Сюжет роману Якобсена Нильс Люне
Роман являє собою iсторiю життя й шукань датського iнтелектуала,
сучасника Якобсена, що автор переносить на поколiння назад —
приблизно рокiв на двадцять. Книга вiдкривається описом характерiв
батькiв героя: його мати — захоплена романтична душа, що живе у
свiтi поетичних мрiй, а батько, що побачив найбiльшi столицi
Європи, людина досить утворений, щоб розумiти важливiсть утворення
й не занадто серйозно сприймати висоту поетичних здiймань
Нильс Люне дружить iз пасторським сином Фритьофом i тимчасово вiдданим
на пiклування батька сином далеких родичiв Эриком, якому ладять
майбутнє художника-скульптора. Навчає хлопчикiв домашнiй
викладач — не закiнчив курсу (тобто провалений на iспитах)
богослов i фiлософ Бигум, що вважає себе невизнаним генiєм,
сучасники якого ще не народилися. Бедний i малопривлекательний, вiн
безнадiйно закоханий у гостює в Люне родичку — молоду тiтку
Нильса Эделе, блискучу свiтську даму, вiдправлену в село для виправлення
здоров'я. Гарна й елегантна, звикла до салонного спiлкування, молода
жiнка тримає на вiдстанi навiть родичiв i рiзко, хоча й не без
внутрiшнього спiвчуття, вiдкидає любов Бигума, коли вiн нарештi
насмiлюється порозумiтися. Справдi, на що вчитель сподiвався?
Безсумнiвно, вiн знав ïï вiдповiдь наперед i дарма розпiкав
свою уяву. Не слiд прагнути до неможливого. Але, якщо йому хочеться
страждати, нехай страждає! Заборонити страждати вона йому,
природно, не може. Так ïй i однаково!
Через рiк ранньоï навеснi Эделе, предмет першоï хлоп'ячоï
закоханостi Нильса, умирає вiд сухоти. Нiхто не довiдався про
ïï власну любов до знаменитого артиста, для якого Эделе була
всього лише однiєï з тисяч шанувальниць. Нильс гаряче
переживає ïï смерть. У момент прощання вiн просить Бога
залишити Эделе в живих, але Бог не чує його, i хлопчик
вiдкидає Бога, не перестаючи, по сутi, у нього вiрити, тому що про
вiру поки ще не замислюється
Незабаром друзi розстаються. Эрик вiдданий у навчання до вiдомого
скульптора, а Нильс i пасторський син Фритьоф надходять у Копенгагенский
унiверситет; ïх захоплює iнтелектуальне й артистичне життя
столицi, вони з наснагою сприймають новi iдеï й вiяння. Нильс у
числi деяких вибраних стає завсiдником у будинку у фру Бойе
— блискучоï тридцятирiчноï красунi, удови, вiдомоï
своïми вiльними поглядами й невимушенiстю аж нiяк, втiм, не
розпущеного поводження. Спритна й артистична кокетка, фру Бойе
захоплює Нильса — вона з ним грає,
насолоджується обожнюванням, замилуванням ïï красою.
Нильс же болiсно в неï закоханий
Проходить рiк. Молодого студента термiново викликають додому в
Ленборгорден, де небезпечно хворий батько. Живим Нильс його не
застає, Вражена смертю чоловiка, занедужує й мати. Вона
почуває приреченiсть, але поступовий стан ïï
кращає настiльки, що вони разом з Нильсом вiдправляються в подорож
по Iталiï й Швейцарiï, про яке Бартолина мрiяла все життя.
Дивно, але iсторичнi замки, площi й скарбницi мистецтва особливих
захватiв у неï не викликають. Ïх iдеальний лiтературний образ
обiцяв багато бiльше. Бартолина Люне повiльно вгасає. Але вона
переживає близьке, як нiколи, єднання iз сином i
вмирає в нього на руках у Кларане, пiсля чого Нильс негайно
вертається Вкопенгаген.
Пiсля пережитого Нильс бачить фру Бойе в iншiм свiтлi — слово
богема так i проситься йому на розум. Але вiдбувається
непередбачене:
фру Бойе, що проповiдувала ранiше вiльне почуття, заручена, вона
виходить замiж: все колишнє ïï поводження було позою;
так, вона — сама звичайна жiнка, i ïй хочеться знову
потрапити у свiтло, ïй потрiбна опора. Хоча Нильс ïй не
байдужний: сама не знаючи, чи грає вона чергову сцену або дiйсно
хоче любовi, фру Бойе ледь Нильсу не вiддається. Але вiн не хоче
руйнувати дорогу йому iлюзiю нiжних платонiчних вiдносин
Нильс залишається один. I з жадiбнiстю ковтає книги
(Дiзнаватися — настiльки ж прекрасно, як жити на свiтi!),
займається естетикою й фiлософiєю, пише вiршi. Вiн доходить
настiльки розкутостi, що вiдмовляється вiд вiри в Бога,
проповiдуючи вiру в атеïзм, про що вiдверто розповiдає
вiльнодумному консерваторовi (бувають i такi!) докторовi Йеррилю. По
думцi Люне, потоки любовi, що виходять вiд людей до Бога, при загальному
атеïзмi повернуться на землю. Тодi вони звернуться вiд людини до
людини, небеса спорожнiють, i на землi запанують доброта, справедливiсть
i мудрiсть Тим часом з Iталiï вертається Эрик, що виïхав
туди починаючим скульптором, а вернувшийся процвiтаючим живописцем.
Разом з Эриком вони вiдвiдують улiтку садибу у Фьордбю, де живе зi
своïм чоловiком, помiщиком i комерсантом, ще одна тiтка Нильса.
