Нечуй-Левицький Iван
(1838 - 1918)Народився в м. Стеблевi на Черкащинi в родинi священика. Отримував освiту в Богуславському духовному училищi, Киïвськiй духовнiй семiнарiï, Киïвськiй духовнiй академiï, але священиком не став. Працював учителем у Полтавськiй духовнiй семiнарiï, у гiмназiях польських мiст Калiша, Сiдлеця, Кишенева (Молдова). У1885 роцi виходить у вiдставку, переïздить до Києва, де живе до кiнця життя, похований на Байковому кладовищi.
Автор прозових творiв "Двi московки" (1868), "Хмари" (1874), "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сiмя" (1879), "Князь Єремiя Вишневецький" (1897), "Гетьман Iван Виговський" (1899), Старосвiтськi батюшки та матушки" (1888) та iн.; драматичних творiв "На Кожумяках" (1875), "Маруся Богуславка" (1875); лiтературно-критичних статей. Перекладав (разом iз П. Кулiшем та I. Пулюєм) перше повне видання Бiблiï украïнською мовою.
Повiсть I. С. Нечуя-Левицького "Кайдашева сiм'я"
як пiдручник народознавства
Все своє життя Iван Семенович Нечуй-Левицький "кров'ю i нервами" був зв'язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно "наглядав" за життям землякiв, його спостережливе око вбирало всi барви - вiд трагiчно-чорних до яскраво-комiчних.
Серед його творiв особливе мiсце посiдає неперевершена повiсть "Кайдашева сiм'я". "Жодна лiтература свiту не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село за умов капiталiзму, як "Кайдашева сiм'я" Нечуя", - писав Максим Рильський.
Нечуй-Левицький - великий майстер художньоï прози, тонкий знавець народного життя. Картини селянського побуту вiн вiдтворює з такою переконливою виразнiстю, що "Кайдашеву сiм'ю" читаєш, наче гортаєш пiдручник з украïнського народознавства. Перш за все, в цьому пересвiдчуєшся, коли знайомишся з образами повiстi, такими колоритними, типово украïнськими. Письменник змальовує ïх з великою любов'ю i гумором, бо, незважаючи на всi труднощi життя, украïнський народ завжди виявляв оптимiзм, смiявся, сипав дотепами, глузував з ворогiв.
Нечуй-Левицький вклав у своïх героïв тi риси народного характеру, якi вважав найбiльш притаманними украïнцям. Ось перед нами Омелько Кайдаш - чоловiк працьовитий, майстер, людина з багатим життєвим досвiдом, але якого губить пристрасть до чарки. Автор в'ïдливо насмiхається над п'яним Кайдашем, бо пияцтво завжди осуджувалося в украïнськiй родинi й суспiльствi. Маруся Кайдашиха має в характерi чимало вад: пихатiсть, манiрнiсть, безпiдставний гонор. Але, висмiюючи ïх, письменник водночас висвiтлює в жiнцi й добрi риси, характернi для украïнок: охайнiсть, хист гарноï куховарки i господарки. Украïнську впертiсть вклав автор в образ Карпа. Його характер доповнюється рисами черствостi та грубуватостi, за якими криється наполегливiсть i працелюбнiсть. Зате Лаврiн мав по-украïнськи лiричну вдачу i м'яке серце. Хоч згодом саме Лаврiн з украïнською дбайливiстю "загарбав хазяйство у своï руки".
Працьовитiсть i проворнiсть украïнських молодиць змальовує перед нами письменник у образах невiсток - Мотрi та Мелашки. Але кожна з них має особисту вдачу, бо походять вони з рiзних соцiальних середовищ: самолюбива та егоïстична Мотря протиставляється добрiй i лагiднiй Мелашцi.
