ШАШКЕВИЧ МАРКIЯН

(1811-1843) Народився в с. Пiдлiсся на Львiвщинi в родинi священика. Навчався в Золочiвськiй нiмецькiй школi, Львiвськiй та Бережанськiй гiмназiях, з 1629р. Їу Львiвськiй духовнiй семiнарiï та на фiлософському вiддiленнi унiверситету. У 1830 р. був виключений iз семiнарiï, продовжив навчання в унiверситетi. У 1834 р. поновив навчання в семiнарiï, але вважався "полiтично неблагонадiйним". У 1838 р. став священиком у с. Гумниськи, а згодом - Новосiлки. Селяни дуже любили i поважали молодого священика. Постiйнi нестатки, напружена праця, сутички з начальством згубно позначилися на здоров'ï М. Шашкевича. Вiн помер вiд сухотна 32-му роцi життя. Поет, громадський дiяч. Разом iз Я. /словацьким та i. Вагилевичем заснував гурток "Руська трiйця" (1832), який ставив собi за мету шляхом поширення в народi освiти, видання художнiх творiв i науково-популярних праць досягти нацiонального вiдродження Галичини, вибороти громадськi права. Членами гуртка були укладенi альманахи "Син Русi", "Зоря", "Русалка Днiстровая". Вихiд останнього у 1837р. започаткував розвиток новоï украïнськоï лiтератури в Галичинi.
Художнiй доробок М, Шашкевича складається з лiричних вiршiв, iсторичних поем, балад, байок, оповiдання "Олена", що мають яскраво виражений романтичний характер. Романтизм його Aрунтувався на народно-нацiональнiй основi, спирався на усну народну творчiсть. Також писав твори для дiтей, уклав "Читанку", надруковану фонетичним правописом. На крилах поезiï ("Веснiвка" М. Шашкевича) В iсторiю украïнськоï лiтературно-мистецькоï думки Маркiян Шашкевич увiйшов як один iз творцiв першого захiдноукраïнського альманаху "Русалка Днiстрова", виданого 1837 року в Будапештi, учасник лiтературного гуртка "Руська трiйця", де разом iз ним спiвпрацювали також Iван Вагилевич та Якiв Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум'яний захисник живоï украïнськоï мови, Маркiян Шашкевич створив самобутнi художнi твори - оповiдну казку "Олена", лiричнi поезiï "Згадка", "Погоня", "Розпука", "Туга за милою", "Сумрак вечiрнiй". Серед них i перлина украïнськоï класичноï лiтератури - поезiя "Веснiвка". Тематичний спектр творчостi Маркiяна Шашкевича досить рiзноманiтний
- це й iсторичнi зацiкавлення, виявленi в поезiях "О Наливайку", "Хмельницького обступленiє Львова", й картини природи в "Сумраку вечiрньому", "Тузi", "Над Бугом", роздуми про сенс життя, щастя й покликання ("Лиха доля", "Розпука", "Думка"), i, безперечно, загадка кохання ("Туга за милою", "До милоï"). Героï його лiричних поезiй - калина червона, голуб сивий, туга, козак, дiвчина, що вiрно його чекає, ворон чорнокрилий, вiтрець, мiсяць, Соловiй - традицiйнi, фольклорнi, але загадковi й сучаснi водночас. Лiричний герой
- люблячий, з добрим, чутливим серцем, глибокими переживаннями, пов'язаний iз духом народу. Провiдний пафос "Веснiвки" - надiя на вiдродження, оновлення, оспiвування вiчного прагнення до свiтла, краси, намагання сягнути висот. Символiчною є вже сама назва твору, адже в уснiй народнiй творчостi iснує жанр веснянки - обрядовоï пiснi, що нею закликають тепло, радiсть, надiю: Прийди, прийди, весно, Прийди, прийди, красна, Принеси нам збiжжя, Принеси нам квiток. "Веснiвка" Маркiяна Шашкевича побудована у формi дiалогу мiж "квiткою дрiбною" та "весною раненькою". Щоб привернути до себе свiт, квiтка прохає неньку-весну виконати ïï волю - просить долi, цвiту яскравого, краси сонячноï, зоряноï. Вiдповiдь весни жалiслива, сумна, навiть безнадiйна: "Доню, голубко! Жаль менi тебе, Гарная любко; Бо вихор свисне, Мороз потисне, Буря загуде, - Краса змарнiє, Личко зчорнiє, Головоньку склониш, Листоньки зрониш, - Жаль серцю буде". Однак звертання - благання квiтки настiльки полум'яне, що в читача не залишається сумнiву
- застороги весни не зупинять прагнення до сонця, до свiтла. Жоден вихор, мороз, буря неспроможнi зруйнувати прагнення й волю дрiбного цвiту: "Нене рiдная! Вволи ми волю - Дай менi долю, Щоб я зацвiла, Весь луг скрасила, Щоби я була, Як сонце, ясна, Як зоря, красна, Щоби-м згорнула Весь свiт до себе!.." "Веснiвка" М. Шашкевича досить символiчно перегукується з циклом "Веснянки" Iвана Франка. Спраглий свiтла, гине Метелик iз однойменноï казки Лесi Украïнки, але "хiба ж розумнiша була б його смерть, якби вiн навiки заснув у темнiм льоху?" Свiтло спалило його, але, окрилений надiєю, вiн рвався на простiр. Вiн шукав свiтла! Лiричною поезiєю "Веснiвка" Маркiян Шашкевич утверджує iдеали романтизму - прагнення волi, вiдродження, пошук себе у свiтi, нездоланнiсть сили надiй на майбутнє.