Теоретичнi засади та практична дiяльнiсть Б.Грiнченка в процесi унормування украïнськоï лiтературноï мови кiн. XIX поч. XX столiття
План
Вступ3
- Постать Б.Грiнченка в контекстi украïнськоï мови та лiтератури4
- Словарь украïнськоï мови Б.Грiнченка6
- Педагогiчна дiяльнiсть Б.Грiнченка…15
Список використаноï лiтератури.19
Вступ
Iсторiя будь-якоï лiтературноï мови, охоплюючи динамiку
лiтературних норм та стильових рiзновидiв, зосереджує увагу на
мовнiй практицi письменникiв, культурних дiячiв, публiцистiв тощо.
В iсторiï украïнськоï лiтературноï мови до сьогоднi
маловивченою, не завжди об'єктивно оцiненою є мовна
iндивiдуальнiсть письменника, перекладача, фольклориста, етнографа, мовознавця-
лексикографа, критика i публiциста, педагога Бориса Дмитровича Грiнченка
(18631910).
Серед багатьох здобуткiв Б.Д.Грiнченка є праця, яка дозволяє
назвати його видатним i навiть унiкальним ученим. Це «Словарь
украïнськоï мови» (К., 1907-1909), створений i
вiдредагований ним протягом двох з половиною рокiв на початку нашого
столiття (загальний обсяг слiв 68 тисяч). Цей словник має для
украïнськоï науки i культури таке ж значення, як словник
В.I.Даля для росiйськоï, словник Лiнде для польськоï, словник
Гебауера для чеськоï.
Предмет дослiдження педагогiчна дiяльнiсть Б.Д.Грiнченка та Словарь
украïнськоï мови
Метою нашоï роботи є аналiз педагогiчних iдей Б.Д.Грiнченка
та характеристика його словника.
Завдання:
- проаналiзувати основнi аспекти життєвого шляху Б.Д.Грiнченка;
- розглянути педагогiчнi позицiï видатного педагога;
- охарактеризувати Словарь украïнськоï мови.
Постать Б.Грiнченка в контекстi украïнськоï мови та лiтератури
Грiнченко Борис Дмитрович (27 листопада (9 грудня) 1863 23 квiтня
(6травня) 1910)письменник, педагог, лексикограф, лiтературознавець,
етнограф, iсторик, публiцист, громадсько-культурний дiяч. Редактор низки
украïнських перiодичних видань. Був одним iз засновникiв
Украïнськоï радикальноï партiï. Виступав за захист
украïнськоï мови. Лiтературнi псевдонiми: Василь Чайченко, Л.
Яворенко, П. Вартовий, Б. Вiльховий, Перекотиполе, Гречаник.
Автор фундаментальних етнографiчних, мовознавчих, лiтературознавчих та
педагогiчних праць, iсторичних нарисiв, перших пiдручникiв з
украïнськоï мови й лiтератури, зокрема Рiдного слова книжки
для читання в школi. Укладач чотиритомного тлумачного Словаря
украïнськоï мови. Один iз органiзаторiв i керiвникiв
товариства Просвiта.
Лiтературну дiяльнiсть розпочав у 80-тих роках 19-го столiття. Грiнченко
автор близько 50 оповiдань (Чудова дiвчина, 1884; Сама, зовсiм сама,
1885; Олеся, 1890; Украла, 1891; Дзвоник, 1897 та iн.), повiстей
(Соняшний промiнь, 1890; На розпуттi, 1891; Серед темноï ночi,
1900; Пiд тихими вербами, 1901), збiрок поезiï (Пiснi Василя
Чайченка, 1884; Пiд сiльською стрiхою, 1886; Пiд хмарним небом, 1893 та
iн.). Iсторичнiй темi присвяченi драми: Серед бурi (1897), Степовий
гiсть (1897), Яснi зорi (18841900). Грiнченко перекладав твори Фрiдрiха
Шiллера, Йогана-Вольфганга Гете, Гайнрiха Гейне, Вiктора Гюго, та iн.
Грiнченко впорядкував i видав у трьох книгах Етнографiчнi матерiализiбранi в Чернiгiвськiй i сусiднiх з нею губернiях (т.т. 1-3, 1895-99).