Тут, у садибi, обоє друга закохуються в кузину Нильса — юну,
досить утворену й дуже природну Фенимору. Бiльше життєлюбний i
енергiйний Эрик завойовує ïï любов, його речення руки
прийняте, а Нильс вертається в Копенгаген один
Вiн знову страждає вiд самiтностi: постiйно буваючи на людях, вiн
спостерiгає за ними, але вiн — не з ними. Нильс
почуває: вiн усе ще не знайшов себе, i всi його науковi,
фiлософськi й поетичнi заняття — не бiльш нiж пiдготовка до
стрибка, на який вiн, може бути, не насмiлиться нiколи.
Через два роки приходить лист вiд Эрика. Той у розпачi: вони з Фениморой
живуть у повнiй духовнiй самiтностi. Будинок вони знiмають на березi
фiорду в провiнцiйнiй глухоманi. Iнтелектуального спiлкування тут
— нiякого! Эрик почуває: вiн видихнув, втратив талант i не
може змусити себе взяти кисть вруки.
Нильс негайно вiдправляється в шлях — вiн потрiбний друговi
й повинен йому допомогти! Але допомогти Эрику неможливо — це Нильс
розумiє при першiй же зустрiчi. Натхнення з'являється й
пропадає нез'ясовно, i Эрик, вiдмовляючись вiд творчостi , увесь
час проводить у пиятиках i гульбах. Вiд колишньоï ïх з
Фениморой любовi не залишилося слiду. Вони нею переситилися. Нильс
жалує Фенимору, вiн хотiв би вiдродити ïï для нового
життя й позбавити вiд приниження. Однак його жалiсть викликає у
Фенимори лише озлоблення. Хоча помалу лiд вiдчуження мiж ними тане. Поки
нарештi не вiдбувається те, що повинне було вiдбутися: Нильс i
Фенимора вiдкривають для себе, що люблять один Одного. Нильс
пропонує Фениморе бiгти, але вона бариться з рiшенням, не може
уявити собi, як сприймуть втеча ïï люблячi й дуже традицiйно
мислячi батьки. Приховувана любов вироджується в порочну
пристрасть. Один раз пiд час чергового загулу Эрика фенимора
очiкує Нильса, що обещали прибiгти до неï на ковзанах по
льоду фiорду (Нильс живе на iншому його березi), але одержує
термiнове повiдомлення — Эрик загинув, вiн розбився в сусiднiм
мiстi: кiнь понiс, карета перевернулася, i Эрик ударився головою об
кам'яну стiну
Нильс уже видний пiд мiсяцем на льодi, i назустрiч йому босонiж по снiгу
бiжить Фенимора. Вона обрушує на коханця грубi прокльони, Смерть
Эрика — це покарання за ïï грiх, за зраду чоловiковi!
Недавнє минуле бачиться Фениморе вже в зовсiм iншiм свiтлi
Нильс залишає ïï з важкою душею — вiн бичує
себе: Якщо нiчим путнiм стати не вдалося, так уже неодмiнно треба
зробитися Iудою.
Майже два роки пiсля цього Нильс Люне проводить за кордоном. В
Iталiï вiн дружить зi знаменитою спiвачкою мадам Одеро, вони живуть
один час поруч у готелi. Як не дивно, але саме спiлкування з Нильсом
вилiковує спiвачку — вона страждала вiд болiв у горлi
— i, не чекаючи повернення Нильса в готель (вiн випадково в цей
момент вiдлучився), спробувавши голос у саду, мадам Одеро ïде,
ïй не терпиться знову ступити на сцену. А Нильс Люне ще раз
втрачає близьку йому душу. Але хоч комусь i вiн теж допомiг!
Нильс вертається додому в Данiю у свiй рiдний маєток i з
подивом виявляє, що заняття господарством i сiльська праця йому
подобаються. Вiн бере в дружин скромну сiмнадцятилiтню дочку помiщик^-помiщика-сусiда-
помiщика, у них народжується син, i чоловiк i жiнка благополучно
живуть цiлих три роки. Дружина боготворить Нильса й з радiстю переходить
у його вiру, що вiн з таким запалом розписував колись докторовi Йеррилю.
Але вiдбувається нещастя: Герда занедужує й умирає.
Перед смертю, щоб полегшити ïï вiдхiд, Нильс на ïï
прохання посилає за священиком, i той причащає вмираючу. Тим
самим, як здається Нильсу, Герда на порозi смертi все-таки
вiддає його.
Але нещастя Нильса Люне на цьому не кiнчаються — через кiлька
мiсяцiв занедужує i його син — дитина б'ється в
судорогах, домашнiй доктор вчасно приïхати не встигає, i
Нильс, заради порятунку хлопчика готовий на всi, вiддає самого
себе — вiн знову, як у днi дитинства, волає до Бога, вiн
готовий повiрити в Нього, якщо Той створить Чудо. Але чуда не
вiдбувається, i Нильс залишається один
Той же 1863 р. Пiзня осiнь. Виникає погроза вiйни iз
Пруссiєю. Нильс Люне записується в армiю. Хмурим березневим
днем вiн смертельно поранений i помiщений у лазарет. Нильс
мучається три днi — куля потрапила в легеню. Доктор Иерриль
запитує його, чи не послати за пастором? Нехай вiн причастить його
перед смертю. Умираючi, — за словами доктора, — не мають
поглядiв, i Нильсу вiд цього, може бути, буде легше? Але Нильс до кiнця
коштує на своєму. Хоч це й безглуздо. I перед смертю марить
у снi про збрую й про те, що вiн умре коштуючи
Б. А. Ерхов
