Тенденцiï розвитку Вiйськово-Морського Флоту

У рефератi робиться спроба розглянути тенденцiï розвитку Вiйськово- Морського Флоту колишнiх учасникiв холодноï вiйни i пропонуються шляхи ïï вдосконалювання. У виглядi короткоï лоцiï по роботi, можна сказати, що спочатку виробляється спроба проаналiзувати й намiтити основнi шляхи розвитку Вiйськово-Морського Флоту в ракурсi Збройних Сил у цiлому. Далi, бiльш детально будуть розглянутi тенденцiï розвитку ВМФ США й Великобританiï
Сучасна военнополитическая ситуацiя, що зложилася у свiтi в результатi вiдмови вiд протистояння Сходу Заходу, дезiнтеграцiï нiколи єдиного Радянського Союзу й появи на його територiï незалежнi держав, а також значного скорочення окремих видiв ядерних i звичайних озброєнь, змушує переосмислювати призначення й завдання не тiльки Збройних Сил Росiï, але й кожного виду ВР. Рiшення виникаючих у зв'язку iз цим проблем вимагає єдиного методологiчного пiдходу й неможливо без удосконалюваннi теорiï видiв Збройних Сил, i зокрема теорiï Вiйськово-Морського Флоту. Ïï розвиток залежить вiд створення теоретичноï основи радикальних заходiв щодо призупинення деструктивних процесiв перехiдного перiоду, здатних привести до втрати боєздатностi об'єднань i з'єднань флотiв
Теорiя Вiйськово-Морського Флоту, будучи складовiй частиною вiйськовоï науки, являє собою систему наукових знань, що розкривають закони й закономiрностi збройноï боротьби на море, принципи будiвництва ВМФ, його пiдготовки й застосування в ходi вiйни й у мирний час. Теорiя ВМФ мiстить у собi: загальну частину теорiï ВМФ, теорiю вiйськово-морського мистецтва, теорiю будiвництва ВМФ, теорiю вiйськового навчання й виховання, теорiю керування ВМФ, теорiю тилу ВМФ, вiйськово-морську iсторiю. Змiст теорiï визначає взаємозалежнiсть ïï елементiв i вплив ïхнiй один на одного, а також на розвиток всiєï системи вiйськових знань, що перебувають як у предметноï, так i в проблемному взаємозв'язку. Проведена оцiнка змiн впливу елементiв вiйськовоï науки на всiх рiвнях з урахуванням происшедших змiн дозволила виявити найбiльш загальнi тенденцiï розвитку теорiï ВМФ.
По-перше , розiрвання предмета теоретичних дослiджень, пов'язане з декларованою участю Росiï в акцiях по забезпеченню колективноï безпеки, у тому числi пiд егiдою ООН, а також з рiшенням у ходi цих акцiй завдань Збройними Силами в цiлому i ïхнiх окремих видах вчастности.
Виходячи з вiйськовоï небезпеки, що зберiгається, обумовленими полiтичними намiрами, реальною вiйськовою мiццю ряду держав (коалiцiï держав), наявнiстю в них сильних угруповань вiйськово- морських сил, розвитий системи базування поблизу границь Росiï, з огляду на характернi для краïни вiйськово-географiчнi фактори (значна довжина морських границь, роз'єднанiсть окремих районiв, залежнiсть економiки держави вiд стану морських i океанських комунiкацiй), можна дiйти висновку, що рiшення головних оборонних завдань можливо лише при збереженнi в складi Збройних Сил Росiï потужного й дiєздатного Вiйськово-Морського Флоту. Яким йому бути в умовах триваючого скорочення окремих озброєнь, масового висновку з бойового складу отслуживших свiй строк надводних кораблiв i пiдводних човнiв, iстотноï реорганiзацiï й зменшення числа науково- дослiдних установ i навчальних закладiв ВМФ, значного скорочення фiнансування планiв вiйськового суднобудування, перепрофiлювання суднобудiвних i судноремонтних заводiв, конструкторських бюро? Спроби дати вiдповiдь на це проблемне питання, виходячи винятково з вiдомчих iнтересiв i використовуючи вiйськову науку лише для обґрунтування вже ухвалених рiшень, приреченi на провал i здатнi лише трохи продовжити функцiонування нежиттєздатних структур — або утративших своє призначення в нових умовах, або не забезпечених ресурсами й фiнансуванням
