Исаак Бабель: Трагедiя письменника

Чому доводиться говорити про нове життя репресованих, напiвзабутих,
часто невiдомих багатьом людям письменникiв 20-х — 30-х рокiв?
Адже здається, що й втора^-те в них не було, лише новi
публiкацiï, перевидання, спогади друзiв от-от дадуть ïй
початок. Але це не так. Розстрiлянi, засунутi в тiнь, вони насправдi, як
це видно сьогоднi, мали свою лiтературну репутацiю. Ïхньоï
книги стараннями критикiв спрощувалися, ïхнього подання про свiт
були свiдомо перекрученi
Приводься ïм воскреснути i прочитати про себе те, що було
написано пiсля ïхньоï смертi, вони навряд чи довiдалися б себе
в нарочито фальсифiкованих портретах. Це тривало роками. Друге життя
було гiрше першоï, тому що вона була зготована, вибудувана чужими,
фальшивими руками. Така доля осягла й Бабеля. Його лiтературний злiт був
стрiмким i передвiщав неухильне сходження. Слава прийшла до нього в 1923
роцi, коли його оповiдання були опублiкованi в найвiдомiших журналах:
Леф i Червона новина. Кращi iз критикiв пророкували, що тепер нова проза
пройде пiд знаком Бабеля. Саме iснування Конармии є одним з
факторiв, що визначають розвиток лiтературного мистецтва,- писав Вяч.
Полонский. Бабель не був схожий нi на кого iз сучасникiв,- зауважував А.
Лежнев.- Але пройшов недовгий строк — i сучасники починають
потроху походити на Бабеля. Його вплив на лiтературу стає усе
бiльше явним. На жаль, це тривало недовго. Лiтература розвивалася
iнакше. I Бабель — теж.
Исаак Еммануïлович Бабель народився в 1894 роцi в Одесi на
Молдаванцi, у заможнiй i утворенiй єврейськiй сiм'ï. Одеса
була тодi аж нiяк не провiнцiйним мiстом: як морський порт вона увiбрала
в себе людей рiзних мов i нацiональностей. У мiстi було 30 друкарень,
якi випускали близько 600 оригiнальних творiв у рiк: 79 вiдсоткiв
становили росiйськi книги, 21 вiдсоток — книги на iнших мовах,
п'ять вiдсоткiв з них — на єврейському. Як згадував пiзнiше
Бабель, будинку його з ранку до ночi змушували займатися безлiччю наук,
i до шiстнадцяти рокiв вiн на настiйну вимогу батька вивчав
єврейську мову, Бiблiю, Талмуд. За словами шкiльного товариша
Бабеля М. Н. Беркова, в 13-14 рокiв майбутнiй письменник прочитав всi 11
томiв Iсторiï держави Росiйського Н. М. Карамзина; його часто можна
було бачити iз книгами Расина, Корнеля, Мольера, а на уроках, коли це
було можливо, вiн писав щось по-французькому, виконуючи завдання свого
домашнього вчителя….
Дiйсно, не iз цих оповiдань почався Бабел-письменник. Але й не з
Конармии: його перше оповiдання Старий Шлойме був надрукований ще у
вереснi 1913 року в Києвi. Вiн не був замiчений. Однак Бабель
продовжував писати. В 1915 роцi, перервавши навчання в Киïвському
комерцiйному iнститутi, вiн кинув усе заради лiтератури й виявився в
Петербурзi. Не маючи прав на проживання за рисою осiлостi, вiн, автор
уже декiлькох оповiдань, що залишилися непомiченими, безуспiшно розносив
своï твори по всiх редакцiях, поки в 1916 роцi не потрапив до М.
