Проблеми емансипацiï жiнки в оповiданнях Володимира Винниченка

"Винниченко - аналiтик людських
душ, характерiв i живих образiв".
Г. Костюк
Прикро, що майже 30 рокiв Украïна не читала твори великого майстра, новатора украïнськоï лiтератури В. Винниченка. Жорстокий час змусив талановитого митця залишити Украïну, до останнiх днiв жити за кордоном. Але талант не може бути мовчазним. Працював, багато писав з надiєю, що минеться, настануть часи, коли його твори продовжать своє життя на рiднiй землi, серед тих, для кого творив i про кого розповiдав у своïх романах, драматичних творах, оповiданнях. Мала проза В. Винниченко - це понад сто оповiдань. I в цьому жанрi вiн - новатор, зумiв майстерно поєднати украïнськi та європейськi традицiï. Зокрема, у багатьох оповiданнях, крiм традицiйних проблем, письменник розв'язує проблему жiнки як особистостi. Якщо у творах його попередникiв жiнка була змальована приниженою, переляканою, позбавленою права на самоповагу, то в оповiданнях Винниченка бачимо зовсiм новий погляд на жiнку: жiнка i свiт, жiнка i мораль, краса як мiрило цiнностi особи. Вiн примушує всiх по-новому подивитися на мiсце жiнки в якiсно оновленому суспiльствi.
Майстернiсть письменника очевидна, бо вмiє видiлити в описi зовнiшностi те головне, що створює неповторну красу i привабливiсть: "... на ту красу, що не б'є у вiчi, що на перший погляд ледве примiтна, а тiльки в неï вдивившись, можна впиться й очима, й серцем, всею iстотою. То була краса, що виховується тiльки на Украïнi..."
Дiвчата у Винниченкових оповiданнях не монументальнi, духовно замкнутi i неприступнi. У них зовнiшня краса поєднується з природною щирiстю, душевнiстю, i сама дiвчина вражає своєю цiлiснiстю, запалом, енергiєю. Як ось в оповiданнi "Зiна": "... ця дiвчина щоранку влiтала до мене в кiмнату, нашвидку струсювала мою руку, бризкала в усi кутки смiхом та словами, хапала мене за рукав i з такою хапливiстю витягала на вулицю, нiби в тому будинку починалася пожежа..." Тож i постає перед нами Зiна, незвичайна Зiна, загадкова, i поведiнка у неï чудна, зовнiшня врода казкова, натура лiрична.
А ось перед нами iнший тип жiнки - Людмила з оповiдання "Роботи!": "... в хату вступила якась висока, струнка, повна жiноча постать, вся в чорному, й чорному широкому капелюсi на головi. Вона з серйозним i поважним виглядом застiбнулась, повернулась знов i, поклавши жмут на стiл, мовчки сiла на лаву, мимохiть протягнувши йому свою, доволi велику, затягнену в чорну рукавичку руку". Перед нами професiйна революцiонерка. До природноï вишуканостi додається вимушена таємничiсть, глибокий розум, усвiдомлення власноï громадянськоï позицiï i готовностi до самопожертви. Вона сприймається як самодостатня, повноправна особистiсть. I, нарештi, ще один -тип жiнки - це Гликерiя з оповiдання "Контрасти". "Вона випила i вже третю чарку густого, мiцного лiкеру i почуває себе надзвичайно приємно: так любо, так затишно сидiти, спершись спиною на дерево, i лiниво прислухатись до цих звукiв, змiшаних з балачок спiльникiв пiкнiка, з лопотiння листя, з щебетання пташок... По всьому тiлу розлита така хороша, нiжна втома, у грудях дзвенить якесь м'яке, тепле, добре чуття, не хочеться нi рухатись, нi говорити, - хочеться тiльки щасливо, радiсно усмiхатись". Це - жiнка-настрiй. Майстер деталi показує, що нове життя змiнило побут жiнки, вона має можливiсть саме так проявити свою нiжнiсть, романтизм, розкутiсть.
В. Винниченка цiкавить загадка жiночоï душi, психологiя настроïв, почуттiв. Вiн створив образ жiнки, який бачив сам, i Дуже йому хотiлося, щоб i iншi бачили жiнку саме такою, бо в нiй зовнiшня краса поєднується з духовним благородством.