По-друге, розширення подань про механiзм збройноï боротьби на море, спрямоване на вiдновлення прогностичних функцiй вiйськово-морського мистецтва й комплексування проведених дослiджень, а також орiєнтування ïх на пошук ефективних рiшень для перетворення Вiйськово-Морського Флоту в ходi вiйськовоï реформи. Це пов'язане з тим, що для фундаментального наукового пророблення виникаючих проблем необхiднi єдинi методологiя, iнструмент i технологiя дослiджень в областi будiвництва, пiдготовки й застосування ВМФ у мирний i воєнний час Викладенi тенденцiï розвитку теорiï ВМФ припускають переосмислення традицiйних пiдходiв до пiзнання процесiв збройноï боротьби на море й зводять проблему ïï моделювання в ранг ключовий
Основним джерелом вiйськових знань, що визначають розвиток вiйськовоï теорiï, завжди вважався досвiд бойового застосування вiйськ i сил флотiв у вiйнах i вiйськових конфлiктах. Вiдсутнiсть у Росiï досвiду ведення вiйни на море iз застосуванням сучасноï зброï привело: до зайвого теоретизации вiйськовоï практики; втратi вiйськовою наукою в цiлому, а також теорiєю ВМФ i вiйськово-морським мистецтвом зокрема прогностичноï функцiï; прагненню оцiнювати хiд i результат аналiзованих процесiв збройноï боротьби на море по примiтивних кiлькiсних показниках, заснованим лише на спiввiдношеннi сил сторiн i не враховуючим iнших важливих у сучасних умовах факторiв (можливостей автоматизованих систем керування силами, взаємодiï сил, динамiки аналiзованих бойових дiй i iн.).
Якiсна змiна засобiв збройноï боротьби, поява нових (бiльше доконаних) форм i способiв ведення воєнних дiй i одночасне вiдставання вiд цього процесу розвитку загальноï теорiï збройноï боротьби за останнi десятилiття ще бiльше збiльшило розрив мiж теорiєю й практикою вiйськового будiвництва. Це привело в минулому до серйозних прорахункiв у технiчнiй-вiйськово-технiчнiй полiтицi, невиправданим економiчним витратам на масовий випуск танкiв, лiтакiв, пiдводних човнiв, ракет i iншоï дорогоï вiйськовоï технiки, що пiдлягає в цей час скороченню й утилiзацiï, що у свою чергу також вимагає значних витрат. Таким чином, командування ВР Росiï, взявши на себе керiвництво здебiльшого колишнiх Збройних Сил, стає заручником помилкових рiшень, прийнятих командуванням ВР Сполучника
По-третє, проведення широкомасштабних дослiджень, спрямованих на формування теорiï бойових систем ВМФ, здатноï органiчно доповнити складовi частини вiйськово-морського мистецтва необхiдним у сучасних умовах iнструментом пiзнання, забезпечити ïх комплексний i взаємозалежний розвиток
Виходячи iз цього й з огляду на думки ряду вчених, теорiя бойових систем ВМФ, мабуть, повинна мiстити в собi загальну теорiю бойових систем ВМФ (як складову частину основ вiйськово-морського мистецтва) i теорiï бойових систем ВМФ стратегiчного, оперативного й тактичного масштабiв (як складовi частини теорiй стратегiчного застосування, оперативного мистецтва й тактики ВМФ).
Однiєï з головних завдань у процесi формування теорiï бойових систем ВМФ є, на мою думку, розробка iнструментарiю (понятiйного апарата, кiлькiсно — якiсних характеристик i критерiïв ефективностi всiх структурних елементiв систем, методiв дослiдження й моделей функцiонування протиборчих бойових систем) для рiшення питань будiвництва, пiдготовки й застосування ВМФ у мирний i воєнний час
Слiд зазначити, що основнi функцiональнi властивостi бойових систем, виявленi в процесi проведення на флотах двостороннiх командно-штабних i дослiдницьких навчань, вiйськових iгор, свiдчать про тiсний взаємозв'язок розглянутих вище тенденцiй. Це значно розширює можливостi вивчення традицiйного механiзму збройноï боротьби, дозволяє по-новому пiдiйти до формулювання цiлей i завдань сучасних операцiй i бойових дiй. Так, кiнцева мета операцiй i бойових дiй у сучасних умовах може бути досягнута або поразкою (знищенням, розгромом, висновком з ладу, придушенням) ударних угруповань супротивника, або позбавленням (або придушенням) його окремих, досить унiкальних i важливих, функцiональних властивостей, наприклад органiзованостi, керованостi, наблюдаемости, скритностi, або придушенням iнтелекту.
