Маля Цахес на прiзвиську Циннобер. Переказ сюжету

Подiï вiдбуваються у вигаданому князiвствi Керепес, де колись
дiяльнiстю князя Пафнутiя було впроваджено “утворення”.
Пройшли року, i плоди “утворення” наочно вiдчутнi: у
мiсцевому унiверситетi пояснюють природу за допомогою фiзичних досвiдiв,
роблять дивнi вiдкриття на зразок того, що “темрява походить вiд
недолiку свiтла”. Серед молодi поширене чинопочитанне, прагнення
зробити службову кар'єру й збагатитися
Серед цих симпатичних, але обмежених людей залишився один, котрий
зберiгає в душi вiрнiсть природi, сприймає серцем
ïï музику. Це студент Бальтазар. Серед чарiвникiв також не всi
зникли з “освiченоï держави”. Це фея Розабельверде й
маг Проспер Альпанус. Прагнучи допомогти маленькому калiцi Цахесу, фея
Розабельверде надiляє його чудесним дарунком — трьома вогненно-
блискучими волосками. Вiдтепер всi те гарне, що роблять iншi люди, буде
приписуватися Цахесу Цинноберу. Але в обивательському суспiльствi цей
щедрий дарунок виявився фатальним. Вiн не приносить щастя Цахесу, що
залишається грубим i злiсним створенням; вiн робить нещасними й
багатьох iнших людей, яких цей карлик “обкрадається
Роздiл 1
Коли князь Пафнутiй уводив у своïй краïнi утворення, фея
Розабельверде потрапила в притулок шляхетних дiвиць. Те, що на перший
погляд можна було цiлком сприйняти за химерно скручений обрубок дерева,
було щось iнше, як спотворений маля якихось двi п'ядi ростом, що дотепер
лежав у коробi поперек, а тепер вилiзли й борсався в травi. Голова у
виродка глибоко запала мiж плечима, на спинi вирiс горб, як гарбуз, а
вiдразу ж вiд грудей звисали тонкi, немов лiщиновi палички, ноги. А весь
вiн був схожий на роздвоєну редьку. На особi неуважний погляд
нiчого й не розглянув би, але, придивившись уважнiше, можна було
помiтити довгий гострий нiс, що витикався з-пiд чорного чуба, пари
маленьких чорних очей, якi блищали на зморщеному, як у старого, особi,
— чудовиська, та й тiльки. И як тiльки жiнку, убиту горем, зморив
глибокий сон, а син ïï борсався при нiй, трапилося так, що
панi Розабельверде, саме цiєю дорогою верталася iз прогулянки.
Вона зупинилася, побачивши бiдолашну жiнку iз сином, що по натурi була
набожн i жалiслива й дуже зворушилася

• - Про Бог милостивий! — початку вона. — Скiльки горя й бiдностi є ще на землi! Нещасна жiнка! Навряд чи вона знає, що живе у свiтi, тому що працює непосильно, а голод i турботи ïï зовсiм пригнiтили! Тепер я вiдчула, яка я вбога й неспроможна! Ах, якби я могла допомогти так, як хотiлося б! Але тим, що в мене ще залишилося, тим невеликим даруванням, що ворожа сила не могла украсти в мене й знищити, я ще володiю й до кiнця скористаюся ним, щоб угамувати твоє горе. Навiть якби я й мала грошi, то вони б тобi не принесли добра, а може, i довели б до лиха. Тобi й твоєму чоловiковi не судилося багатство, а кому воно не судилося, у того червiнцi летять iз кишенi й лише бiль йому наносять, i чим бiльше золота йому перепадає, тим вiн стає бiднiше. Але я знаю: саме бiльше лихо, що гризе твоє серце — думка про цього маленького виродка, що висить на тобi лиховiсним тягарем. I нести тобi цей тягар потрiбно все своє життя. Стрункий, гарний, сильний, розумним цей хлопчик нiколи не буде. Чи зможу я тобi якось допомогти?

