Маркiз де Пидаль, Маркiз де Мира-Флорес, Эваристо де Сан-Мигуэль

Дон Педро Хосе де Пидаль був одним з найвидатнiших i дiяльних
представникiв партiï помiрних. Вибраний у президенти конгресу
слiдом за проголошенням повнолiття королеви Iзабелли II, вiн з
тiєï пори й до самоï смертi (1865) не виходив зi складу
мiнiстрiв i завжди вiдiгравав головну роль у полiтичному життi
своєï краïни. Вiн брав дiяльну участь в установi
конституцiï 1845 р., коли монархiчна влада, вiдновлена майже у всiй
своïй силi, могла одним простим декретом привласнити собi право й
верховне законодавство, йому також зобов'язана iспанськi нацiï
реформою свого унiверситетського викладання в напрямку, що
вiдповiдає сучасним вимогам науки й розуму
Людина строгих правил, искренно переконаний, послiдовний i глибоко
чесний, вiн в усi час своєï довгоï полiтичноï
дiяльностi користувалася величезним впливом у рядах консерваторiв. Це
доктринер школи Гизо, a своєю книгою Iсторiя Арагонского повстання
вiн довiв, у перших, що превосходно володiє рiдною мовою, i, у
других, що розумiє iсторiю саме так, як розумiють ïï
нашi великi iсторики, що становлять гордiсть сучасноï Францiï.
Вiн умiє розрiзняти iстотнi прагнення й характер нацiй вiд
випадкових фактiв i, як серйозний мислитель, навчений довголiтнiм
досвiдом, безпомилково дає тому, або iншiй особi, тому або iншiй
подiï саме те значення, яке вони дiйсно мали в загальному розвитку
iсторичного життя народу. Якби ця людина присвятила лiтературi всi то
час, яке вiддавав полiтицi, те напевно вiн не мало сприяв би розумовому
збагаченню своєï краïни.
Ha ряду з маркiзом де Пидаль ми повиннi поставити iншого державного
дiяча, настiльки ж гiдноï поваги, хоча й менш талановитого. Це
маркiз де Мира-Флорес, один з перших iспанських вельмож, чиє iм'я
часто згадується пiд час регентства королеви Христини й у першi
роки царювання Iзабелли II. Вiн переважно займався описом тих подiй, у
яких або сам брав безпосередню участь, або був свiдком-очевидцем. Тому,
виданi ïм книги можуть зробити значну послугу всякому, хто
побажає ознайомитися з iсторiєю сучасноï Iспанiï.
Одна iз цих книг, перша за часом, видана ще в 1834 роцi, носить
наступний заголовок: Критичний^-критичний-iсторико-критичний досвiд
дослiдження перiоду iспанськоï революцiï вiд 1820 до 1823
року.
Тут докладно викладенi всi подiï, що вiдбулися на Пиренейском
пiвостровi вiд початку прояву змови Риего до узяття Трокадеро, — й
у загальному ця книга повна iнтересу; але, на жаль, автор майже всюди
обмежується повiдомленням одних офiцiйних фактiв, зовсiм не
проникаючи у внутрiшнє життя народу, тобто в його думки, почуття й
прагнення. Незабаром пiсля того, вiн написав ще два томи, де зiбранi в
систематичному порядку всi найголовнiшi документи, що можуть пролити
щире свiтло на подiï вiд 1810 до 1823 р. Це дуже коштовний
подарунок з боку iспанського гранда всiм, хто захотiв би зайнятися
серйозним вивченням згаданоï епохи. Зiбрати матерiали для
майбутнього будинку -i вже саме по собi бiльша заслуга, i великоï
поваги гiдний людина, так безкорисливо й невдячна праця, що великодушно
приймала на себе, чорно робiтника.
В 1843 роцi маркiз де Мира-Флорес знову видав два томи пiд заголовком:
Матерiали для iсторiï семи першого рокiв царювання королеви
Iзабелли II. Цiль цiєï працi почасти особиста, тому що автор
занадто очевидно намагається оттенять ту частку участi, яку вiн
приймав у бiльшостi подiй за час регентства королеви Христини; але ця
участь має дiйсне значення й для нас, тому що, перебуваючи
постiйно y кормила правлiння, як той мiнiстр, то посланника, то
сенатора, маркiз де Мира-Флорес мiг вiрогiдно повiдомити не мало таких
фактiв, таких iнтимних подробиць, яких ми дарма стали б шукати y
iсторикiв з iншоï сфери. Жаль тiльки, що й тут вiн не залишає
свого сухого офiцiйного тону, що за адмiнiстратором i полiтиком майже
нiколи не видно людини; не видно також i здатностi проникати в той
внутрiшнiй мир, де криються причини й двигуни всiх зовнiшнiх дiй,
словом, на кожному кроцi вiдчувається в авторi цiєï
книги величезна рiзниця з нашим герцогом де Сэн-Симон.