Глибоке розумiння командуючими й штабами всiх рiвнiв можливих шляхiв рiшення поставлених ïм завдань може виявитися вирiшальноï в досягненнi цiлей сучасних операцiй. Так, для бойових систем ВМФ стратегiчного масштабу прiоритетноï буде завдання стримування розв'язання вiйни середнього й великого масштабiв з метою пiдтримки глобальноï стабiльностi. Вона повинна вирiшуватися ВМФ разом з iншими видами Збройних Сил. Обумовлене цим розширення предмета дослiдження теорiï ВМФ багато в чому залежить вiд можливостей механiзму дослiджень. Наприклад, теорiя ВМФ у цей час здатна аналiзувати структуру й функцiонування (поведiнковий^-поведiнковий-структурно- поведiнковий аспект) бойових систем. Будучи методологiєю й iнструментом рiшення на основi єдиних системних позицiй проблем будiвництва, пiдготовки й застосування ВМФ, вона дозволяє в ходi вiйськовоï реформи компенсувати дослiдження в областi пошуку нових рiшень для перетворення ВМФ.
Основними методами дослiдження проблем пропонується вважати системний аналiз збройноï боротьби й еволюцiйний синтез бойових систем. При цьому системний аналiз збройноï боротьби, як правило, зводиться до вивчення характеру функцiонування й властивостей протиборчих систем, якщо склад, структура й чисельнi значення параметрiв ïхнiх елементiв вiдомi. У той же час еволюцiйний синтез найчастiше спрямований на пошук доцiльних структур, режиму функцiонування й властивостей бойових систем з урахуванням необхiдностi ïхнього можливого розвитку (змiни) у процесi використання (експлуатацiï), якщо вiдомий склад, структура й функцiональнi властивостi конфронтуючих бойових систем
По-четверте, перехiд вiд вивчення методiв ведення збройноï боротьби через дослiдження операцiй (бойових дiй) сил сторiн, характеру боротьби на море за допомогою моделювання процесiв функцiонування протиборчих бойових систем за допомогою вивчення властивим системам властивостей, а також аналiзу втiлення цих властивостей на розвиток обстановки, досягнення поставленоï мети. Дана тенденцiя дозволяє глибше вивчити механiзм збройноï боротьби в порiвняннi iз традицiйним пiдходом, що зводить дослiдження операцiй i бойових дiй до оцiнки ïхнiх результатiв на пiдставi таких розповсюджених показникiв, як зниження бойових потенцiалiв сторiн, перемiщення лiнiï фронту, втрати вiйськ (сил), спiввiдношення сил сторiн, витрата матерiально- тематичних ресурсiв. Важливим достоïнством методiв моделювання процесiв функцiонування бойових систем є виникаюча при цьому можливiсть бiльше глибокоï формалiзацiï дослiджуваних процесiв збройноï боротьби й, як наслiдок, здатнiсть використання для ïхнього аналiзу сучасноï науковоï технологiï: обчислювального експерименту на тлi двостороннiх флотських навчань i вiйськових iгор всiх видiв i масштабiв, проведених на технiчних-оперативно- технiчних тренажерах як в академiях, iнститутах, училищах, так i в навчальних центрах об'єднань, з'єднань Вiйськово-Морського Флоту. У зв'язку iз цим вимоги до озброєння й вiйськовоï технiки повиннi розроблятися в спецiальних роздiлах вiйськово-морського мистецтва, що розкривають особливостi застосування сил флотiв на рiзних рiвнях (стратегiчноï, стратегiчних-стратегiчнiй-стратегiчний^-стратегiчнiм-оперативно^- АПратегiчному, оперативному, тактичному), i забезпечувати додання системам озброєння ВМФ функцiональних властивостей, необхiдних для створення вiдповiдних бойових систем
Слiд зазначити, що з розробкою й формуванням теорiï бойових систем вiдкривається можливiсть бiльше якiсного будiвництва ВМФ, що представляє собою цiлiсну сукупнiсть бойових систем рiзного рiвня При обґрунтуваннi завдань, розв'язуваних ВМФ, повинне передбачатися моделювання процесiв взаємного функцiонування створюваних протиборчими сторонами бойових систем у рiзних умовах обстановки з метою виявлення нових закономiрностей, властивiй збройнiй боротьбi iз застосуванням сучаснi зброï й технiчнi засоби. Виходячи iз цих позицiй, можна вважати, що проблема моделювання збройноï боротьби складається в необхiдностi розробки ефективного iнструментарiю наукових дослiджень в областi теорiï ВМФ.