Йому належать цiннi збiрки народноï творчостi Пiснi та думи (1895),
Думи кобзарськi (1897), Веселий оповiдач (1898) та iн. Плiдно працюючи в
галузi народноï освiти. Грiнченко своï педагогiчнi погляди
виклав у працях: Яка тепер народна школа в Украïнi (1896), Народнi
вчителi i вкраïнська школа (1906), На беспросветном пути. Об
украинской школе (1906) та iн. Грiнченко боровся за навчання
украïнських дiтей рiдною мовою, виступав за чистоту
украïнськоï лiтературноï мови. Створив ряд шкiльних
пiдручникiв, серед яких Украïнська граматика, Рiдне слово.
Б.Грiнченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до
рiдноï землi, до свого народу змушувала його силуватися знаходити
iскру свiту там, де, здавалось, була сама темрява. Саме такими променями
справжнього народного єства стало видання його наукових розвiдок
Етнографiчнi матерiали, зiбранi в Чернiгiвськiй i сусiднiх з нею
губернiях у трьох томах (18951899 рр.), З вуст народу (1900 р.),
Лiтература украïнського фольклору (17771900) (1901 р.). У 1902 роцi
письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною
Марiєю Загiрною вiн трудиться над укладанням вершинноï
своєï працi чотиритомного Словаря украïнськоï
мови(19071909рр.). Цю визначну роботу було вiдзначено академiчною
премiєю.
Сьогоднi ми знаємо Бориса Грiнченка як письменника, поета, автора
славнозвiсного Словаря украïнськоï мови, але не слiд забувати,
можливо, найголовнiше: вiн один з небагатьох будителiв нацiональноï
свiдомостi, один з небагатьох справжнiх будiвничих нацiональноï
iдеï, один з небагатьох iстинних патрiотiв Украïни.
Словарь украïнськоï мови Б.Грiнченка
Iсторiя створення словника
Робота над створенням словника, де була б вiдображена в повнiм мiрi
лексика живоï народноï та новоï украïнськоï
мови, розпочалася ще у 50-х роках ХIХ столiття. Лексичний матерiал,
зiбраний Основою в 60-х роках, був переданий у Харкiв, а потiм у
Киïв так званiй старiй украïнськiй громадi, або, як говорить
Грiнченко, кружку местных литераторов и ученых, предполагавших составить
украинский словарь.
Росiйською академiєю наук було оголошено конкурс на найкращiй украïнсько-
росiйський словник, який мав бути вiдзначений премiєю iменi
М.Костомарова. Над укладанням украïнсько-росiйського словника за
матерiалами, зiбраними Основою, працює в цей час редакцiя Киевской
старины.
Збiр матерiалiв до словника розпочався ще у 1864 роцi учасниками
староï громади. У Спогадах .Чикаленка описується, що стара
киïвська громада через своïх членiв-фiлологiв, якi жили у
рiзних регiонах Украïни, збирала i перевiряла зiбраний лексичний
матерiал. Але укладання словника не мало належноï науковоï
основи, не базувалося на конкретних лексикографiчних принципах.
Матерiали не були вiдповiдним чином систематизованi та впорядкованi.
Борис Грiнченко був спiвукладачем, упорядником та редактором
колективноï лексикографiчноï працi, матерiали до якоï
готували представники декiлькох поколiнь украïнських дiячiв: М.
Костомаров, Ганна Барвiнок, М. Номис, Т.Шевченко, I.Манжура,
А.Свидницький, М.Лисенко, К.Михальчук та багато iнших. Кандидатуру
Грiнченка запропонував вген Чикаленко. Вiдомий громадсько-полiтичний
дiяч, меценат i лiтератор Чикаленко добре знав Грiнченко i вiрив у те,
що тiльки вiн зумiє впоратися з цим нелегким завданням.
Однiєю з умов Грiнченка було одноосiбне авторство, незважаючи на
те, що започаткував цю працю В.П.Науменко, зредагувавши першi лiтери
словника. Вiдповiдно, редакцiя Киевской старины наполягала на подвiйному
авторствi. Б.Д.Грiнченко був вимушений погодитися на такi умови, проте
В.П.Науменко сам зняв своє прiзвище з видання.
