Виклад змiсту добутку Жермiналь

Механiк Этьен Лантье, вигнаний iз залiзницi за ляпас начальниковi,
намагається влаштуватися на роботу в шахту компанiï Монсу, що
бiля мiстечка Злодiï, у селищi Двохсот Сорока. Роботи немає
нiде, шахтарi голодують. Мiсце для нього на шахтi найшлося лише тому, що
напередоднi його приходу в Злодiï вмерла одна з откатчиц. Старий
забiйник Маэ, чия дочка Катрина працює з ним у шахтi другий
откатчицей, бере Лантье у свою артiль
Робота нестерпно важка, i п'ятнадцятирiчна Катрина виглядає вiчно
виснаженоï. Маэ, його син Захарiя, артiльники Лiвак i Шаваль
працюють, лежачи те на спинi, то на боцi, протискуючись у шахтi шириною
ледь у пiвметра: вугiльний шар тонкий. У вибоï нестерпна духота.
Катрина й Этьен катають вагонетки. У перший же день Этьен вирiшує
було покинути Злодiï: це щоденне пекло не для його
На його очах керiвництво компанiï розносить шахтарiв за те, що тi
погано пiклуються про власну безпеку. Мовчазне рабство шахтарiв
вражає його. Тiльки погляд Катрини, спогад про неï змушують
його залишитися в селищi ще на якесь час
Маэ живуть у непредставимой бiдностi. Вони вiчно повиннi крамаревi,
ïм не вистачає на хлiб, i дружинi Маэ нiчого не
залишається, як пiти з дiтьми в садибу Пиолена, що належить
помiщикам Грегуарам. Грегуари, спiввласники шахт, iнодi допомагають
бедним. Хазяï садиби виявляють у Маэ i ïï дiтях всi
ознаки виродження й, вручивши ïй пари старих дитячих платтячок,
викладають урок ощадливостi. Коли жiнка просить сто су, ïй
вiдмовляють:
подавати — не в правилах Грегуаров. Дiтям, однак, дають шматок
булки. Пiд кiнець Маэ вдається зм'якшити крамаря Мегра — у
вiдповiдь на обiцянку надiслати до нього Катрину. Покуда чоловiка
працюють у шахтi, жiнки готовлять обiд — юшку iз щавлю, картоплi й
порею; парижане, що приïхали оглянути шахти й ознайомитися з
побутом шахтарiв, зворушуються щедростi шахтовласникiв, що дають
робiтником настiльки дешеве житло й постачальнi всi шахтарськi
сiм'ï вугiллям
Одним зi свят у шахтарськiй сiм'ï стає миття: раз у тиждень
вся сiм'я Маэ, не соромлячись, по черзi занурює в бочку з теплою
водою й переодягається в чисте. Маэ пiсля цього балується iз
дружиною, називаючи свою єдину розвагу даровим десертом. Катрини
тим часом домагається молодий Шаваль: згадавши про свою любов до
Этьену, вона пручається йому, але недовго. До того ж Шаваль купив
ïй стрiчку. Вiн опанував Катриной у сараï за селищем Этьен
поступово звикає до роботи, до товаришiв, навiть до грубоï
простоти мiсцевих вдач: йому раз у раз попадаються гуляющие за вiдвалом
закоханi, але Этьен думає, що молодь вiльна. Обурює його
тiльки любов Катрини й Шаваля — вiн неусвiдомлено ревнує.
Незабаром вiн знайомить iз росiйським машинiстом Сувариним, що живе з
ним по сусiдству. Суварин уникає розповiдати про себе, i Этьен
нескоро довiдається, що має справу iз соцiалiстом-
народником. Бежав з Росiï, Суварин влаштувався на роботу в
компанiю. Этьен вирiшує розповiсти йому про свою дружбу й
переписку iз Плюшаром — одним з вождiв робочого руху, секретарем
пiвнiчноï федерацiï тiльки що створеного в Лондонi
Iнтернацiоналу. Суварин скептично ставиться до Iнтернацiоналу й до
марксизму: вiн вiрить тiльки в терор, у революцiю, в анархiю й
призиває пiдпалювати мiста, всiма способами знищуючи старий мир.
Этьен, навпроти, мрiє про органiзацiï страйку, але на
неï потрiбнi грошi — каса взаємодопомоги, що дозволила
б протриматися хоч перший час
У серпнi Этьен перебирається жити до Маэ. Вiн намагається
захопити главу сiмейства своïми iдеями, i Маэ начебто починає
вiрити в можливiсть справедливостi, — але дружина його вiдразу
резонно заперечує, що буржуï нiколи не погодяться працювати,
як шахтарi, i всi
розмови про рiвнiсть назавжди залишаться маренням. Подання Маэ про
справедливе суспiльство зводяться до бажання пожити як треба, так це й
немудро — компанiя щосили штрафує ребочих за недотримання
технiки безпеки й вишукує будь-який прийменник для урiзування
заробiтку. Чергове скорочення виплат — iдеальний привiд для
страйку. Глава сiм'ï Маэ, одержуючи безбожно скорочений заробiток,
удостоюється також догани за розмови зi своïм мешканцем про
полiтика — про цього вужа пiшли слухи. Туссена Маэ, старого
шахтаря, вистачає тiльки на те, щоб злякано кивати. Вiн сам
соромиться власноï тупоï покiрностi. По всьому селищу
розноситься крик убогостi, На новiй дiлянцi, де працює сiм'я Маэ,
стає усе небезпечнiше — те вдарить в особу пiдземне джерело,
то шар вугiлля виявиться так тонкий, що рухатися в шахтi можна, тiльки
обдираючи лiктi. Незабаром вiдбувається й перший на пам'ятi Этьена
обвал, у якому зламав обидвi ноги молодший син Маэ — Жанлен. Этьен
i Маэ розумiють, що втрачати бiльше нема чого: спереду тiльки гiрше.
