Величальна пiсня для матерi (за поезiєю Бориса Олiйника)
Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так i багато творiв,
повнiстю присвячених материнськiй темi, та все ж, незважаючи на це, образ матерi
дуже помiтний у його поетичному свiтi. Чим це пояснюється?
Перш за все звернiмо увагу на незриму "присутнiсть" образу матерi в багатьох
поезiях. Звичайно ж, ця "присутнiсть" не вiртуальна, вона якось вiдбита у словi.
Найчастiше цей вiдбиток знаходимо в якомусь одному вагомому штриху, виразностi
якого достатньо для того, щоб вiдчувалось звучання материнськоï теми у всьому
цiлiсно сприйнятому творi. Як типовий приклад можна навести поезiю "Ялинка".
Складний, навiть у чомусь драматичний розвиток поетичного смислу твору
завершується у словах "I ми вертаєм... у вiчну казку... до матерiв". Повернутись
до казки, до матерi, - це повернутись у свiт дитинства - повернутись до
духовноï чистоти. Завершивши головний смисл, кiнцiвка твору нiби спалахом
освiтила весь його попереднiй розвиток. Тому-то iдея чистоти материнськоï
моралi є такою вiдчутною при читаннi твору.
Досить часто те чи iнше висловлювання поета про матiр набуває такоï
вагомостi, що починав "тримати на собi" весь твiр:
Вiддай усе, що взяв, i освятись.
Ще бiльше, нiж узяв, зумiй вiддати...
Стоïть на видноколi свiтла мати -
У неï вчись.
Головна причина вагомостi теми матерi в поетичному свiтi Б. Олiйника полягає в
тому, що майже всi поезiï, присвяченi цiй темi, є мистецькими шедеврами. До
таких творiв, поза всяким сумнiвом, слiд вiднести "Мати сiяла сон...", "Пiсню про
матiр", "Мати наша - сивая горлиця...", "Мамо, вечiр догоря..." (останнiй вiрш iз
поеми циклу "Сиве сонце моє").
Для Б. Олiйника, так само як i для його найвидатнiшого i най-ближчого за часом
попередника в розробцi материнськоï теми, Андрiя Малишка, образ матерi
пiдноситься до символiчного значення "Народ". Мати для поета є носiєм
зразковоï народноï моралi. Вiд своєï матерi поет в основному
сприйняв багатство народноï пiснi:
Спасибi, мамо, що в голодний день
Ти, мов у казцi, де дарують царства,
Передала єдине iз багатства -
Найвищу пробу золотих пiсень.
Образ матерi буквально тисячами природних зв'язкiв пов'язаний iз народом, його
iсторiєю, пiснею, рiдним словом.
Мати наша - сивая горлиця.
Все до ïï серденька горнеться:
Золота бджола - намистиною,
Небо - празниковою хустиною,
Сивий дуб - прокуреним прадiдом...
Уже з цих перших рядкiв вiдчуваємо якесь дивне, майже не знайоме нам навiювання.
Тут йдеться про гармонiю Людини i Природи. Щоправда, наше визначення аж надто
загальне. Треба точнiше: не Людина, а Мати. Природа-свiт любить матiр. Золота
бджiлка горнеться до неï намистиною - i ми ïï легко розумiємо, бо
вона, скромна трудiвниця, тягнеться до такоï ж невтомноï трудiвницi,
якою є сiльська жiнка- мати. "Небо" в системi образiв Б. Олiйника завжди пов'язане
iз чимось духовно високим, небуденним, святковим. Тому саме воно дарує матерi
празникову хустину. (Тут Б. Олiйник вловив одну iз зворушливих рис наших сiльських
матерiв - ïхню особливу любов до хустинок, що йде вiд давнiх народних
традицiй). Сивий дуб горнеться до жiнки прокуреним прадiдом - i цей образ незмiрне
чарiвний i глибокий. Не кажучи вже про точнiсть порiвняння дуба з "прокуреним
прадiдом", ця фраза надiлена ще й iншою точнiстю - точнiстю вiдображення народних
сiмейпо-побутових традицiй у ставленнi до людей похилого вiку. За ними завжди
доглядали матерi. Звiдси i вiдповiдне вдячне ставлення дiдiв i прадiдiв до них.
Образ матерi у Б. Олiйника художньо осягається в трьох основних образах. Досить
часто вiн постає гiгантським пам'ятником матерi, що бачиться на тлi далекого
горизонту: "Стоïть на видноколi свiтла мати...", "Мати дуже висока, древнiша
вiд космосу, На плечi в неï райдуга гнеться коромислом". У таких випадках
образ матерi набирає символiчностi. Другий вид образiв - духовне осягнення ролi
матерi ("Мати сiяла сон...", "Мати наша - сивая горлиця" та iн.). У поезiях цього
плану теж небагато живоï конкретики.
До третього виду належать поезiï, що побудованi в основному на конкретних
реалiях. Треба сказати, що власне окремих вiршiв, посвячених материнськiй темi i
написаних у ключi живоï образноï конкретики, майже нема. Кiлька свiжих
виразних художнiх деталей знаходимо в поезiï-притчi "Та було у матерi чотири
сини...":
Мати працювала в городнiй бригадi
I любила борщ пiсний.
Перед сном, бувало, вмикала радiо,
Як передавали пiснi.
А роки летiли, мов сивi конi...
Вже й недобачати стала.
Над очима клала дашком долонi -
Ждала-виглядала.
Фiнал, вершина освоєння цiєï теми - поема "Сиве сонце моє" (1978), пiсля
якоï поет значно рiдше звертається до теми матерi.
Поема "Сиве сонце моє", так само як i поезiя "Пiсня про матiр", освоює болючу тему
вiдходу матерi iз цього свiту - вiдходу "за межу". Але якщо в поезiï йшлось
просто про матiр як про образ узагальнюючий, то поему Б. Олiйник присвятив пам'ятi
своєï матерi.
В роки вiйни була ще молода. "Вже - солдатка. Iще - не вдова". Вiйна закiнчилась.
Вiдсвяткували День Перемоги. Вже почали повертатися iз фронтiв тi, кому випала
доля повернутись. А чоловiка все не було. А потiм прийшов лист, з якого дiзналась,
що вiн нiколи не повернеться. Знепритомнiла. А далi - доля вдови-солдатки, яких
так багато було пiсля вiйни у наших селах.
Чомусь особливо вдячний поету за такi, примiром, рядки, у яких через окремi
конкретнi деталi пiзнаєш не тiльки характер матерi лiричного героя, а й той побут,
в якому проходило ïï життя. Лiричний герой йде на могилу матерi:
I раптом радiсно кольнули сльози:
По бiлiй, непорочнiй цiлинi
До тебе стежка бiгла на морозi.
Хто протоптав ïï?
Чи родаки,
Чи, мо', чиясь гiрка вдовина доля?
А може, га, за котру ти рядки,
Коли вона хворiла, дополола?
Мати для Б. Олiйника є носiєм визначальноï людськоï риси - Доброти. Саме
завдяки образовi матерi ця риса стала головною в системi моральних цiнностей,
проповiдуваних поетом.
