Эсмеральда героïня роману Собор Паризькоï богоматерi

Эсмеральда воiстину генiй чистоï краси свiтовоï лiтератури.
Досконалiстю вiдрiзняється не тiльки ïï зовнiшнiсть
— вiд маленьких бездоганноï форми нiжок до темних величезних
очей i пишних чорних волось. Гюго неодноразово пiдкреслює, що з
появою Э. усе опромiнюється якимось чарiвним сяйвом: Вона була
немов смолоскип, внесений зi свiтла в морок. Але й душу героïнi не
менш прекрасна. Неможливо представити, що вона кому-небудь може свiдомо
заподiяти зло
Вона без коливань рятує вiд шибеницi автора мiстерiй Гренгуара,
погоджуючись за циганськими законами визнати його своïм чоловiком
на чотири роки; вона єдина з величезноï юрби пошкодувала
нещасного Квазiмодо, що вмирає вiд спраги в ганебного стовпа, i
дала йому напитися зi своєï фляги. Якщо i є в Э.
невелика вада, то ставиться вiн до сфери розуму й iнтуïцiï.
Вона зовсiм непрозорлива й дуже довiрлива, заманити ïï в
розставленi мережi не представляє нiякоï працi. Героïня
занадто захоплена своïми фантазiями й мрiями, щоб реально дивитися
на речi й передбачати небезпеку
Фiнал жахливий. Теперiшнє iм'я героïнi Агнеса Шантфлери, i
вона зовсiм не циганка. Цигани викрали ïï в однорiчному вiцi.
Вони ж дали ïй i це дивне iм'я — за назвою бусинки, що
прикрашає ладанку на ïï шиï. У циганiв Э. навчилася
спiвати й танцювати й, виявившись у Парижi, заробляє на життя,
даючи подання (у них незмiнно бере участь i ïï вiрну супутницю
кiзка Джали). Стара добра циганка пророчила Э., що вона по малюсiнькому
черевичку, що зберiгається в ладанцi, знайде свою матiр, i це
дiйсно вiдбулося, але тiльки в день смертi героïнi. Нею виявилася
злiсна ветошница Гудула, що ненавидить циган i стiльки разiв посилавшая
прокльону безтурботнiй танцюристцi
Першою i єдиною любов'ю героïнi по стомлюючiй-нуднiй
iронiï долi став порожнiй фанфарон Феб де Шатопер, iстота разюче
примiтивне, пересiчне й брехливе. Взагалi, любов у цьому романi нiкому
не приносить щастя. Величезне безкорисливе почуття Квазiмодо не замiчене
Э. (вона не має сил побороти своєï вiдрази до його
виродливоï зовнiшностi). Перекручений, похiтливий потяг до неï
архiдиякона Клода Фролло стало причиною ïï трагiчноï
смертi До фатальноï зустрiчi з Фебом усе перебувало в станi
зовнiшнього спокою. Э. жила своïми мрiями й надiями. Квазiмодо лише
видали любувався нею. Застрашливий лик Клода Фролло виникав перед нею
досить часто, але лише пугал ïï, не приносячись iстотноï
шкоди. Перейти до рiшучих дiй архiдиякона змусила ревнощi —
спочатку до Фебу, а потiм i Кквазимодо.
Клод Фролло вирiшив погубити Э., щоб вона не дiсталася нiкому. Саме по
його волi останнi мiсяцi життя героïнi перетворилися в суще пекло.
Спочатку вiн пiдбудував усе таким чином, щоб Э. обвинуватили в убивствi
Феба (хоча той зовсiм не вмер, а був лише поранений злiсним
архiдияконом). Э. виявилася у в'язницi, пiддалася там жахаючим
катуванням, але все-таки вiддала перевагу смерть любовi Клода Фролло.
Лише чудом Квазiмодо вдалося врятувати Эсмеральду, буквально вирвавши
ïï з рук ката. Вiн перенiс присуджену в собор, де за законом
нiхто не мав права ïï торкнути, i попросив нiколи не виходити
вiдтiля. Але Клод Фролло знову зумiв обдурити Э. Використовуючи
ïï друга Гренгуара, вiн виманив ïï на вулицю. I це
стало кiнцем для нещасноï героïнi. Цього разу вона була
повiшена
Роман Гюго побудований на контрастах i протиставленнях: Э. i Квазiмодо
— краса й фiзичне калiцтво; Э. i Феб — щирiсть i облуднiсть,
самовiдданiсть i самозакоханiсть; Э. i Клод Фролло — безкорислива,
жертовна любов i егоïстичний, похiтливий смертоносний потяг…
Гордiсть i почуття власного достоïнства вiд природи властивi Э.
Вона прекрасна, до гда танцює або спiває, спiває як
птах, ликующе й безтурботно. Але, полюбивши Феба, вона забуває про
те, що є органiчною властивiстю ïï вiльноï натури.
Вона майже жалюгiдна, коли говорить своєму незначному коханому: Я
ваша раба… Нехай я буду зганьблена, заплямована, принижена, що
менi до цього. Любов до Фебу, прекрасна по своïй сутi, робить
ïï часом жорстокоï до навколишнiм i дiйсно люблячих
ïï людей. Э. готова змусити Квазiмодо провести весь день i всю
нiч чекаючи Феба, проявляє невдоволення, бачачи, що горбань
повернувся один, i навiть у роздратуваннi жене його ладь, зовсiм
забуваючи, чим зобов'язана Квазiмодо.
До того ж вона не хоче повiрити в очевидне й оцiнити делiкатнiсть свого
виродливого ангела-хоронителя: адже Феб просто не захотiв до неï
прийти й Квазiмодо абсолютно не винуватий у случившемся. Забуває
Э. i про матiр, що так зненацька знайшла. Досить вiддаленого звуку
голосу Феба, i Э. виявляє своя присутнiсть, визначаючи й свою
загибель, i загибель матерi, i кончину настiльки вiдданого ïй
Квазiмодо.