Н. И. Кравцов. Проблемы сравнительного
изучения славянских литератур. Изд-во МГУ, 1973, стор. 169.
[14] Якщо читач захоче ознайомитися з бурлескною
поемою наслiдувачiв Котляревського i романтичною, то знайде тексти у
збiрниках Бурлеск i травестiя з украïнськiй поезiï
першоï, ……………………&#-
8230;………………………-
230;………………
XIX ст. (1959), Украïнськi поети-романтики 2040-х роï (1968),
Письменники Захiдноï Украïни ЗО50-1″вокт (1965).