Горького. Незабаром у журналi Лiтопис, заснованому М. Горьким, були
опублiкованi оповiдання Бабеля Элья Исаакович i Маргарита Прокофьевна i
Мама, Римма й Алла. Вони до цього дня маловiдомi, а жаль: у них видно
початок Бабеля. Офiцiйнi особи побачили в цих оповiданнях порнографiю й
спробу ниспровергнуть iснуючий лад. В 1917 роцi вони збиралися вiддати
Бабеля пiд суд. Оповiдання здавалися кримiнальними- по темi, героям,
ситуацiям
Насправдi у спiвчуттi повiï Маргарити Прокофьевни до
переслiдуваного полiцiєю старому-євреєвi, що
вкривається в неï на нiч (Элья Исаакович i Маргарита
Прокофьевна), так само як у любовному томлiннi Римми й Алли (Мама, Римма
й Алла), готових за всяку цiну вийти на волю, не було нiчого
кримiнального. Влади, видимо, шокувало iнше — навмисне знищення
границь мiж високим i низьким. Бабеля вже тодi тягло заглянути за край,-
вiн не бачив у цьому нiчого негожого. Тому так природна була для героя
його раннього оповiдання У щiлинку прохання, звернене до власницi
меблирашек iз двома дiвчинами: за п'ять рублiв вiн випросив право
пiдглядати у щiлинку за ïхнiм iнтимним життям. Автора, як i його
героя, займала можливiсть розглянути сховану, таємну сторону
людського життя Багато пiзнiше, в 30-i роки, Бабель сказав Л. Утьосову
слова, тверда й точнi, як формула: Людина повинен знати все. Це
несмачно, але цiкаво. Це воiстину фатальне для нього почуття, як ми
побачимо, багато чого визначило у вiдносинах Бабеля з реальнiстю. Не
випадково було й захоплення Бабеля французькою мовою — вiн зволiв
його англiйський i нiмецькому: уже тодi пiдсвiдомо Бабель шукав для
свого эстетического почуття опору в традицiï. Це стає ясно,
коли читаєш написаний ïм в 1917 роцi (i до 1990 р. не
перевиданий) оповiдання Дуду: у самiм накресленнi iменi героïнi
— по-французькому, у ïï характерi, родинному
мопассановской Пампушцi, у фабулi оповiдання Бабель вiдкрито позначив
свiй зв'язок iз французькою культурою. Тодi ж, в 1917 роцi, Бабель в есе
Одеса, славлячи своє мiсто, написав, що росiянцi лiтературi
необхiдний наш нацiональний Мопассан, що буде розумiти, яка краса
є в сонце, i в спаленоï спекою дорозi, i в товстому й
лукавому хлопцi, i в здоровiй селянськiй сокирнiй дiвцi: Йому здавалося,
що повиннi потягнутися до пiвдня, морю, сонцю й росiяни люди, i росiяни
письменники. Плодородящее яскраве сонце в Гоголя — цього потiм не
було майже нi в кого, уважав Бабель. Навiть у Горького, писав вiн, у
любовi… до сонця -є щось вiд голови….
Але посилання на Мопассана мали й iнший змiст: воля в зображеннi
людини — от чим харчувала Бабеля французька культурна традицiя. У
нiй здавна панував, як писав Флобер, погляд на бiдну людську природу з
добродушною й проникливою напiвусмiшкою. Безсмертнi й добрi генiï
французькоï культури, продовжував вiн, будь те Рабле, Мольер або
Лафонтен, вiдвертi, вiльнi, невимушенi, iстинно люди в повному розумiннi
слова, яким справи немає до фiлософiв, сект, религий,- вони
належать до релiгiï людини, а вуж людин-те вони знають. Вони
вертiли його так i этак, аналiзували, анатомували….
Як завжди, Бабель вiзьме звичайну ситуацiю й скаже про неï кiлька
сухих, iнформативних слiв (грали в той вечiр сицилианскую народну драму,
iсторiю звичайну, як змiна дня й ночi). Потiм вiн переверне ситуацiю й
зробить iз ïï незвичайна подiя: трагiчно важкiй, гнiтючiй
атмосферi життя того рокiв вiн протиставить зображення майже
майданноï пристрастi, смiх пiднiме над нормою казарми, i балаганна
комiка одержить у нього верх над страшною нудьгою несвободи. Вiн винесе
свiй моралiзм наверх i не тiльки зобразить, як закоханий пастух у поривi
ревнощiв пiднявся в повiтря, перелетiв сцену мiського театру, опустився
на плечi суперника й, перекусивши його горло, гарчачи й косячись, став
висмоктувати з рани кров, але й докаже за Ди-Грассо, що в несамовитостi
шляхетноï пристрастi бiльше справедливостi й надiï, чим у
безрадiсних правилах миру.
16 травня 1939 року Бабель був арештований на дачi, у Переделкине пiд
Москвою. Письменник обвинувачувався в антирадянськiй змовницькiй
терористичнiй дiяльностi й пiдготовцi терористичних актiв…
вiдносно керiвникiв ВКП(б) i Радянського уряду.
27 сiчня 1940 року Бабеля розстрiлялися
Через 14 рокiв у висновку вiйськового прокурора пiдполковника
юстицiï Долженко про реабiлiтацiю Бабеля буде сказано: Що послужило
пiдставою для його арештiв з матерiалiв справи не видно, тому що
постанова на арешт було оформлено 23 червня 1939 року, тобто через 35
днiв пiсля арешту Бабеля. Тепер мовчання поглинуло не тiльки те, що
робилося в душi Бабеля, але i його задуми, його початi роботи. Про що
вiн хотiв писати? Ми майже нiчого про це не знаємо. При арештi
були вилученi всi його рукописи п'ять папок. Як думає вдова
письменника А. Н. Пирожкова, це були начерки й плани оповiдань, два
початих романи, переклади, щоденники, записнi книжки, особистi листи до
дружини. Ïх поглинули пiдвали Лубянки. Починаючи перечитувати
сьогоднi Бабеля, ми не можемо не горювати про його долю, не спiвчувати
його внутрiшнiм роздиранням, не захоплюватися його творчим дарунком.
Його проза не вицвiла вiд часу. Його героï не потьмянiли. Його
стиль як i ранiше загадковий i не вiдтворюємо. Його зображення
революцiï сприймається як художнє вiдкриття
Це значить: смертю смерть потоптавши, Бабель став своïм на святi
богiв. Почалося його третє життя, i, може бути, саме ïй
призначено буде, вiддавши належне Бабелевi, хоч якоюсь малiстю
надолужити нашу провину перед убитим i незрозумiлим художником