Некрасов найбiльший поет другоï половини XIX столiття

Некрасов внiс великий вклад у розвиток всiєï
росiйськоï культури й суспiльноï думки, будучи редактором двох
кращих демократичних журналiв XIX в.- Сучасника i Вiтчизняних записок.
Потрiбно було мати неабияку мужнiсть, блискучими органiзаторськими
здатностями, талантом справжнього журналiста, почуттям високоï
громадянськоï вiдповiдальностi, щоб у небачено тяжких умовах
пiдтримувати iснування журналiв, без яких дiяльнiсть багатьох видатних
представникiв росiйськоï лiтератури й критики не могла б виявитися
досить повно й широко.
Раннi вiршi Некрасова в цiлому носили наслiдувальний характер. Його
перший збiрник Мрiï й звуки (840) був невдалим. Бєлiнський
вiдзначив у ньому лише загальнi мiсця, гладкi вiршики i додав:
Посереднiсть у вiршах нестерпна. Стиснутi матерiальнi умови змусили
молодого Некрасова зайнятися лiтературною поденщиною. Вiн працює в
рiзних жанрах, не гребує навiть писати вiршованi оголошення,
складає куплети, водевiлi, газетнi замiтки… Однак талант
Некрасова пробивався навiть i в таких його добутках, якi вiн писав
тiльки з думкою озаработке.
У загальнiй еволюцiï некрасовского творчостi вiдоме мiсце
належить драматургiï. Некрасов писав переважно популярнi в 40-х
роках водевiлi. У кращi з них помiтна соцiальна проблематика (Актор,
Петербурзький лихвар i особливо Осiння нудьга, написана наприкiнцi 40-х
рокiв). Заняття драматургiєю допомогли Некрасову в його наступнiй
творчостi. Багато хто його зрiлi вiршi й поеми виконанi драматизму.
Немаловажне значення мало для Некрасова й гарне володiння технiкою
водевiльних куплетiв, що вiдбилося не тiльки в раннiх гумористичних
вiршах, але й у його пiзнiшiй сатиричнiй поемi Сучасники (1875). Поряд
iз драматургiєю першоï половини 40-х рокiв багато уваги
Некрасов придiляв i прозаïчним жанрам. У його раннiх добутках поряд
з вiдвертоï подражательностью, пихатими фразами, описами полум'яних
страстей i неземних переживань зустрiчаються щирi нотки, епiзоди, що
свiдчать про гарне знайомство автора з життям петербурзькоï
бiдноти, вiдчуваються, говорячи словами самого Некрасова, ознаки
дiйсностi (Без звiстки зниклий пиита, Карета, Лихвар i iн.). Найбiльш
великий прозаïчний твiр Некрасова раннього перiоду —
незакiнчений роман Ж и з н ь i пригоди Тихона Очеретiв а (843-848).
Роман цей створювався в традицiях натуральноï школи. Судячи iз
глав, що дошли до нас, автора залучали не мелодраматичнi ситуацiï й
романтичнi ефекти. Вiрнiсть правдi життя дозволила Некрасову створити
ряд цiкавих образiв, сцев. Вiн задумав показати формування
демократичного свiтогляду в одного з типових рiзночинцiв, що потрапили,
як i сам автор, у Петербург i змушених вести там злидарське життя. Якби
молодий письменник довiв роботу до кiнця, це був би один з перших у
росiйськiй лiтературi соцiальних романiв. В автобiографiчних замiтках
Некрасов вiдзначав, що поворот до правди у його творчостi вiдбувся
почасти вiд писання прозою.
У нових некрасовских вiршах,, що з'явилися пiсля невдалого збiрника
Мрiï й звуки, помiтно поступове звертання поета до низкою,
повсякденноï дiйсностi (Провiнцiйний пiддячий у Петербурзi, 840;
Балакун, 843; Новини, 845). По жанрi це вiршованi фейлетони, у них
багато уваги придiлялося дрiбним мiським новинам, святам, вуличним
враженням i т.д. Але поступово поезiя Некрасова стає бiльше
зрiлоï й цiлеспрямованою. Так, вiрш Чиновник, написане в традицiях
натуральноï школи, є своєрiдним фiзiологiчним нарисом.