Улiтку 1902 року Б.Грiнченко переïжджає до Києва, де
вiн почав роботу над словником. Вiдповiдно до умов, виставлених Киевской
стариной, словник мав бути завершений до 1 листопада 1904р. Редактор
повинен був поспiшати, щоб подати словник на конкурс у Росiйську
Академiю наук. Це мало забезпечити можливiсть друкувати словник у
Росiï фонетикою, а не ярижкою. Як зазначає М.Пилинський,
Грiнченковi було передано скриню з 200 тис. карток, до якоï вiн не
доторкався, бо слова на картках були написанi невiдомо ким i коли, часто
записувалися явно неграмотно. Отже, ця картотека була непридатною для
використання. Крiм картотеки, Борис Грiнченко отримав ще й алфавiтний
список слiв, що був створений на основi вищезазначених карток (близько
49 тисяч слiв) з не завжди точними однослiвними перекладами (iнколи i
без них), слова наводилися часто без наголосiв, дiєслова
доконаного i недоконаного виду здебiльшого подавались окремо i без
вiдповiдних посилань, скупi iлюстрацiï з лiтературних джерел було
подано з помилками, з посиланням тiльки на автора (без зазначення твору,
видання i сторiнки). А належна семантична розробка, граматичнi форми,
стилiстичнi та пояснювальнi ремарки, точна наукова документацiя,
численнi iлюстрацiï все це здiйснено самим Б.Грiнченком. Крiм того,
Грiнченко сам перевiрив i переробив одержаний матерiал, подавши його на
суд таких авторитетних фiлологiв як П.Житецький та К.Михальчук.
Беручись до укладання словника, редактор зiзнавався у листi до
Д.Ткаченка вiд 4.VI.1902 р.: думав я, що це справдi буде редактування,
однак зараз же вияснилось, що се буде сладання нового словаря з того
матерiалу, який дала К[иевская] стар[ина] та з свого[ 2, с.92]. I далi
Бачите, в сьому словарi тiльки 52 тисячi слiв, а се ж мiзерiя перед
справжнiми скарбами нашоï мови[2, с.92]. Таким чином, Грiнченко
додав 19 тисяч слiв, якi зiбрав разом зi своєю дружиною
М.Загiрньою.
У червнi 1902 р. вiн адресує до редакцiï журналу листа, де
просить дозволу на добирання матерiалiв з текстiв письменникiв, якi
почали свою лiтературну дiяльнiсть у 70-х роках ХIХ ст.(редакцiя
наполягала на використаннi лексики лише тих письменникiв, якi вийшли в
лiтературу не пiзнiше 1870 року). А через декiлька мiсяцiв вiн домiгся
пiдписання Дополнительных условий мiж ним та Киевской стариной, що
надало йому змогу вводити новi слова. Не зупиняла письменника й вiдмова
редакцiï на видiлення коштiв для виписування слiв з книжок цю
роботу, поки вiн редагував, виконувала його дружина М.Загiрня.
За два з половиною роки (1902 — 1904) Б.Грiнченко, усвiдомлюючи
свою вiдповiдальнiсть i дбаючи про належне вiдображення
украïнськоï мови в словнику, виконав величезну роботу. У листi
до В. Гнатюка вiд 4 лютого 1904 року Грiнченко пише: Про себе самого не
знаю, що казати, опрiче звичайного: роблю словар, хiба що додати: i
руками, i ногами, i зубами роблю, бо академiчний термiн близько хоч
розсядься, а постався…[6, с.7], а його близький знайомий
письменник Микола Чернявський згадував, що у перiод роботи над словником
Грiнченко працював 25 годин на добу i взагалi вiн бiльше працював, нiж
жив. Робота над укладанням Словаря… вимагала надзвичайних зусиль.
Грiнченко писав до .Чикаленка: Я працюю в день годин сiм, роблю 150
слiв. Коли так, то 150000:150=1000 днiв, чи то 40 мiсяцiв(рахуючи мiсяць
по 25 робочих днiв), а треба за двадцять!. За три роки завдяки допомозi
М.Загiрньоï Б.Д.Грiнченко звiв до ладу не тiльки те, що було
зiбране до нього, але й ще вiд себе багато додавав.
У листопадi 1904 року капiтальна праця була завершена, а на початок 1905
року представлена комiсiï конкурсу на здобуття премiï iменi
М.Костомарова. Точна дата закiнчення роботи над Словарем…
зазначена у його листi до К.Панькiвського вiд 4.ХII.1904 року: тiльки
оце вiдiслав словарь до академii i можу глянути на свiт[2, с.97].
Рукопис дiстав досить високу оцiнку Росiйськоï iмператорськоï
Академiï наук i був вiдзначений другою премiєю.
Чотири томи словника виходили в Києвi протягом 1907-1909 рокiв пiд
назвою словар украинскаго языка, собранный редакцiєй журнала
Киевская старина. Редактировал, с добавлением собственных материалов,
Б.Д.Гринченко. Российской академией наук удостоен второй премии
Н.И.Костомарова. Вони мiстять близько 68 тисяч реєстрованих
украïнських слiв, з ïхнiм перекладом росiйською мовою i
вiдповiдним украïнським iлюстративним матерiалом з
найрiзноманiтнiших джерел. На той час це було найбiльше зiбрання
лексичних фондiв украïнськоï мови.
