Почуття i переживання лiричного героя новели

ЇIntermezzo
- Михайла Коцюбинського.
Новела ЇIntermezzo
- - один iз кращих творiв М. Коцюбинського. Його можна вважати лiричним монологом самого автора. Задум написати такий твiр виник у письменника пiд час вiдпочинку в селi Кононiвка на Полтавщинi. Приводом до написання i темою твору послужили подiï 1905 року. Художньо висвiтлюючи тему революцiï та ïï поразки, М. Коцюбинський висловив своє iдейно-естетичне кредо: лiтература - явище естетики, але вона покликана до зображення Ївiрного малюнку рiзних сторiн життя
- i його глибокого фiлософського, соцiального, психологiчного, iсторичного осмислення.
Лiричний герой твору - митець, письменник. Втомившись численними Їтреба
Ї, безкiнечними Їмусиш
Ї, вiн пробує вирватися iз залiзних рук мiста, втекти подалi вiд людського болю, жаху, бруду, вiд побутовоï банальностi. Вiд безмiру людського болю i тривоги герой вiдчуває наростання свого емоцiйного отупiння, неприродноï духовноï байдужостi. Людське горе, жахiття переповнили його душу i вiн не сприймає ïх як зло. Вiн звик до них. А це для письменника неприпустимо. Тому хочеться Їзатулити вуха
Ї, Їзамкнути свою душу
Ї, Їкричати: тут вхiд не вiльний
Ї. Саме тому вiн покидає мiсто, людей, ïх тривоги i йде в безлюддя, тишу i чистоту. Серед розкiшноï природи має намiр (хоч i не висловлює цього) вiдновити сили. Тут минають днi його ЇIntermezzo
- (вiдпочинку). Однак жах переслiдування не зразу покидає лiричного героя. Майже як психологiчний зрив сприймається його поведiнка у порожньому будинку Навiть тут вiн не впевненнi) у тому, що Їне вiдхиляться дверi... отак трошки, з легким скрипiнням i з невiдомоï темряви, такоï глибокоï та безконечноï, не почнуть виходити люди... всi тi, що складали у моє серце, як до власного сховку, своï надiï, гнiв i страждання або криваву жорстокiсть звiра
Ї. I коли перед очима проходять усi вбитi i повiшанi, що з них Ївитекла кров в маленьку дiрку вiд солдатськоï кульки
Ї, тi, що ïх Їзавивали у бiлi мiшки, гойдали на мотузках у повiтрi, а потому складали у погано прикритi ями, звiдки вас вигрiбали собаки
- Ї,
- тодi зiзнається у найганебнiшому, неприпустимому для митця: ЇВи бачите, я навiть не червонiю, лице моє бiле, як i у вас...
Ї. Лiричний герой знає причини свого психологiчного стану: Ї...жах висмоктав з мене всю кров. Я не маю вже краплi гарячоï кровi й для тих мертвякiв, серед яких ви йдете, як кривава мара. Проходьте! Я утомився!
Ї.
Та час i свiт природи, в якому Їстулились краями двi половини - одна зелена, друга блакитна - й замкнули у собi сонце, немов перл (повна iзольованiсть вiд людей), поступово починають лiкувати його втомлену душу. Тонкий знавець краси природи, ïï художник, вiн милується Їсоболиною шерстю ячменiв
Ї, Їшовком колосистоï хвилi срiбноволосого вiвса
Ї, Їблакитною рiчкою льону
Ї, Їхвилястими хребтами пшеницi
Ї, Їбiлою пiною гречки
Ї. Його душа вбирає в себе всю привабу нив у червнi i виповнюється позитивними емоцiями. З насолодою цiлими днями лiричний герой слухає небеснi спiви птахiв, спостерiгає, як жайворонки Їкидають з неба на поле свою свердлячу пiсню
Ї.
Краса природи - найчарiвнiша i най могутнiша сила ЇТа пiсня має у собi щось отруйне. Будить жадобу. Чим бiльше слухаєш, тим бiльше хочеться чути
Ї, - висловлюється лiричний герой про своє щире захоплення пташиними хорами.
Фiлософське осмислення могутностi природи й краси спостерiгаємо при спiвставленiй ïï величi з Їнужденною купкою солом'яних стрiх
- села, що його Їобняли й здушили зеленi руки
Ї. На жаль, у це порiвняння часто вносився класовий пiдтекст, якого у творi М. Коцюбинського немає.
Вiдновивши сили, спокiй своєï душi, лiричний герой ловить себе на думцi про можливiсть зустрiчi з людиною, ïï горем. Але це його вже не лякає. I зустрiч вiдбулася. Вона прозвучала дисонансом до прекрасних днiв короткого вiдпочинку на лонi розкiшноï природи. Селянин розказував, а фантазiя митця домальовувала Їкупу чорних солом'яних стрiх
Ї, Їдiвчат у хмарi пилу, що вертають з чужоï роботи
Ї, Їблiдих жiнок..,
Ї, Ї...дiтей всумiш з голодними псами
Ї. Це була реальна картина украïнського села. Письменник не сприймав ïï як чужу бiду, не вiдгороджувався вiд неï. Навпаки - зустрiч iз селянином враз запалила душу глибоким спiвчуттям до людського горя, до голодних дiтей, яких Їчомусь не забрала гарячка
Ї, до селянина, якого Їраз на тиждень становий б'є по обличчi
- за те, що хотiв мати землю i пiд час революцiйних подiй заявив про своє право на неï. Та найбiльше лiричного героя повели ЇIntermezzo
- вражає продажнiсть i зрада: ЇБув тобi приятель i однодумець, а тепер, може, продає тебе нишком. Вiдiрвеш слово, як шматок серця, а вiн кине його собакам
Ї. Розумом i серцем, сповненим любовi, жалю спiвпереживання за людей, що Їв темнотi жеруть один одного
Ї, лiричний герой прагне змiн. Вiн хоче, щоб були Їблискавка i грiм
Ї. ЇНехай освiжиться небо i земля, Нехай погасне сонце i засiяє Iнше
Ї.
З такими настроями митець iде знову до людей.