Фея села на траву i взяла маляти на колiна. Злий виродок борсався, пручався, гурчав i хотiв навiть вкусити ïï за палець, але вона промовила: — Спокiйно, спокiйно! — i початку тихо й лагiдно гладити його долонею по головi вiд чола до потилицi. Потихонечку скуйовджений чуб маляти почав вирiвнюватися, роздiлився продiлом, прилiг на чолi й м'яких нiжних кучерях спустився на високi плечi й горбату, як гарбуз, спину. Маля ставало усе бiльше спокiйним, i зрештою, мiцно заснув. Тодi фея Розабельверде обережно поклала його на траву бiля матерi, окропила запашною водою iз флакончика, що вийняла з кишенi, i квапливо вiдiйшла. Прокинувшись незабаром пiсля цього, жiнка вiдчула, що якось дивно пiдбадьорилася й змiцнiла. Так, немов з'ïла смачний обiд, так ще до того ж ковтнула гарного провина

• - Эх! — сказала вона. — Яка ж солодка ця хвилинка сну, що дала менi стiльки втiхи, стiльки бадьоростi! Але сонечко от-от опуститься за гори, скорiше додому!..

Якщо добра фея помилилася й обдарила невартого, те Проспер Альпанус обирає для свого дарунка самого гiдного — Бальтазара. Iз всiх людей лише Бальтазар бачить теперiшню потворну суть Цахеса. Але спочатку необхiдно викрити Цахеса, що на шкоду iншим робить запаморочливу кар'єру. Наприкiнцi повести вiн уже мiнiстр. Бiльше того, вiн стає нареченим Кандиди, улюбленоï Бальтазара. Обоє чарiвника домовляються мiж собою про долю Цахеса й вiдкривають таємницю трьох волоскiв Бальтазару. У момент вiнчання Циннобера з Кандидой, Бальтазар вириває у виродка з голови червонi волоски, i чари зникають. Усi смiються над мiнiстром, що з'являється у своєму теперiшньому потворному видi. Юрба уривається до нього в будинок. Циннобер падає зi страху в нiчний горщик i гине. Бальтазар жениться на Кандиде й поселяється в чарiвному будиночку, подарованому магом Проспером Альпанусом.
Гофман висмiює не стiльки “пасинка природи” —
маленького Цахеса, нiкчемного й безпомiчного обранця феï, а
середовище, що сприяє процвiтанню Циннобера, те суспiльство, що
схильне бачити у виродку — красеня, у бездарностi — талант,
в абсолютнiй тупостi — мудрiсть, у нелюдi — “прикраса
суспiльства”. Цахеси народжуються, Цахеси живуть i процвiтають,
начебто говорить Гофман своєю казкою, лише завдяки нiкчемностi,
вульгарностi середовища, що ïх породила. I вже не дивує те,
що в такiй краïнi не цiнуються таланти, знання, моральнi якостi,
навiть любов. Але сам автор, дуже точно показавши симптоми хвороби
суспiльства, не дає прямолiнiйних, рацiональних пояснень
ïï причин, а тим бiльше способiв ïï лiкування. В
“Крихтi Цахесе” присутнi кiлька припущень про джерела
виникнення Цинноберов. Це — влада грошей, людське божевiлля, рiзнi
прояви чарiвних сил. Кожний з них залишається недоведеною
гiпотезою
Роздiл 8

