Виклад глави з роману Вiйна й мир: Переправа через Нiман

Переправа через Нiман-цей початок вiйни. В армiï Наполеона
перебували польськi вiйська, ïм i стояло почати вiйну з
Росiєю. Саме тому, щоб викликати в них приплив любовi до
своєï особи, Наполеон надягає польський мундир i,
зненацька для всiх i огидно як стратегiчним, так i дипломатичним
мiркуванням, наказує настання. Товстоï з iронiєю
описує Наполеона, це виражається не тiльки в описi
зовнiшностi, але й у використаннi в цiй главi французьких шарi й
виражень
Польське вiйсько зi слiпим преклонiнням ставиться до Наполеона: На всiх
особах цих людей було одне загальне вираження радостi про початок давно
очiкуваного походу й захвату й вiдданостi до людини а сiрому сюртуку, що
коштує на горi. З ним вiйськовi зв'язують своï мрiï зi
скоренням миру: Коли мене зроблять губернатором Iндiï, я тебе
зроблю мiнiстром Кашмiру…
Сам же iмператор давно звик до цьому й тяготиться вираженням любовi до
себе. Вiн сiдає на березi рiки, дивиться в пiдзорну трубу на iншу
сторону, не зауважуючи, як щасливий паж, на чиïй спинi лежить
труба, щоб було зручно iмператоровi Наполеон не зауважує цього,
тому що переконано у власнiй значимостi, преклонiння iнших людей перед
ним — саме собою що розумiє. Вiн наказує переправитися
через Нiман. Польський полковник, гарна стара людина просить дозволи
переплисти рiку, не вiдшукуючи броду. Бажання вислужитися перед
Наполеоном виявляється сильнiше турботи про власне життя й життя
своïх пiдлеглих. Iз щиросердечним болем Толстоï показує,
як полковник, досвiдчений, заслужений воïн, принижується
перед Наполеоном, причому не заради якоïсь певноï нагороди, а
просто з почуття замилування iмператором, i вiн щасливий, що йому
вдається це зробитися
Вiн змушує солдатiв гинути зовсiм безглуздо: Улани чiплялися один
за одного, звалювалися з коней, коня деякi тонули, тонули й люди, iншi
намагалися плисти хто на сiдлi, хто тримаючись за гриву. Вони намагалися
плисти вперед на ту сторону й, незважаючи на те, що за полверсти була
переправа, пишалися тим, що вони пливуть i тонуть а цiй рiцi пiд
поглядами людини, що сидели на колодi й навiть що не смотрели на те, що
вони робили. Безглузда загибель людей викликає в автора бiль i
осуд тих, хто не Пiклується б збереженнi людського життя, i вiн
пише про ïх iз гнiвом i iронiєю, тим самим змушуючи читача
задуматися про те, що таке вiйна , яка цiна людського життя на вiйнi:
Чоловiк сорок улан потонуло в рiцi, незважаючи на висланi рятуйте!.
Бiльшiсть прибилася назад до цього берега. Полковник i N кiлька людей
переплили рiку й iз працею вилiзли на той берег. Але як тiльки вони
вилiзли в про шлепнувшемся на них, що стiкає струмками мокрому
платтi, вони закричали: Виват!, захоплено дивлячись на те мiсце, де
стояв Наполеон, але де його вже не було, i в ту хвилину вважали себе
щасливими.
Разюче звучить фiнал глави: за загибель людей польський полковник
одержує вiд iмператора орден Почесного легiону. Але Толстой
знає пiдсумок дiяльностi Наполеона, i остання фраза глави звучить
так: Кого хоче погубити- позбавить розуму.
До сцени переправи через Нiман можна знайти аналогiï й в описi
вiйни Т805 року, коли загону, де служить Микола Ростов, наказано
запалити мiст через рiку Энс, Полковник Шуберт, командир загону,
наказує всiм гусарам бiгти на мiст, хоча наказ могли б виконати
всього два чоловiки. У результатi французи починають обстрiл, гинуть
люди. Але наш Богданич порядки знає, вiн знає, що чим бiльше
людей задiяно, тим бiльше шанс одержати нагороду. Нiхто не думає
про збереження життя людей. Коли в полковника запитують про гютери, вiн
счастливей ули Дрiбничка! Два гусари поранений, i один наповал.
Товстоï не випадково використає загальнi риси в описi цих
двох сцен. Вiн хоче показати, що вiйна 1812 року починається як
звичайна загарбницька вiйна, i тiльки потiм, пiсля пожежi Смоленська,
вона стане вiйною народноï, вiтчизняноï, коли росiяни виявлять
своï кращi нацiональнi якостi й всiх завойовникiв осягне одна доля^-
вони будуть вигнанi з росiянцi землi
Якiсь портрети Толстоï брав зi свого власного життя. Я б соромився
друкуватися, коли б вся моя праця полягала в тому, щоб списати портрет,
дiзнатися, запам'ятати, — говорив вiн в одному зi своïх
листiв. Для нього було важливо написати портрет не однiєï
людини, а цiлоï групи людей