Украïна - муза творчостi О. Олеся

Олександр Олесь повертається до нас з чужини пiснею, яку Украïна щиро вiтає квiтами, любов'ю i визнанням. Поезiï митця навчають нас берегти, любити i цiнувати свою землю, вiрно служити iдеалам миру i добра.
У кожнiй збiрцi поезiй О. Олеся простежується зв'язок iз рiдною землею, сподiвання на повернення додому, бо усi думки i спогади, минуле i майбутнє, усе його життя, кожна його поезiя назавжди пов'язанi з Украïною. Журба пекла душу за покинутою вiтчизною. Вiн завжди був вiрним сином Украïни, берiг ïï образ, як найбiльшу святиню, писав про неï:
Душа розiрвана, як рана...
Бальзам далеко там, як сонце,
А сонце, сонце, як i щастя,
Там, там, лише в краю коханiм.
У страшний час голодомору 1921 року О.Олесь працює у закордонному украïнському товариствi у справах надання допомоги голодуючим. Вiн залишився вiрним сином свого народу i, розумiючи, що без Батькiвщини щастя неможливе, благає:
О, принесiть як не надiю, То крихту рiдноï землi Я притулю до уст ïï I так застигну, так зомлiю...
Прийняв О. Олесь рiшення не повертатися в Украïну, коли зрозумiв, що молодiй УНР не подолати бiльшовицькi збройнi сили. А серце болiло, туга облягла душу:
Моя душа - моя краïна В диму руïн, в кривавiй млi, Лежить вона з розбитим серцем, З вiнком терновим на чолi.
Залишившись на чужинi, О. Олесь швидко почав каятись у цьому. Настали тяжкi роки невимовноï туги за Украïною, за своïм народом, роки смутку i спокути. Розпач i журба поета вибухнули у поезiï "Коли б я знав, що розлучусь з тобою". Рядки вiрша виражають глибоку любов автора до рiдного краю i страждання, викликанi розлукою з Украïною:
Коли б я знав про муки лютi,
Про смiх i глум на чужинi,
Що в мене будуть руки скутi
I в мури замкненi пiснi, - Я попрощався б хоч з тобою,
До лона рiдного припав...
Лебединою пiснею О. Олеся є поезiя "Нiч на полонинi", яка напоєна найнiжнiшою любов'ю до рiдноï землi, до свого народу, до образiв народноï творчостi.