Характеристика лексичного складу Словаря украïнськоï мови
За визначенням Г.Й.Горецького, Словарь украïнськоï мови а ред.
Б.Грiнченка це украïнсько-росiйський перекладний словник [3,
с.135]. Украïнський реєстр його становить 68 тисяч слiв. В
кiнцi VI тому є додаток Крестныя имена людей. Г.Солоiденко дещо
уточнює таке визначення. Вона вважає, що даний словник
є по-перше, перекладним словником з елементами тлумачного, по-
друге, фiлологiчний з елементами енциклопедичного. За принципом побудови
реєстру це словник алфавiтного типу з деякими елементами
гнiздовоï системи. У ньому поряд iз перекладом слова або
тлумаченням його значення подається досить докладний опис
вiдповiдного поняття [8, с.44].
Орiєнтований на народнi джерела словник став важливим пiдсумком
вiтчизняноï iсторiï лексикографiï. Дiалектна лексика у
Словарi украïнськоï мови вiдображає майже всю поняттєво-
логiчну систему навколишнього реального свiту, а тому й групується
в окремi лексико-семантичнi та тематичнi групи, такi як сiльське
господарство, транспорт тощо. А наявнiсть лексики украïнськоï
флори i фауни, народних промислiв i ремесел, обрядiв, народного вбрання,
iгор, яка супроводжується докладним описом вiдповiдних понять,
перетворює його на унiкальний етнографiчно-енциклопедичний
довiдник.
Досить широко представлена украïнська фразеологiя, усталенi в
народi форми привiтання, вiршування тощо. Автор подає фразеологiю
у гнiздi слова, з яким вона звязана. Г.Й.Горецький наводить приклад: при
словi верба маємо такi фразеологiчнi звороти: У його на
вербi грушi ростуть; Вербу носити почав; при словi вiтер: Шукай
вiтра в полi; На вiтер пiдняти; Пiшло з вiтром, за вiтром; Iди по три
вiтри та iн.[3, с.143].Словник насичений багатим i часто унiкальним
iлюстративним матерiалом, зокрема великою кiлькiстю прислiвïв та
приказок. Але при деяких словах приклади-iлюстрацiï не наводяться.
Це можна вважати недолiком даного словника.
У словнику простежуються тенденцiï до певноï
регламентацiï украïнськоï мови, якi полягають в
орiєнтацiï останнього на народну мову, в першу чергу на пiвденно-
схiдний дiалект, а за наявностi фонетичних, морфологiчних варiантiв
слова, словотвiрних або лексичних синонiмiв на найпоширенiшу одиницю.
Не заперечуючи ролi запозичень для позначення абстрактних понять i
досягнень новiтнього культурного життя, Б.Грiнченко разом iз тим
наголошував обмеженiсть ïхнього використання, застерiгав вiд
надмiрностей уживання, що, на його думку, повинно було б стати важливою
умовою збереження народноï основи украïнськоï
лiтературноï мови. Бiльш рiзку позицiю вiн займав щодо русизмiв,
полонiзмiв, германiзмiв складових лексики пiвденно-захiдного дiалекту,
якi мали загальноукраïнськi вiдповiдники. Г.Солоiденко
пояснює це ще одним виявом у редактора турботи про розвиток
украïнськоï лiтературноï мови: побоювання щодо можливостi
змiни дiалектноï бази украïнськоï лiтературноï мови,
загроза якоï здавалася йому цiлком реальною.
Про слова реєстру, засвоєнi з iнших мов, у передмовi
сказано: Ми взагалi уникали включати ïх у словник, але коли
траплялося знаходити, що в мовi виробився вже якийсь вираз на основi
запозиченого кореня,…то ми, подаючи його, приєднували до
нього всi тi слова цього кореня, якi вживаються в лiтературнiй мовi.
Iнодi подавалися також слова особливо вживанi i до яких разом з тим був
приклад. Звичайно, вибiр слiв при таких способах був досить довiльний,
але ми виправдували себе почасти тим, що така ж довiльнiсть у виборi так
званих iноземних слiв помiчається i в словниках iнших мов [3,
с.140].
