Пейзажна лiрика Павла Тичини

Розглядаючи творчiсть Павла Тичини, неможливо обминути пейзажноï лiрики поета. Його вiршi "А я у гай ходила", "Гаï шумлять", "Квiтчастий луг", "Арфами, арфами" зачаровують весняною свiжiстю, легкокрилою радiстю, молодечим завзяттям. "Усе в нього (Тичини) спiває i звучить, - писав про творчiсть поета критик О. Бiлецький, - земля - орган, спiває стежка в городi, i весь город - суцiльний зелений гiмн, рiка тремтить, як музика..."
Читаючи поезiю "Гаï шумлять", чуєш звуки замрiяних гаïв, шепiт трав, тихий шерех листя:
Гаï шумлять - Я слухаю.
Хмарки бiжать - Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душi моïй
так весело.
Прекрасною музикою озиваються до нас гаï, рiчки, лiси i луки. Це царство барв i звукiв чисте i трепетне, воно звеселяє душу, не дає збiднiти духовно:
Квiтчастий луг i дощик золотий, . . А в далинi, мов акварелi, - Примружились гаï, замислились оселi.
Лiричний герой i пейзажний малюнок вiрша злилися воєдино у гамi найнiжнiших почуттiв при змалюваннi картини свiтання. У поезiï "Свiтає..." автор засобом оксиморона створює своєрiдний образ;
Промiнням схiд ранить нiч, мовби мечами.
Хмарки по всiм небi й собi взолотiли,
Безмовнi тумани тремтять над полями.
Пiдхоплююсь з ними i я, посвiжiлий.
О, глянь, що над нами!
Розкраяно небо - мечами, мечами...
Змальовуючи картини природи, Павло Тичина добирає слуховi та зоровi образи: гаï шумлять, дзвiн гуде, небокрай - як золото. У нього "бiжать свiти музичною рiкою", "коливається флейтами" захiд сонця, "акордяться планети", - усе сповнене ритму, тонiв, кольорiв. "Тичина - останнiй з наших поетiв, хто серед руïни, в яку оберталися добрi людськi почування, берiг, наче заповiтну святиню, образ неба, образ землi, вiд нього освiтленоï i освяченоï", - писав Василь Барка. Справдi, поета зачаровують звуки, рухи, гармонiйно злагодженi й прекраснi. А оспiванi в вiршах картини природи допомагають читачам зберегти почуття пiднесеностi, доброго настрою, закоханостi у рiдний край.