Iзольований розгляд будь-якоï проблемноï ситуацiï, рiшення завдання тiльки в однiй з областей застосування теорiï (будiвництвi, пiдготовцi, застосуваннi ВМФ) неминуче приводить до виникнення серйозних проблем в iншi, що в пiдсумку обертається для краïни завищеними економiчними витратами й невиправданими втратами, а для Вiйськово-Морського Флоту — зниженням бойовоï готовностi й здатностi виконувати поставленi завдання. У зв'язку iз цим уже на первiсному етапi процесу широкомасштабних перетворень ВМФ доцiльно почати розробку комплексноï моделi розглянутоï проблемноï ситуацiï, виявлення властивих ïй дiалектичних протирiч. З позицiй сучасних наукових пiдходiв i методiв створення такоï моделi i ïï орiєнтування на досягнення поставленоï мети дослiджень обумовлюють необхiднiсть розгляду сукупностi трьох взаємозалежних систем: проблемосодержащей, у якiй дана ситуацiя розглядається як проблемна; проблеморазрешающей, здатноï так вплинути на хiд подiй або аналiзований процес у цiлому, щоб проблема або зникла або ïï гострота згладилося; зовнiшньоï (навколишнє середовище або умови обстановки), у якiй iснують i з якоï взаємодiють обидвi попереднi системи. Причина виникнення протирiч при такому пiдходi полягає в тiм, що мети трьох складовi моделi проблемноï ситуацiï рiзнi
Для першоï системи досягнення поставленоï мети полягає в рiшеннi проблеми (наприклад, шляхом рiшення певних завдань у ходi проведення операцiï флоту), для другий — у рацiональнiй витратi засобiв i ресурсiв, спрямованих на рiшення проблеми (головне в роботi планiруючу операцiю органiв управлiння флоту — ощадливо, без втрат або, звiвши ïх до мiнiмуму, вирiшити завдання, тобто досягти оптимального плану дiй сил флоту в операцiï). Однак необхiдно враховувати, що вплив третьоï системи (середовища) i необхiднiсть збереження екологiï виявляються в рядi випадкiв настiльки iстотними факторами, що здатнi поставити пiд сумнiв доцiльнiсть самоï постановки проблеми завдання) або вибраного шляху ïï рiшення (наприклад, досягнення цiлей операцiï iз застосуванням зброï масовоï поразки).