Значну частину запозичених слiв у словнику Б.Грiнченка можна, за словами
М.Пилинського, вiднести до якоïсь спецiальноï тематичноï
галузi[9, с.29].Ïх можна охарактеризувати як специфiчний шар
книжноï лексики. Сюди належать слова типу акуратний, амбiцiя,
арена, архив, гармонiя, герб, делiкатний, емблема, казус.
Близькою до них є група слiв, що стосуються переважно лiтератури,
театру, рiзних мистецтв, взагалi розвитку культури. До неï входять
слова типу автобiографiя, автограф, автор, гумор, елегiя, журнал,
поема, поет.
У Словарi… представлена i запозичена лексика, що
стосується школи, освiти, назви наук, деяка наукова термiнологiя,
ряд слiв, що вiдображають розвиток технiки: авдиторiя, академiк,
вакацiя, екзамен, iнститут, кандидат, кафедра, клас, лекцiя, парта;
астроном.
Ряд запозичених iншомовних слiв вiдображає розвиток суспiльно-
полiтичного та економiчного життя та права. Сюди належать такi слова як
авдитор, агент, апелювання, арешт, вексель, депутат, економiя.
Весь лексичний матерiал Грiнченко подає, не розрiзняючи лексику
лiтературноï i живоï народноï мови з ïï
численними територiальними дiалектами. Через це в реєстрi словника
багато вузьких дiалектизмiв, в лiтературнiй мовi не вживаних (або
вживаних саме як дiалектизми). Горецький Г.Й. наводить приклад подiбного
явища: крiм загальнонародного i лiтературного бiлка, в нього
внесенi ще слова з тим же значенням: бiлиця, вивiрка, вискiчка
(всi вони стверджуються посиланням на захiдноукраïнськi джерела)[3,
с.137-138].
Такi слова, широко введенi в словник Грiнченка, не подаються з позначкою
дiалектних. Посилання на джерела при них (iнодi вони подаються без
посилання на джерела) не може або не для кожного може бути пiдставою
вважати цi слова (й iншi подiбнi) дiалектними. Тому для того, хто
користується словником, усi вмiщенi в нього слова є нiби
рiвноправними, а з погляду свого вживання належними до лiтературноï
мови. Бiльше того, трапляються випадки, коли в словнику вiдсутнє
слово лiтературного вжитку, а замiсть нього подається дiалектний
варiант. Наприклад, Грiнченко подає: Адес, су. м. Одесса (з
посиланням: Ном.749), а слова Одеса у реєстрi зовсiм нема. Звiдси
читач може зробити висновок, що по-украïнськи тiльки Адес є
словом лiтературного вжитку, а форми Одеса або зовсiм немає, або
вона дiалектна[3, с.138]. Отже, подавання усього лексичного складу
украïнськоï мови без вiдрiзнення лексики територiально-
дiалектноï вiд лексики загальномовноï i лiтературноï
вносило плутанину у визначення лексичного складу лiтературноï мови.
Всi реєстровi слова у словнику подаються з наголосами. Iнодi
зустрiчаються випадки неправильного наголошення слiв (напр., вiсiмка,
деревяний). Але такi випадки, очевидно, є друкарськими помилками.
До ботанiчних назв даються в словнику ïхнi означення латинською
мовою (наприклад, Медуниця, цi, ж. Раст. Медунка Pulmonaria L.
Agustifolia.).
Стилiстичнi позначки при словах бувають дуже рiдко, причому вони
найпростiшi, майже виключно такi: дтск.(наприклад, слова биця,
вава i под.), насмшливое слово(наприклад, при рутити),
брань( про вайло дурне).
До украïнських слiв подаються росiйськi вiдповiдники або пояснення
росiйською мовою. При перекладах автор виявляє добре знання
значень украïнських слiв, хоч iнодi, за словами Г.Й.Горецького
трапляються неправильнi переклади або недогляди (напр., випатрати не
значить испачкать, як дає словник, а выпотрошить)[3, с.142].
Потрiбно зазначити, що в доборi та опрацюваннi реєстру Б.Грiнченко
керувався кiлькома основними принципами. По-перше, за своєю
джерельною базою, добором лексичного матерiалу словник був
зорiєнтований на народну основу слова народноï мови, народнi
слова. Таким чином, перевага надавалася фольклорним (етнографiчним)
джерелам. По-друге, упорядник використовував обережний, критичний пiдхiд
до використання наявного матерiалу. Грiнченко намагався подавати лише тi
слова, в iснуваннi яких вiн був особисто впевнений, супроводжуючи
ïх, як правило, iлюстрацiями i паспортизуючи за твором, мiсцевiстю
тощо. По-третє, у словнику подавалися лише тi слова i форми, якi
були засвiдченi в наявнiй картотецi (яка, звичайно, була неповною), не
могло не призвести до невiдповiдностi його реєстру реальному стану
мови.
