Втiлення в образi Марусi Чурай моральноï краси i таланту украïнського народу (II варiант)

Ця дiвчина не просто так, Маруся Це - голос наш! Це - пiсня! Це - душа! / Маруся Чурай / Маруся Чурай, автор багатьох пiсень, що стали народними - дiвчина з легенди. Навiть на запитання: чи справдi вона iснувала, немає однозначноï вiдповiдi. Деякi джерела пiдтверджують, що вона дiйсно була: серед документiв XV-XVI столiть знайдено ïï смертний вирок. Дехто ж ïï iснування заперечує. Так чи iнакше, але про Марусю складали легенди, про неï писали i письменники, i поети, i лiтературознавцi. Складено навiть ïï приблизну бiографiю, згiдно з якою Маруся Чурай народилася 1625 року в родинi урядника Полтавського козацького полку i померла 1653 року вiд сухот. Їï коротке життя було красивим i трагiчним. Вона була народжена для кохання, але воно й спричинилося до трагедiï. у поетiв завжди дуже чутливе серце - зрада коханого виявилась надто тяжким випробуванням для дiвчини, вона отруïла Гриця, за що ïй було винесено смертний вирок. Лише в останню хвилину надiйшла звiстка про помилування... До образу Марусi Чурай зверталися у своïх творах Боровиковський, Руданський та Старицький. Котляревський використовував ïï пiснi у "Наталцi Полтавцi". Бiльше трьох столiть образ Марусi продовжує хвилювати усiх, кому дороге наше минуле, "наша пiсня, наша дума", хто вiдчуває поетичну душу украïнського народу. До цього образу звертається i талановита поетеса Лiна Костенко. Їï поема починається з картини суду - з вершини страждань дiвчини. Але не випадково не осуд, а спiвчуття викликає Маруся у бiльшостi людей: Злочинниця - а так би й зняв би шапку, На смерть iде - а так би й поклонивсь. Який же характер треба мати, щоб викликати у людей такi почуття? Чураïвна успадкувала вiд батька-козака благородну душу, вiд матерi - прекрасний голос, та вiд усього украïнського народу - справжнiй талант, що зробив ïï спiвучою душею Украïни. Їï пiснi спiвали закоханi, з ïï пiснями також йшли у бiй. Дехто навiть був не в змозi повiрити, звiдки таке бралося: Якi там "Засвiт встали козаченьки"? А цiлий полк спiває. Дивина Це щось для дiвки, сину, височенько. Не вiрю, щоб складала це вона. - каже Бобренчиха, мати Гриця. Взагалi протиставлення образiв Марусi та Гриця, ïï кохання i причини особистоï трагедiï, спостерiгається протягом майже усiєï поеми. В хатi Марусi панувала любов i взаємна повага, у Бобренкiв не вщухала лайка. Маруся - вiрна дочка свого батька, що загинув як герой, вона - вiрна дочка свого спiвучого i героïчного народу: ... Усе, як є - дорога, явори, Усе моє, все зветься - Украïна. Така краса висока i нетлiнна, Що хоч спинись i з Богом говори. Саме в цьому криється таємниця ïï надзвичайноï духовноï сили, i саме тому ïï пiснi надихають iнших. А Гриць - "вiн же Бобренко, вiн же не Чурай", вiн "вiд того кидавсь берега до того: любив достаток i любив пiснi". Але, мабуть, пiснi не змогли оживити його душу. Тому i виявився вiн здатним зрадити високу Марусину любов, кохання "що сягало хмар", обравши некраси ву, але заможню Галю, яку необов'язково було навiть любити. "Нерiвня душ - це гiрше, нiж майна". так, обмежений Гриць був нерiвнею спiвучiй душi, вiн був не здатний ïï зрозумiти. Але це розумiли iншi люди, що чули в пiснях Марусi голос рiдного краю i самi були спроможнi мати високi почуття. Навiть Богдан Хмельницький вiддає наказ про ïï помилування не лише з огляду на заслуги ïï батька: Що помагає не вгасити духа, Як не спiвцями створенi пiснi? Про нашi битви - на паперi голо, Лише в пiснях вогонь отой пашить. Таку спiвачку покарать на горло, - То це ж не що, а пiсню задушить. Чи може бути бiльшим визнання? Пiснi Марусi Чурай стали своє-рiдним духовним лiтописом Украïни, цiннiстю, яку неможливо знищити, не знищивши значну частину душi усього народу. Хiба у справжнiх людей, патрiотiв своєï Вiтчизни, рука пiднiметься на таке? Так нiжна дiвчина, що жила високим коханням, стала легендою свого краю, його пiснею, часточкою його iсторiï. I хоч багато рiзного було, i рiзнi люди жили в Украïнi, справжнє обличчя нашоï вiтчизни творили такi Чураï, а не бобренки. Великий той народ, який має таку iсторiю, таких предкiв i таку пiсню.