Змiстовна сторона процесу функцiонування сукупностi розглянутих систем (елементiв сформованоï проблемноï ситуацiï) складається, як правило, у необхiдностi узгодження ресурсiв проблеморазрешающей системи з обмеженнями, що накладаються зовнiшньою системою. При цьому в основу розробки проблеми повиннi бути покладенi категорiï й поняття теорiï ВМФ. Глибина розробки будь- якоï поставленоï проблеми перетворення флоту, конструктивнiсть ïï рiшення залежать вiд рiвня розвитку теорiï ВМФ, єдностi вiйськовоï теорiï й практики, методологiï й технологiï дослiджень у вiйськовiй областi, здiйснюваних з урахуванням обмежень зовнiшнього середовища й нових зовнiшньополiтичних, економiчних i соцiальних умов. У зв'язку iз цим зростає роль об'єктивноï оцiнки стану теорiï ВМФ, виявлення причин вiдставання ïï вiд практики застосування сил. флотiв, вiйська й визначення прiоритетних шляхiв подальшого розвитку основних положень теорiï в iнтересах досягнення кiнцевих цiлей реформи флоту
Таким чином, подальший розвиток теорiï ВМФ, як i всiєï вiйськовоï науки, стає ключовою проблемою вiйськовоï реформи, рiшення якоï зв'язано в першу чергу з розробкою методологiй перетворення Вiйськово-Морського Флоту й Збройних Сил у цiлому. Як свiдчить iсторичний досвiд, до будь-який виникаючiй у процесi перетворень проблемi варто ставитися не до окремо взятого, а до сукупностi взаємозалежних проблем. Ця важлива обставина визначається н ïм таких складних технiчних-органiзацiйно- технiчних систем, як ВМФ i Збройнi Сили. Необґрунтоване скорочення, змiна структури або режиму функцiонування елементiв зазначених систем негайно позначаються на якостi ïхньоï роботи. Може вiдбутися й часткова втрата певних властивостей. Ïхнє вiдновлення буде пов'язане з новими економiчними витратами, нерiдко значно бiльшими, нiж виграш вiд невиправданих змiн
Отже, проблемосодержащая система — будiвництво ВМФ. Флот повинен бути кардинально перебудований з метою додання йому необхiдних якiсних параметрiв (мобiльностi, боєздатностi, бойовiй стiйкостi й iн.) для гарантованого виконання поставлених завдань у будь-яких самих складних умовах обстановки. У цьому, як менi здається, i складається сутнiсть вихiдноï проблеми. Проблеморазрешающая система — сукупнiсть рiзних державних i урядових органiзацiй (Мiнiстерства оборони Росiï й вiдповiдних йому органiв держав, що входять до складу СНД; академiй наук, органiзацiй iнших мiнiстерств i вiдомств), у результатi спiльноï цiлеспрямованоï дiяльностi яких можуть бути знайденi рiшення виявлених проблем. При цьому вiйськово- морський флот повинен розглядатися як цiлiсна, унiкальна, специфiчна система, здатна об'єднати бойовi системи рiзного масштабу (стратегiчного, оперативного, тактичного) вiдповiдно до розвитку обстановки, а також пiдтримувати необхiдний режим ïхнього функцiонування в передвоєнний перiод i з початком вiйни
Найважливiшим якiсним параметром будiвництва ВМФ у сучасних умовах стає його комплексний збалансований розвиток на основi створення бойових систем. Направити дослiдження з розробки програм озброєння на створення таких систем — значить пiдкорити розподiл вiйськових витрат противозатратному механiзму, що виключає можливiсть вкладення матерiальних засобiв у проекти (програми), що не вiдповiдають сучасним вимогам. Недоцiльним, наприклад, виявиться будiвництво найсучаснiшого корабля океанськоï зони, якщо не буде забезпечена реалiзацiя його можливостей у складi бойовоï системи, призначеноï для боротьби як у морських, так i в океанськi зонах
Розгляд розроблювальних засобiв збройноï боротьби як елементи (пiдсистем) бойових систем дозволить нацiлити роботу конструкторських бюро й пiдприємств оборонноï промисловостi на розробцi систем необхiдних функцiональних властивостей, пiдвищити вiйськово-економiчну ефективнiсть створюваних зразкiв зброï й вiйськовоï технiки