Словарь украïнськоï мови за ред. Б.Грiнченка був завершенням
усього попереднього розвитку украïнськоï лексикографiï.
Велика кiлькiсть поданого в ньому лексичного матерiалу, зiбрана за
пiвстолiття з найрiзноманiтнiших джерел i з усiх частин
украïнськоï територiï, принцип документування слiв та
ïхнє iлюстрування прикладами з лiтературноï або
живоï народноï мови, критичне ставлення до джерел, зокрема до
попереднiх словникiв, усi цi риси ставлять словник Грiнченка на вищий
рiвень проти всiх словникiв украïнськоï мови, що зявилися на
той час (кiнець ХIХ початок ХХ ст.).
Педагогiчна дiяльнiсть Б.Грiнченка
Етапи вчителювання
Найбiльш значною i яскравою сторiнкою в iсторiï педагогiцi,
безсумнiву, є творча спадщина й педагогiчна дiяльнiсть Бориса
Дмитровича Грiнченка, котрого А.Погрiбний назвав «iнтелiгентом-
чорноробом» за важку культурно-освiтню працю.
Педагогiчну дiяльнiсть Грiнченко розпочав на вiсiмнадцятому роцi життя.
У 1881 роцi вiн склав iспит у Харкiвському унiверситетi на звання
народного вчителя i поïхав працювати до села Введенського
Змiïвського повiту Харкiвськоï губернiï [14, с.21].
Слiд зазначити, що Б.Д. Грiнченко по всiх мiсцях, де вiн учителював
намагався здiйснювати освiтню пропаганду серед селян, хоча б у формi
колективних читань.
Наше селянство має свiй глибокий, вiками усталений, iсторично
та iншими причинами вироблений свiтогляд. Учень школи перебував i
перебуватиме пiсля ïï закiнчення пiд великим впливом
селянськоï сiм'ï, де склався й вiками знецiнювався цей
свiтогляд. Значить народному вчителю та вчительцi доводиться рахуватися
з селянськими поглядами, доводиться замислюватись над ними й вести
справу таким чином, щоб уникнути розбiжностi з цими усталеними серед
селянства поглядами.[14, с.21]
У спiлкуваннi з простими людьми вiн ще глибше усвiдомлював потрiбнiсть
народноï освiти, знаходив критерiï для своєï
майбутньоï роботи по написанню та виданню книжок для народу.
Найдовше працював Б.Д.Грiнченко вчителем у однокласнiй (згодом
чотирикласнiй) школi села Олексiïвка Слов'яносербського повiту. Це
училище було створене заходом вiдомоï дiячки Х.Д.Алчевськоï.
Цей перiод роботи значно видiлявся з-помiж iншоï педагогiчноï
дiяльностi тим, що попечителька надавала досить широкi можливостi для
виявi творчого таланту свого вчителя, прислухалася до його мiркувань.
Прикладом цього, на нашу думку, може слугувати журнал Думка учнiв
Олексiïвськоï школи витвiр самостiйного мислення, творчого
пiдходу i широти поглядiв на навколишнiй свiт. У журналi мiстилися
дитячi оповiдання та вiршi про природу, розповiдi про найбiльш пам'ятнi
подiï, записанi вiд односельчан казки.
Тут нам було вiльнiше, — писав Борис Дмитрович,
— i ми тишком учили також по-вкраïнському i мали для школярiв
i селян чималу украïнську бiблiотечку. Ми ставили в неï всi
книжки, якi могли, але все було мало, i я став складати збiрки з усяких
старих i нових украïнських авторiв, писав ïх друкованими
лiтерами, оправляв i так побiльшував бiблiотечку[14,
с.22].
Працюючи в Олексiïвцi, Борис Дмитрович розпочав роботу над
Граматикою украïнськоï мови, своєрiдним пiдручником для
першого класу. Тут переважають жанри украïнськоï народноï
творчостi: прислiв'я, приказки, загадки, казки, дитячi пiсеньки тощо.
Стали вони основною частиною i так званоï Настиноï читанки над
якою Б.Грiнченко працював упродовж 1890-1891 рокiв.
Сю книжку написав татко Настi, як вона не могла читати друкованого,
бо воно дрiбне, а в неï болiли очi, тай не було тодi таких
украïнських книжок дитячих, щоб ïх могли маленькi дiти читати
[14, с.22].