Нарештi, в 1865 роцi в пресi з'явився новий добуток маркiза де Мира-
Флорес, невеликий томик, доступний по обсязi й формi викладу читачам
всiх класiв. Пiд заголовком Критичний^-критичний-iсторико-критичний
огляд участi рiзних партiй у полiтичних подiях Iспанiï XIX
столiття, воно представляє докладний конспект всiх попереднiх
робiт того ж автора по тiм же предметi, так що за допомогою його можна
без працi скласти досить точне поняття o полiтичних рухах в Iспанiï
за весь перiод вiд 1810 до 1865 року. Але, тримаючись винятково
консервативноï точки зору, маркiз отут занадто пристрастно
вiдмiнюється на користь помiрних i монархiï, беззвiтно
боïться демократiï, мабуть, навiть не з'ясувавши собi
ïï прагнень i цiлей. Вiн цiлком Автор належить до числа тих
людей, якi думають, що прогрес повинен виходити вiд влади, i недостатньо
думають його у вiльному розвитку особистостi й поширеннi освiти в масах.
Ми не можемо також не згадати тут o працях дона Эваристо де Сан-Мигуэль,
одного з головних корифеïв партiï прогресистiв. У життi цього
чесного громадянина був момент (1856 р.), коли його сива голова
увiнчалася тим же ореолом популярностi, який здобував собi в 1830 роцi
наш старий Лафайэт. Уже незадовго до смертi, Сан-Мигуэль здумав
розповiсти o революцiйному русi в Iспанiï й освiтити його в цiлому
з погляду своєï партiï, для чого постарався згрупувати
всi головнi факти даноï епохи навколо однiєï особи, що
принимали в них найбiльшу участь, дона Августина Аргуэллеса. Але, на
жаль, самий план усього твору дуже нестрункий: з одного боку, щоб
усвiдомити подiï, авторовi випливало сказати o ïх все важливi-важливу-важлива-важливий-iстотне-
важливе, a з iншоï вiн не мiг поширюватися, не виступаючи з
намiчених рамок. Внаслiдок цього, спецiальний iнтерес його книги
губиться в масi рiзних iнцидентiв, де партiï змiшуються iз цiлими
нацiями, так що вже важко видiлити характер дiï кожноï.
Стиль його простий i ясний, але перо журналiста сильно дає себе
почувати тим, що полiтика є тут не в загальному обрисi, a у
послiдовному ходi ïï день за день. Якби автор повiдомив нам
тiльки iнтимну сторону тих подiй, у яких брав безпосередню участь, тодi
його праця, за умови, звичайно, самоï сумлiнноï
iсторичноï точностi, був би незрiвнянно кориснiше для потомства й
долговечнее в лiтературi.
Эваристо Сан-Мигуэль належить до числа тих смiливих, симпатичних дiячiв
лiберальноï партiï, пам'ять o яким повинна глибоко й мiцно
зберiгатися в серце Iспанiï. Це один з борцiв 2 травня 1808 року,
один з перших сподвижникiв Риего; вiн два рази був мiнiстром; два рази
посланником, кiлька разiв пiддавався всiм нещастям вигнання й тюремного
ув'язнення. Крiм згаданоï нами бiографiï Аргуэллеса вiн
написав ще Iсторiю Пилипа II, що свiдчить o працьовитому науковому
дослiдженнi й не позбавлену лiтературних достоïнств. Потiм Сан-
Мигуэль є видавцем журналу Вiйськовий Огляд, початого з метою
пiдняти хоч скiльки не будь розумовий рiвень Офiцерiв iспанськоï
армiï. Ця необхiднiсть вiдчувається, втiм, не в однiй
Iспанiï: y нас теж вiйськовi люди не виявляють великого
iнтелектуального розвитку, але всi спроби сприяти йому дотепер
залишаються невдалими; тому не дивно, що Вiйськовий Огляд дона Мигуэля
не зустрiло в Iспанськiй армiï того спiвчуття, на яке вiн у правi
був розраховувати.