Моє слово про Квiтку (роздуми про творчiсть Григорiя Квiтки-Основ'яненка)

Квiтка-Основ'яненко для Слобожанщини - це передусiм визначний громадський дiяч. На жаль, про цю людину бiльше говорять i пишуть як про письменника (що, безумовно, справедливо), але ж якби не Квiтка, то навряд чи мали б ми нинiшнiй Нацiональний унiверситет iменi Каразiна. Або чи могли б ми зараз пишатися iсторiєю друкованих видань, якi свого часу започаткував Квiтка-Основ'яненко. Тому про Григорiя Федоровича слiд говорити як про визначного громадсько го дiяча, який багато зробив для розвитку культури, науки, освiти, видання газет i журналiв. Коли ж iдеться про лiтературу, то iм'я Квiтки-Основ'яненка пов'язують iз сентиментальним напрямом у лiтературi. Так, це правда. Але мало хто замислювався над тим, чому Квiтка створив свою "Марусю" з яскраво вираженими ознаками сентиментального жанру. Це було нове явище в украïнськiй лiтературi, але не настiльки, щоб сам письменник вважав це за якусь особливу новацiю. На мою думку, Григорiй Квiтка-Основ'яненко просто хотiв показати, що цей жанр лiтератури прийнятний для будь-якоï лiтератури, i для украïнськоï також. Вiн прагнув своïм словом сказати, що украïнська мова - не "нарєчiє", що вона належить до європейських мов. А в Європi, як ми пам'ятаємо, саме жанр сентиментального напряму був досить добре розвинений i тривалий час був найпопулярнiшим серед iнших жанрiв, навiть пiсля того, коли вже починали розвиватися iншi напрями. На пiдтвердження своєï думки ще одне мiркування. Якщо уважно розглянути твори, якi написав Григорiй Федорович, то стане очевидним, що твiр "Маруся" чи не єдиний сентиментальний твiр серед великоï кiлькостi iнших творiв, що мають яскраво виражене сатиричне спрямування ("Салдацький патрет", "Конотопська вiдьма", "Пан Халявський" та iн.). Твiр же "Маруся" - це пiдтвердження того, що украïнська лiтература гiдна представляти себе в рiзних жанрах європейського рiвня. Вона не є такою, що когось наслiдує, а самодостатня у своєму розвитку. I образ Марусi, звичайноï сiльськоï дiвчини, -теж не випадковий, вiн є ознакою того, що починає розвиватися потужна лiтература, сягаючи своïм корiнням у народ i виростаючи з нього. Ще одне зауваження: жанр сентиментальноï лiтератури не був особливо поширеним в украïнськiй лiтературi. Принаймнi, ми не маємо таких яскравих i самобутнiх творiв як у Квiтки-Основ'янен ка. Розвиток лiтератури в рiзних європейських краïнах має своï особливостi, i це стосується надання переваги певним жанрам, що має iсторичне ви-правдання, а також певне нацiональне пiдгрунтя. Отже, я стверджую, що повiсть "Маруся" Г. Квiтки-Основ'яненка - це лише демонстрацiя спроможностi украïнськоï лiтератури бути представленою в рiзних жанрах i напрямах європейськоï лiтератури. На той час це була, можливо, данина модi, бо перед письменниками стояло iнше завдання - стати виразником поглядiв i настроïв свого народу. А украïнцi упродовж столiть прагнули волi i незалежностi, тож чи доцiльно ïм було захоплюватися сентиментальними творами, коли народ стогнав у ярмi?