За цiєю книгою разом з однолiтками селянським дiтьми навчалася,
прилучалася до украïнськоï мови донька Настя.
У Настинiй читанцi теж переважають жанри дитячого фольклору. Особливо
багато пiсень календарно-обрядовоï народнопоетичноï творчостi.
В основу пiдручника Марiï та Бориса Грiнченкiв Рiдне слово.
Украïнська читанка, що вийшов друком у 1917 роцi, якраз i була
покладена Настина читанка. У цiй книжцi, адресованiй наймолодшим
школярам автори реалiзовують iдею нацiональноï школи. Так,
спецiальний роздiл має назву Рiдний край, у якому у дохiдливiй
формi розповiдається про Батькiвщину:
Наша мова зветься украïнською. Наша земля зветься
Украïною. Свою рiдну украïнську мову ми любимо найбiльше од
усiх мов на свiтi
Але ми повиннi i других усiх людей любити i поважати. А всiм другим
людям робити добро [14, с.22].
Наголосимо, що написанi цi рядки тодi в той час, коли навiть слова
«Украïна», «украïнський» були крамольними
i заборонялися.
Образ народного вчителя
Створюючи образ учителя нацiональноï школи Б.Грiнченко належну
увагу придiлив його професiйнiй пiдготовцi. Учитель повинен добре знати
предмет, володiти методикою його викладання, що передбачає хорошi
навички роботи з дiючими пiдручниками, творчий пошук i здатнiсть до
новаторських рiшень, ґрунтовнi психолого-педагогiчнi знання,
педагогiчний такт.
М.Н. Зубкова запропонувала виокремити такi особливостi та етапи
викладання Б.Грiнченка:
- Навчання дiтей грамотi починав з вiдомостей про звуки, що становлять основу всякоï мови. Водночас педагог навчав дiтей писати елементи лiтер. Пiсля опрацювання звуковоï системи украïнськоï мови Грiнченко рекомендував приступати до читання та писання. Ця робота починалася з вивчення шести малих лiтер на руховому алфавiтi поряд з iдентичними великими лiтерами. Лише пiсля цього ставала потрiбноï книжка, де кожна лiтера iлюструвалася малюнком. Дiти називали зображену рiч, а потiм читали пiдтексти, в яких досить легко вiднаходили нову лiтеру, вже добре знаючи як ïï слiд вимовляти;
- Значну увагу треба придiляв правильному користуванню наголосом, незнання якого нерiдко спотворювало украïнську мовi;
- Особливоï уваги надавав Б.Д.Грiнченко комплектуванню лiтературою шкiльних бiблiотек. Для визначення оптимальноï тематики книжок вiн проводив соцiологiчнi дослiдження, за результатами яких складав списки лiтератури, рекомендованоï для рiзного вiку та освiтнього цензу;
- Iстотного значення надавав використанню в процесi навчання такого важливого принципу як iсторизм, що мав забезпечити системнiсть набутих знань та розумiння законiв конкретноï епохи. Оповiдання на iсторичну тематику не повиннi обмежуватись вузьким колом лише свого народу [15, с.58].
Висуваючи високi вимоги до вчителя, Б.Грiнченко перш за все прагнув
ïм вiдповiдати i сам. Навчання рiдною мовою один iз провiдних
принципiв в його освiтнiй системи. Спираючись на досвiд прогресивних
педагогiв, психологiв, мовознавцiв, вiн розвиває ïхнi думки
щодо лексичноï єдностi мови i мислення, наголошує на
тому, що мова є виразником найiстотнiших нацiональних ознак:
психологiчних, свiтоглядних, етнографiчних. Для обґрунтування
деяких положень в необхiдностi нацiональноï школи звертався до
спадщини Яна Коменського, Джона Локка, В.Водовоза, К.Ушинського,
О.Потебнi [12, с.38].
Педагогiчна система Грiнченка спирається на народну педагогiку,
адже це є вiчне, невичерпне джерело навчально-виховноï
мудростi. Педагогiчнi iнтереси стосувалися насамперед дидактики.
Своï дидактичнi принципи педагог втiлював у власнiй педагогiчнiй
дiяльностi, пропанував у науково-педагогiчних i публiцистичних працях.
