Проблеми чорнобильськоï трагедiï в украïнськiй лiтературi.

Усi жахiття й проблеми Чорнобиля знайшли вiдгук у серцях i думах украïнських письменникiв. У першi ж днi пiсля катастрофи на сторiнках лiтературних часописiв, зокрема в ЇЛiтературнiй Украïнi Ї, з'явилися пристраснi публiцистичнi виступи Олеся Гончара, Бориса Олiйника, Iвана Драча. Згодом були видрукованi поетичнi твори Бориса Олiйника, Наталки Бiлоцеркiвець, Леонiда Горлача, Свiтлани Йовенко. Подiєю в лiтературi стала поема Бориса Олiйника ЇСiм - (1987). Цей твiр присвячено пам'ятi вiдважних шести пожежникiв, що самовiддано вступили у боротьбу зi смертю, та кiнорежисера Володимира Шевченка, який знiмав фiльм про спробу людей протистояти стихiï. ЇДе ви тепер, матерiв своïх дiти, колисаєте сон Ї, - у традицiï народного плачу i скорботи запитує поет, i Їмов з козацького реєстру - вичитуємо iмена смiливцiв: Вiктор Кiбенок, Микола Вашук, Василь Iгнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Володимир Правик, Володимир Шевченко. Завдяки Б. Олiйнику, його продуманому художньому прийому поiменноï переклички свiчка пам'ятi горiтиме у вiках i нагадуватиме про кожного героя чорнобильських подiй.
Велику увагу звертає Б. Олiйник у поемi на проблеми моралi. Осмислюючи глобальнiсть чорнобильськоï трагедiï, автор спонукає читача заглянути у свiй внутрiшнiй свiт, побачити й оцiнити власну совiсть i власну антисовiсть. Тому мiфологiчний образ крука є не тiльки уособленням зовнiшнього ворога, чужого зла
- це i власнi недолiки, власне зло, притаманне майже кожнiй людинi. Отож утверджувати добро i правду на землi потрiбно, починаючи iз подолання власного зла, своєï антисовiстi. Iсторiя переконує, що вже не один раз, забувши про власну совiсть, ми сприяли всеможливим воронам-крукам використовувати нашу правду i нашу iстину проти нас самих. Драматичнi моральнi та духовнi колiзiï, проблеми науки й цивiлiзацiï, самопiзнання та самоусвiдомлення, нацiональнi i загальносуспiльнi проблеми завжди взаємопов'язанi. Вiдвернення планетарноï катастрофи залежить вiд комплексного розв'язання цих проблем. Такi висновки робимо, ознайомившись iз поемою
ЇСiм Ї. Всеукраïнськiй бiдi присвячена i поема I. Драча ЇЧорнобильська мадонна - (1988). I у назвi поеми, i в образi солдатськоï матерi, босi слiди якоï бачимо бiля саркофага (там вона шукає свого сина, яким став жертвою атомноï стихiï); i в образi хрещатицькоï мадонни - молодоï божевiльноï жiнки, яка, мов привид, бродить по киïвських вулицях з лялькою чи мертвою дитиною на руках; i селянськоï мадонни, i в збережених iменах, фактах, розповiдях учасникiв лiквiдацiï аварiï звучить вимога вiдповiдальностi перед совiстю, перед людством за погублений свiт. Та вiдповiдальних у радянському суспiльствi, на жаль, немає. У роздiлi
ЇРоздуми пiд час вiдкритого Чорнобильського суду в закритiй зонi на стару старосвiтську тему ЇIрод i Пiлат Ї, поет, орiєнтуючись на глибокi моральнi традицiï, наголошує, що всi злочини проти людства в усi часи i у всiх народiв були завжди Їiменними Ї, за них вiдповiдали. Чому ж на Чорнобильському судi пустує мiсце Пiлата? Яка мораль суспiльства, що ховає злочинця? Вiдомий бiблiйний мотив про Пiлата, вдало використаний I. Драчем, спонукає до фiлософських узагальнень, до роздумiв на морально-етичнi теми. Останнi рядки поеми, де Їнесе сива чорнобильська мати цю планету..., це хворе дитя! - звучать як нагадування про вiдповiдальнiсть за навколишнiй свiт.
Майже одночасно (1987) були написанi прозовi твори, присвяченi проблемам чорнобильськоï трагедiï. Це повiсть Ю. Щербака ЇЧорнобиль - та роман В. Яворiвського ЇМарiя з полином у кiнцi столiття Ї. Повiсть Ю. Щербака, хоча й носить документальний характер (це зiбранi магнiтофоннi записи учасникiв лiквiдацiï аварiï i жертв атомноï стихiï), все ж вiдзначається неабияким художнiм осмисленням того, що сталося. Вiдома журналiстка Любов Ковалевська, пожежник Леонiд Телятников, голова Прип'ятського мiськвиконкому Олександр Єсаулов, електронник Юрiй Бадаев, водiй Григорiй Хмiль - всi вони по-своєму передають пережиту трагедiю. Своє завдання Ю. Щербак вбачав у тому, щоб передати мужнiсть людей у поєдин-ку зi смертю й по-фiлософськи осмислити долю, позначених Чорнобилем, i тих, хто далi йтиме у технологiзовану цивiлiзацiю. У цих мiркуваннях велике значення має монолог академiка Валерiя Легасова, який зробив правдивий аналiз причин катастрофи. Їх коренi вчений вбачає не лише у хибностi технологiï, а моральному й духовному станi суспiльства. Вони започаткованi в системi освiти, кар'єризмi, бюрократизмi, хабарництвi тощо.
В основу сюжетноï лiнiï твору В. Яворiвського ЇМарiя з полином у кiнцi столiття - покладено iсторiю сiм'ï Мировичiв. Однак В. Яiнорiвський спостерiгає вплив катастрофи не лише на одну сiм'ю, а простежує цей вплив на життя всього навколишнього селянства. Масштабнiсть Чорнобильськоï трагедiï породила цю гiрку
Ївiчну - тему нашоï лiтератури. Вiдлiк вiд злопам'ятного дня 26 квiтня 1986 р. вже перейшов рубiж десятилiття, але подiï, пов'язанi з цим днем, раз у раз знаходять своє висвiтлення у художнiх творах украïнських лiтераторiв.