• … — Тримаєте, тримаєте! — кричить Бальтазар. Тодi Фабиан i Пульхер вистачають маля так, що вiн не може й поворухнутися, а Бальтазар, упевнено й обережно схопивши червонi волоски, вiдразу вириває ïх з голови, пiдбiгає до камiна, кидає у вогонь, волоски трiскотять, лунає страшний вибух, i всi немов прокидаються вiд сну. А маля Циннобер, тiльки-но пiднявшись iз пiдлоги, коштує й лається, i свариться, i грозить зараз же схопити й сховати в саму темну темницю нахабних порушникiв, якi насмiлилися напасти на священну особу, першого мiнiстра держави! Але все лише запитують один одного:
• - Звiдки вiн узявся? Чого треба цьому маленькому виродковi?
• А карлик i далi бiситься як божевiльний, тупотить ногами по пiдлозi й кричить:
• - Я мiнiстр Циннобер… я мiнiстр Циннобер… кавалер ордена Зелено-вогненного Тигру iз дванадцятьма ґудзиками! Усi вибухають шаленим реготом. Маляти оточують чоловiка, пiднiмають i перекидають. Орденськi ґудзики вiдлiтають одна за iншою, вiн втрачає капелюх, шпагу, черевики. Князь Барсануф виходить через кошик i наближається до гостей. Маля репетує йому:
• Князь Барсануф! Ваша светловельможность! Рятуйте свого мiнiстра, свого улюбленця! Рятуйте! Рятуйте! Держава в небезпецi! Вогненний^-вогненний-зелено-вогненний Тигр! Нещастя! Нещастя!
• Князь кидає на маля розлючений погляд i йде швидко до дверей i говорить, звертаючись до вас, що заслонив, дорогу Мошу Терпину:
• И ви насмiлилися отут своєму князевi, батьковi вiтчизни, улаштувати цю безглузду комедiю? Ви мене запросили на заручини своєï дочки з моïм гiдним мiнiстром Циннобером, а замiсть свого мiнiстра я бачу огидного виродка, на який ви натягнули блискучий одяг! Ви знаєте, пан, що це державна зрада, за неï варто було б вас суворо покарати, коли б ви не були заклятим дурнем, якому мiсце в божевiльних! Я вiдбираю у вас посада генерального директора природних справ. Бувайте! I вiн прожогом вискочив ладь. А Мош Терпин, тремтячи з лютi, кинувся на маля, схопив його за довгий чуб i повiв кокну.
• - Ладь звiдси! Я тебе викину за вiкно, мерзенний виродок, що так безсоромно вiдправив мене до дурного й вiдiбрав щастя мого життя! I вiн хотiв викинути маляти у вiдкрите вiкно, але доглядач зоологiчного кабiнету, що теж був на заручинах, блискавично пiдскочив, схопив маля й вирвав з рук Терпина.

- Почекайте! — скрикнув вiн. — Подожлите, пан професор,
не зазiхайте на князiвську власнiсть. Це не виродок, це той, що втiк

з музею
1. - Я бачу! Це ж огидний домовик! Тьфу! I вiн кинув
   

маля на середину залу. Пiд голосний, глузливий регiт гостей маля,
хрюкаючи й галасуючи, направився до дверей, униз сходами, i побiг
щосили додому, не замiчений навiть своïми
слугами…

Одна з особливостей казки Гофмана в тiм,
що в нiй iронiчно представлений навiть мир поетичноï мрiï,
втiлений в образi Бальтазара — антипода Цахеса. Герой належить
до когорти романтичних художникiв-ентузiастiв, йому властиве
поетичне свiтосприймання, умiння бачити те, що недоступно звичайним
людям. Романтичнiсть Бальтазара явно перебiльшена письменником. Як i
належить романтичному героєвi, вiн натура творча,
протистоïть миру фiлiстерськоï буденностi, але його
романтична мрiя стає мiщанським святом. У винагороду за всi
страждання Бальтазар одержує вiд Проспера Альпануса город, де
росте “найкраща капуста”, кухню, де з “горщикiв
нiколи нiчого не збiгає й жодне страва не
пригоряє”, будинок, у якому не б'ється нi
порцеляна, не стекло, не вимазуються килими й покриття на
стiльцях… Ставиться пiд сумнiв не тiльки можливiсть, а й
необхiднiсть втечi вiд дiйсностi в мир романтичноï iдилiï
Казка, як цього вимагає жанр, має гарний, щасливий
кiнець. Бальтазар жениться на улюбленоï Кандде. Молодi
поселяються в чудовому сiльському будиночку Проспера Альпануса. Але
таке можливо тiльки в казцi. У реальному життi керують Цахеси, i
комусь вирвати цi три золотi волосинки. Тiльки деякi Бальтазари
бачать тут правду — та й то тiльки тому, що в них викрали
наречену. Правда, у казцi з'являється добрий Проспер Альпанус,
але в життi таких чаклунiв нi, i Циннобери женяться на прекрасних
Кандидах, вони при владi, доля ж ентузiастiв — вигнання,
приручення, а iнодi й в'язниця. Романтичне щастя Гофмана —
тiльки казка, фiкцiя, поетична фантазiя