Висновки
Аналiз матерiалу дозволяє зробити певнi висновки щодо
педагогiчноï дiяльностi та словника Б.Грiнченка. Дiяч свiдомо
засвоïв кращi надбання свiтовоï педагогiчноï думки i
поєднав ïх з нацiональними традицiями виховання та формування
особистостi, з потребами духовного вiдродження украïнськоï
нацiï. У своïх науково-педагогiчних, публiцистичних працях,
художнiх творах, що торкаються проблем освiти, вiн визначив усi
найважливiшi аспекти науковоï педагогiки (мета, завдання, принципи,
змiст, форми й методи навчання та виховання дитини). Чимало уваги
придiлено й загальнокультурнiй пiдготовцi вчителя. Цiлiсний образ
учителя нацiональноï школи, що постає з усiєï
науковоï, лiтературноï спадщини вченого й письменника,
органiчно доповнюється його власною педагогiчною дiяльнiстю.
Щодо Словаря украïнськоï мови за ред. Б.Грiнченка, то вiн був
завершенням усього попереднього розвитку украïнськоï
лексикографiï. Велика кiлькiсть поданого в ньому лексичного
матерiалу, зiбрана за пiвстолiття з найрiзноманiтнiших джерел i з усiх
частин украïнськоï територiï, принцип документування слiв
та ïхнє iлюстрування прикладами з лiтературноï або
живоï народноï мови, критичне ставлення до джерел, зокрема до
попереднiх словникiв, усi цi риси ставлять словник Грiнченка на вищий
рiвень проти всiх словникiв украïнськоï мови, що зявилися на
той час (кiнець ХIХ початок ХХ ст.).
На нашу думку, педагогiчна спадщина та словник Бориса Грiнченка
заслуговує на увагу як науковцiв-дослiдникiв, так i педагогiв-
практикiв.
Список використаноï лiтератури
- Бурячок А.А. Новiшi розвiдки з питань украïнськоï лексикографiï // Мовознавство. 1968. 1. С.19-23.
- Гнатюк I. Мова це квiнтесенцiя нацiï… // Книжковий клуб плюс. 2007. 3. С.9-10.
- Горецький П.И. Iсторiя украïнськоï лексикографiï. К.: Вид-во АН УРСР, 1963. 242с.
- Гречанюк С. Дякою нас тодi люди згадають…: (до 120-рiччя з дня народження Бориса Грiнченка)// Украïнська мова i лiтература в школi. 1983. 12. С.60-63.
- Грiнченко Б. Предисловiе // Словарь украïнськоï мови / за ред. Б.Грiнченка: в 4 т.; фото передрук. К.: Лексикон, 1996. Т.1. С.ХIII-ХХХVII.
- Загiрня М.Дещо про Бориса Грiнченка // Прапор. 1967. 10. С.102-103.
- Зубкова Н.М. Архiв i бiблiотека видатного дiяча украïнського просвiтництва Б.Д.Грiнченка: (З фондiв Нацiональноï бiблiотеки Украïни iменi В.I.Вернадського). К., 2008. 179с.
- Калашник В.С. Фразеологiчнi набутки Словаря украïнськоï мови за редакцiєю Бориса Грiнченка // Лiнгвiстика: зб. наук. праць./ за ред. В.Д.Ужченка. 1 (13). Луганськ: Альма-матер, 2008. С.234-239.
- Каленюк С. Духовний пам'ятник Бориса Грiнченка // Слобожанський луг: Лiтературно-мистецький альманах. Луганськ, 2000.
- Копиленко Н.Б. Забуте iм'я повернули // Вечiрнiй Киïв. -1998. -10 груд. С.6.
- Копиленко Н.Б. З iсторiï Словаря украïнськоï мови Бориса Грiнченка // Украïнська мова i лiтература в школi. 1990. 7. С.60-63
Грiнченка //Дивослово. 1997. 4. С. 36-41.
13. Неживий О. Образ свiту в педагогiчнiй системi Б.Грiнченка //
Педагогiка i психологiя. 1997. 1. С. 209-214 (у спiвавторствi з I.
Карпенком).
14. Неживий О.Борис Грiнченко педагог: вiд минулого в майбутнє //
Рiдна школа. 1999. 2. С. 21-25.
15. Зубкова, Н. М. Архiв i бiблiотека видатного дiяча украïнського
просвiтництва Б. Д. Грiнченка [Текст] : (з фондiв Нацiональноï
бiблiотеки Украïни iм. В. I. Вернадського) / Н. М. Зубкова ;
Нац. акад. наук Украïни ; Нац. б-ка Украïни iм. В. I.
Вернадського ; Iн-т рукопису. — Киïв : НБУ iм. В. I.
Вернадського, 2008. — 177 с.
