БЛИЗНЕЦЬ ВIКТОР
(1933-1981)Народився в с Володимирiвнi на Кiровоградщинi в багатодiтнiй родинi селян. Був дуже здiбним та допитливим учнем, школу закiнчив iз золотою медаллю. Навчався на факультетi журналiстики Киïвського державного унiверситету iменi Т. Г. Шевченка. Працював у редакцiях рiзних газет, журналiв, у видавництвах редактором.
Усi твори В. Близнеця написанi для дiтей. Найпопулярнiшi з них: повiстi "Паруси над степом", "Землянка", "Древляни", "Мовчун", "Женя i Синько", "Золота гора до неба", "Золота павутинка", повiсть-казка "Земля Свiтлячкiв". Спецiально для дiтей переклав сучасною украïнською мовою лiтопис "Повiсть минулих лiт".
Життя i проблеми дiтей у великому мiстi
(за повiстю В. Близнеця "Женя i Синько")
Повiсть В. Близнеця "Женя i Синько", що вийшла 1974 року, одразу ж стала помiтним творчим явищем в украïнському письменствi. Їï можна назвати i казковою реальнiстю, i реальною казкою, оскiльки в нiй переплелись розповiдь про сучасних дiтей великого мiста з фантастичними елементами (на зразок шведськоï казки А. Лiндгрен про Карлсона). У повiстi фантазiйним витвором дiвчинки Женi є кумедний чортик Синько. Чим бiльше ми з ним знайомимося, тим глибше розумiємо, що вiн уособлює собою нацiональну мудрiсть життя, наступнiсть i зв'язок поколiнь та вiчнi загальнолюдськi iстини. Саме розмови iз Синьком виявляють усi найтоншi вiдтiнки характеру Женi.
Вона - звичайна дочка пересiчних батькiв. Навчається в киïвськiй школi i проводить вiльний час у такому ж, як тисячi iнших, мiському дворi. Це - зовнi. А от внутрiшнiй свiт цiєï поетичноï дiвчинки далеко не звичайний. Вiн кришталево-романтичний, замрiяний, наïвно-пiднесений. Чи не тому вчителька у доповiднiй записцi пише, що "характер у дiвчини нелегкий"? Та як на мене, "нелегким" вiн може задаватися людям, що не здатнi розумiти уявну побудову Женею "гiбридного" моста, який поєднав би Киïв з рiдним селом ïï батькiв. Таким би людям здалася дивного дружба щироï дiвчинки з професором бiологiï Гай-Бичковським, який вселяє у Женю вiру в себе. Дiвчинка глибоко вiдчуває нерозривний зв'язок з природою, вмiє бачити й розумiти ïï красу, тому пiдтримка професора так ïй необхiдна: "Вiрю, Євгенiє, що цей поклик душi не ослабне у вас..."
Ми вiдчуваємо, що вчинками "дивноï" дiвчинки керує народна мораль. Вона не тiльки мрiє, але й дiє: витягує в Пущу-Водицю своïх постiйно заклопотаних домашньою роботою батькiв, торкається босою ногою весняноï землi i вiдчуває проростання пролiска. Доброта ïï душi допомагає вивести зi стану морального виснаження та душевного занепаду башкетника Андрiя Кущолоба.
Вiн - однокласник Женi, зiтканий весь iз суперечностей: непокiрний i водночас чуйний, розумний, розбишакуватий i нестримний в усьому, немилосердний i жорстокий у ставленнi до свого дiдуся. Ми бачимо, як руйнiвнi iнстинкти беруть верх над здоровим глуздом хлопця. Та, мабуть, вiн у цьому не винний, бо ще з дитинства батьки йому щоразу повторювали, що вiн найкращий i найрозумнiший, засипали його дорогими подарунками. Так i вирiс Андрiй "генералом Беном", заводiякою армiï юних шибеникiв. До батькiвського виховання додався й вплив старшого за вiком, нестримного вуличного хлопця - хулiгана Вадьки Задухи.
Перед нами пiдлiтки одного двора, але ж якi вони рiзнi! Рiзний у них свiт, рiзнi мрiï, рiзнi уподобання, тому рiзне i майбутнє. Менi здається, що це - головна думка повiстi. Ось чому В. Близнець наголошує на тому, що душу пiдлiтка треба пiдтримувати у ïï чистих пориваннях i лiкувати вiд жорстокостi, нещиростi й бездуховностi.
Повiсть "Женя i Синько" - це не просто цiкава розповiдь про життя i проблеми мiських дiтей, але й своєрiдний пiдручник моралi та становлення юноï особистостi й вiдповiдальностi за неï батькiв i суспiльства.