Це докладне оповiдання про звички, вдачi, звичаï середнього
представника петербурзького чиновництва — пiдлабузника, хабарника,
лицемiра. I Бєлiнський, так суворо отозвавшийся про перший збiрник
Некрасова, тепер вiдзначав в Чиновнику вiрнiсть i дельность думки поета,
що виявилася у вiдтвореннi одного з самих типових осiб
Петербурга…. У цьому напрямку розвивалася й наступна творчiсть Некрасов-
реалiста
Дотепер неясними залишаються причини, по яких Шевченко у своєму
Щоденнику (запис вiд квiтня 1858 р.) рiзко негативно вiдгукнувся про
поезiю Некрасова. На думку одних дослiдникiв, а Шевченко неприємне
враження зробила поема Тиша, що вiдбилися лiберальнi помилки Некрасова
(прославляння Олександра II). Iншi (наприклад, Ф. Я. Прийма) уважають,
про Шевченко критикував не стiльки полiтичнi, скiльки эстетические
позицiï Некрасова. Запис Шевченко, настiльки очевидно
несправедлива, не знайшла ще досить переконливого тлумачення.
Об'єктивно ж саме Некрасов i Шевченко поклали початок новому
перiоду в iсторiï росiянцi й украïнськоï лiтератур. Давно
вже вiдзначене типологiчна подiбнiсть ïхнiх творчих устремлiнь:
оспiвування творчоï сили працi, проникливе зображення народного
життя, створення чудових образiв жiнки-трудiвницi, органiчний зв'язок з
фольклором i т. д. З украïнських письменникiв найбiльш постiйнi
творчi зв'язки в Некрасова були з Марко Вовчок , що активно
спiвробiтничала в журналах Сучасник i Вiтчизнянi записки, що виходили
пiд його редакцiєю
Ще при життi Некрасова з'явилися переклади його вiршiв на
украïнську мову. Одним з найбiльш активних пропагандистiв його
поезiï на Украïнi був М. Старицький. Ряд вiршiв Некрасова
перевiв Франко (Батькiвщина, У селi, Княгиня Трубецька i iн.). Деякi
мотиви й образи некрасовской поезiï знайшли творче вiдбиття в його
власнiй лiрицi. Життєдайнi традицiï Некрасова змiцнювали
реалiстичнi позицiï лiтератури, пiдсилювали ïï цивiльне
звучання й гуманiстичний пафос, сприяли зближенню культури народiв
Друга половина 40-х рокiв — час, коли вiдбувається
становлення реалiзму Некрасова, зародження й розвиток революцiйно-
демократичних мотивiв у його поезiï. Початок нового перiоду у
своєму творчому розвитку Некрасов зв'язував з iм'ям
Бєлiнського. Поет згадував: Я зблизився з Бєлiнським.
Прийнявся небагато за вiршi. Приношу до нього близько 844 р. вiрш
Батькiвщина, написано був тiльки початок. Бєлiнський прийшов у
захват, йому сподобалися задатки заперечення й взагалi зародження слiв i
думок, якi одержали свiй розвиток у подальших моïх вiршах. Вiн
переконував продовжувати.
Некрасов не випадково видiлив Батькiвщину як добуток, найбiльш
характерне для його поезiï середини 40-х рокiв. Iдейний змiст вiрша
виходив далеко за межi автобiографiчних спогадiв. У ньому воєдино
зливаються гнiвне викриття крiпосника-помiщика, глибоке спiвчуття його
жертвам i оповiдання про формування демократичного свiтогляду лiричного
героя, що порвав з миром крiпосництва й насильства. В Батькiвщинi чiтко
вираженi тi мотиви, якi потiм бiльш докладно й глибоко будуть розробленi
в багатьох iнших його вiршах
Найбiльш очевидною ознакою зрiлостi поетичного таланта Некрасова стала
розробка в його лiрику теми народу. У його раннiй творчостi цiй темi не
було придiлено скiльки-небудь видного мiсця. Тепер же вiн пише ряд
вiршiв, прямо присвячених положенню росiйського селянства (Городник,
Псове полювання, 1846, i iн.) На противагу реакцiйноï теорiï
офiцiйних народностей, що виправдує вiкове гноблення народу, у
боротьбi з поглядами слов'янофiлiв, що iдеалiзували народну смиреннiсть
i покiрнiсть, Некрасов, подiбно Бєлiнському й Герценовi, не
приховуючи сувороï правди, прагне розбудити самосвiдомiсть народу.
Iз глибоким спiвчуттям писав вiн про трагiчну долю крiпосних селянок,
засуджених на моральну загибель (У дорозi, 1845). Користуючись прийомом
контрасту, поет з болем i жалем вiдтворить звичайний шлях, яким
призначено пройти героïнi його вiрша Трiйка (1846).