Неоромантизм поезiï Олени Телiги
Романтизм як лiтературна течiя виник на початку ХIХ сторiччя, але вiдновився через сто рокiв у оновленiй формi -неоромантизму. З самого початку головними темами романтизму були протиставлення мрiï i дiйсностi, буденного та героïчного, надзвичайного. Романтики зображу вали винятковi, особливi характери, що розкривалися у надзвичайних обставинах, але якщо власне романтизм часто грiшив вiдривом вiд дiйсностi, прагненням зобразити екзотичнi й навiть фантастичнi ситуацiï, змальованi химерними, контрастними i яскравими фарбами, представники неоромантизму описували тими ж засобами дiйснiсть першоï половини ХХ столiття, насичену реальними революцiйними перетвореннями, вiйнами, боротьбою. Великi, надзвичайнi подiï вiдбувалися на очах поетiв i письменникiв, ïх не треба було переносити в потойбiчний свiт, iсторичне минуле або у далекi краïни. Бiльше того - значна частина митцiв безпосередньо брала участь у боротьбi, а не лише оспiвувала борцiв, що, природно, створювало реалiстичнiсть через справжнє знання теми. Початок будь-якоï iсторичноï буремноï доби мимоволi пробуджував у людях мрiï i надiю, вимагав не лише рацiонального, а й емоцiйного трактування того, що вiдбувалося. Але, крiм бiльшоï наближеностi до дiйсностi, неоромантизм мав ще одну суттєву вiдмiннiсть вiд течiï-попередника: полiтичне зумовлення, що розкидало естетично близьких митцiв по рiзних таборах - "революцiйноï романтики", що iдейно грунтувалася на своєрiдному месiанiзмi свiтовоï пролетарськоï революцiï, та неоромантизму нацiонально-визвольноï боротьби, що набув розквiту трохи пiзнiше: напередоднi й пiд час Другоï свiтовоï вiйни. Особливе мiсце посiдає у цьому напрямi "Празька школа" украïнських письменникiв, учасниками якоï були такi яскравi митцi, як Євген Маланюк, Олекса Стефанович, Юрiй Драган, Олег Ольжич, Юрiй Липа та Олена Телiга. Неоромантичнi засади пiдсилювалися у цiєï групи синтезом символiстичних, iмпресiонiстичних i реалiстичних засобiв поетичного творення. Творчiсть О. Телiги вирiзнялася серед творчостi iнших представникiв "Празькоï школи" особливою темою, яку можна назвати "кохання i боротьба", або "чоловiк i жiнка у боротьбi". Цей мотив виник не випадково: його покликала до життя бiографiя самоï Олени Телiги. Ця жiнка, що у дитинствi не знала навiть украïнськоï мови, пiсля одруження стала одним з видатних дiячiв украïнського нацiонально-визвольного пiдпiлля i загинула у боротьбi з нiмецьким фашизмом. Хто сказав, що великi почуття лишилися у сивiй давнинi? Кохання привело О. Телiгу до боротьби, та залишилося в ïï творчостi назавжди. Їï вiршi мають автобiографiчний елемент, але не зводяться до автобiографiï. Скорiше це розмiрковування над ролями чоловiкiв i жiнок, що пристали до боротьби, якi, на думку О. Телiгi, не однаковi: Бо ми лише жiнки. У нас душа криниця, З якоï ви п'єте: змагайся i крiпись. Iнакше кажучи, на ïï думку, призначення жiнки - морально пiдтримувати чоловiкiв-борцiв, надихати ïх на боротьбу, а вже потiм брати у нiй участь особисто, бо саме життя не дозволяє iз спокiйною совiстю обмежуватися господарством i звичними "жiночими обов'язками": Що нам щастя солодких звичок У незмiнних обiймах дому - Може завтра вже нас вiдкличе Канонада грiзного грому. Чоловiки мають бути першими, ïхня справа - вiдкривати новi шляхи й ставати до бою, бути першопрохiдцями боротьби, подавати приклад. Та це не означає, що жiнки лишаються пасивними: Ми ж, радiстю життя вас напоïвши вщерть - Без металевих слiв i без зiтхань даремних По ваших же слiдах пiдемо хоч на смерть! Отже, розмежування ролей, але водночас i єднiсть в iм'я спiльноï iдеï - визволення Батькiвщини. Боротьба майже така сама, але й iнша: в нiй менше жорстокостi, бiльше жертовностi та натхнення, менше кровi та бiльше мрiï, романтики у кращому значеннi цього слова, бiльше свiтла. Цим, насамперед, i приваблює поезiя Олени Телiги: чуттєва, емоцiйна, але позбавлена манiрностi та "зiтхань даремних". Не кожен здатен зберегти гуманнiсть у вирi боротьби, але Телiзi це вдалося. А душа вклоняється просторам, I землi за свiтлу радiсть - жить! Мабуть, саме така боротьба, надзавданням якоï є не лише величнi здiйснення, а життя, прекрасне i свiтле, гiдна того, щоб iснувати у душах людей. Тому не треба забувати, звертаючись до поезiï нацiонально-визвольноï боротьби, про вiршi Олени Телiги, як про гуманнiсть, збережену в часи непримиримостi й вимушеноï жорстокостi. Нiколи не варто забувати про свiтло i радiсть життя.
