Iсторичнi подiï на Запорозькiй Сiчi за кошового отамана Iвана Сулини (А. Кащенко "Над Кодацьким порогом")

"Козак" у перекладi з татарськоï значить "вiльний чоловiк", "неустрашимий вояк". Козаки безстрашно охороняли нашi землi вiд туркiв i татар, боронили Украïну вiд ворожих переслiдувань, хотiли, щоб народ наш мав свою державу i свободу. Були часи, коли польська шляхта панувала в Украïнi, впроваджувала порядки, якi були тодi у Польщi та Європi. Важко було усiм жителям украïнським, бо найбiльшi права i привiлеï мала польська шляхта: вона мала багато земель, окремий суд, сплачувала малi податки. Польське духовенство також мало усякi права i привiлеï. Найгiрше жилося селянам, або "хлопам", як ïх тодi називали. Вони не мали жодних прав, не мали свободи, мусили працювати на панщинi, та ще й були битi за будь-яку провину.
Але як же народ оборонявся? Простi люди втiкали до Запорозькоï Сiчi. 1635 року гетьман Конецпольський хотiв ослабити силу Запорозькоï Сiчi i тому над Днiпром вибудував твердиню Кодак. А на нiй стояли охоронцi, якi не пустили запорожцiв з Сiчi в Украïну i нiкого з Украïни на Сiч. Цього часу кошовим отаманом став хоробрий Iван Сулима, який воював iз турками на Чорному морi i навiть перепливав Середземне море аж до Риму. Почувши про Кодак, вiн повернувся iз походу, зiбрав велике вiйсько козацьке, напав на твердиню i зруйнував ïï. Тодi польська шляхта на чолi з Конецпольським зiбрала близько двох тисяч реєстрових, козакiв, якi пiдступом узяли Сiч, повбивали вiрних козакiв-запорожцiв, а Судиму зв'язали й вiддали полякам. Судиму було покарано у Варшавi 1637 року.
Андрiан Кащенко дуже часто звертався до iсторичноï тематики, з увагою вивчав старi документи, якi свiдчили про героïчне минуле нашоï Украïни. Тема Запорозькоï Сiчi хвилювала автора дуже давно: славнозвiснi гетьмани, отамани проходять перед нашими очима в його нарисах, повiстях, оповiданнях. Одним iз таких творiв є оповiдання "Над Кодацьким порогом". Саме в ньому автор знайомить нас iз легендарним Iваном Судимою, який боровся за свою Украïну, виступав проти польського ярма. Письменник змiг цiкаво описати подiï того часу. Детально зобразив зовнiшнiсть козацького ватажка: "Засмолене вiтрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям..." Козаки поважали свого товариша за хоробрiсть, мужнiсть, вмiння добиватися правди попри все. Iван Сулима зображений справжнiм патрiотом, рiдним сином неньки Украïни, який нiколи нiкому не дасть скривдити ïï. Воював мужньо сам, умiв повести за собою в бiй iнших: "Пiдемо за мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азовi турецькому!"
Коли кошового отамана зрадили i вирiшили стратити, Iван Сулима не боявся смертi, не благав пощади: "Не страхався смертi славний козак, але нудьга, мов гадюка, обмотала йому серце..." Мав надiю герой на те, що колись розбрат мiж украïнцями закiнчиться, забудеться зрада, настане мир в славнiй Украïнi. I вже за дванадцять рокiв козаки повстали за свою волю, за своï права, за правду, якоï так довго не могли знайти. Iсторiя завжди пам'ятатиме своïх славних синiв!