Необхiдно вiдзначити, що перехiд до системному збалансованого розвитку озброєння спричинить i змiни у взаєминах органiв, що замовляють, з конструкторськими бюро й пiдприємствами оборонноï промисловостi. Першим важливим кроком на цьому шляху повинне стати неухильне виконання двуединого вимоги — розробка будь- якого зразка озброєння повинна передбачати його використання як складений елемент вiдповiдноï бойовоï системи; головною дiючою особою в МО при розробцi, створеннi й розгортаннi будь-якоï зброï, бойових i технiчних засобiв повинен стати генеральний конструктор бойовоï системи У цей час у США теж вiдбувається реформа завдань ВМФ. Два офiцери ВМС США — лейтенант-коммандир Стiн Уикси командир Спенсер Джонсон — склали iнформацiйну доповiдь, у якому вперше була сформульована морська стратегiя. Це дозволило бiльш чiтко визначити завдання як ВМС США, так i вiйськово- морським силам НАТО. Напруженi вiдносини мiж СРСР i Заходом, що iснували в 1982 роцi, вплинули на змiст стратегiï, основу якоï становило застосування вiйськово-морських сил у вiйнi проти Радянського Союзу. Метою доповiдi було не речення якого-небудь плану агресiï або наступальних дiй (хоча, iмовiрно вiн був зрозумiлий саме так радянським Генеральним штабом i командуванням ВМФ), а показ шляху найбiльш ефективного використання вiйськово-морських сил Заходу, якщо СРСР змусить його вступити у вiйну (наприклад, широкомасштабним настанням через границю НIМЕЧЧИНИ). У випадку виникнення подiбноï погрози американськi сили за пiдтримкою союзникiв повиннi були висуватися в райони розгортання основних сил ВМФ, щоб захопити iнiцiативу, змусити ïх перейти до оборони й тим самим не дозволити вiдрiзати США вiд заокеанських союзникiв. Висування на авiаносцях угруповань у район Норвезького моря також дозволило б вступити в бiй з головними ударними силами ВМФ при найбiльш сприятливих для США й НАТО умовах
Все це тепер офiцiйно вилучено iз уживання — як затверджують начальник штабу ВМС США i його колеги в статтi Шлях уперед, опублiкованоï у квiтневому (1991 рiк) номерi офiцiйного журналу ВМС США Просидингс. Пiсля закiнчення холодноï вiйни в 1989 роцi американський уряд зробив ретельний перегляд нацiональноï стратегiï результати якого були оголошенi президентом Дж. Бушем 2 серпня 1991 року. У своєму мовленнi вiн сформулював чотири основних положення, на яких ґрунтується нова оборонна стратегiя США: стримування, передове присутнiсть, здатнiсть реагувати на кризи, здатнiсть квоссозданию.
Данi положення є базовими й перебувають у взаємодiï. Ядерне стримування необхiдно для захисту вiд ядерного нападу як самих США так i американських сил передового базування. Передова присутнiсть забезпечує стримування потенцiйного агресора звичайними засобами й швидке реагування на кризовi ситуацiï, якщо такi будуть мати мiсце. Американськi сили, що базуються як на територiï США, так i за океаном, по чисельностi й органiзацiï повиннi бути бiльшою мiрою пристосованi до реагування на непередбаченi локальнi кризи чим на протидiю глобальнiй вiйськовiй погрозi, оскiльки ïï бiльше немає. Вiдтворення сил може знадобитися лише у випадку виникнення в майбутньому новоï глобальноï погрози. Для здiйснення цього у вiдповiдних тимчасових рамках необхiдна певна пiдготовка
Вiдповiдно до вищевикладених принципiв Комiтет начальникiв штабiв в 1992 роцi розробив для США нову нацiональну вiйськову стратегiю. Як вiйськовi мети держави вона визначає: стримування або вiдбиття агресiï у взаємодiï iз союзниками, забезпечення глобального проникнення США, сприяння регiональному спiвробiтництву й стабiльностi, перекриття шляхiв нелегального транспортування наркотикiв, боротьбу з тероризмом. Для досягнення цих цiлей розробленi наступнi концепцiï: колективна безпека , сприяння в забезпеченнi безпеки, стратегiчна оперативнiсть, глобальне використання сили, технологiчна перевага (особливо в морськiй i космiчнiй областях), а також концепцiя гнiтючоï переваги в силах, розрахована на досягнення вiйськових цiлей з мiнiмальною витратою часу й цiною мiнiмальних втрат
Безсумнiвно, ВМС вiдiграють ключову роль у перетвореннi в життя цих концепцiй. Командування ВМС США навiть намагається доводити, що багато основних принципiв староï морськоï стратегiï можуть бути застосованi й у новому контекстi. Для протидiï погрозам дестабiлiзацiï в рiзних регiонах вiйськовi сили будуть випробовувати необхiднiсть у швидкому перекиданнi, щоб опанувати iнiцiативою, вести бойовi дiï на територiï супротивника й завершити вiйну на вигiднi умовах