Настав час страйкувати
Директоровi шахт Энбо повiдомляють, що нiхто не вийшов на роботу. Этьен
i трохи його товаришiв склали делегацiю для переговорiв з хазяями. У
неï ввiйшов i Маэ. Разом з ним вiдправилися Пьеррон, Лiвак i
делегати вiд iнших селищ. Вимоги шахтарiв незначнi: вони наполягають на
тому, щоб ïм додали плату за вагонетку лише на п'ять су. Энбо
намагається викликати розкол у депутацiï й говорить про
чиєсь мерзенне вселяння, але жоден шахтар з Монсу ще не
складається в Iнтернацiоналi. Вiд iменi углекопов починає
говорити Этьен — вiн один здатний сперечатися з Энбо. Этьен
зрештою прямо загрожує, що рано або пiзно робiтники змушенi будуть
удатися до iнших мiр, щоб вiдстояти своє життя. Правлiння шахт
вiдмовляється йти на поступки, що остаточно озлобляє
шахтарiв. Грошi кiнчаються у всього селища, але Этьен переконаний, що
страйк треба тримати до останнього. Плюшар обiцяє прибути в
Злодiï й допомогти грiшми, але бариться. Нарештi Этьен дочекався
його. Шахтарi збираються на нараду у вдови Дезир. Хазяïн кабачка
Раснер висловлюється за припинення страйку, але шахтарi схильнi
бiльше довiряти Этьену. Плюшар, уважаючи страйку занадто повiльним
засобом боротьби, бере слово й призиває все-таки продовжувати
страйкувати. Заборонити збори є комiсар полiцiï iз чотирма
жандармами, але, попередженi вдовою, робiтники встигають вчасно
розiйтися. Плюшар пообiцяв вислати посiбник. Правлiння компанiï тим
часом задумало звiльнити найбiльш завзятих страйкарiв i тих, кого
вважали пiдбурювачами
Этьен здобуває все бiльший вплив на робiтникiв. Незабаром вiн
зовсiм витiсняє ïхнього колишнього лiдера — помiрного й
хитрого Раснера, i той пророкує йому згодом таку ж долю. Старий по
кличцi Безсмертний на чергових зборах шахтарiв у лiсi згадує про
те, як безплiдно протестували й гинули його товаришi пiввiку назад.
Этьен говорить жагуче, як нiколи. Збори вирiшують продовжувати страйк.
Працює на всю компанiю тiльки шахта в Жан-Барте, Тамтешнiх
шахтарiв повiдомляють зрадниками й вирiшують провчити ïх. Придя в
Жан-Барт, робiтники з Монсу починають рубати канати — цим вони
змушують углекопов покинути шахти. Катрина й Шаваль, якi живуть i
працюють у Жан-Барте, теж пiднiмаються наверх. Починається бiйка
мiж страйкуючими й штрейкбрехерами. Керiвництво компанiï
викликає полiцiю й армiю — драгунiв i жандармiв. У вiдповiдь
робiтники починають руйнувати шахти. Повстання набирає силу,
пожежею поширюючись по шахтах. Зi спiвом Марсельєзи юрба йде в
Монсу, до правлiння. Энбо губиться. Шахтарi грабують крамницю Мегра, що
погибли при спробi врятувати своє добро. Шаваль приводить
жандармiв, i Катрина ледь устигає попередити Этьена, щоб вiн не
попався iм. Цiєю зимою на всiх шахтах розставляють полiцiю й
солдатiв, але робота нiде не вiдновляється. Страйк охоплює
новi й новi шахти. Этьен нарештi дочекався прямоï сутички зi
зрадником Шавалем, до якого давно ревнував Катрину, i перемiг: Шаваль
змушений був поступитися ïï й рятуватися втечею
Тим часом Жанлен, молодший з Маэ, хоч i кульгаючи на обидвi ноги,
вивчився досить жваво бiгати, розбiйничати й стрiляти iз пращi. Його
розбирало бажання вбити солдата — i вiн убив його ножем, по-котячi
стрибнувши позаду, не вмiючи пояснити свою ненависть. Зiткнення шахтарiв
iз солдатами стає неминучим. Углекопи самi пiшли на багнети, i,
хоча солдати одержали наказ застосовувати зброю тiльки в крайньому
випадку, незабаром лунають пострiли
Шахтарi шпурляють в офiцерiв брудом i цеглами, солдати вiдповiдають
пальбою й першими ж пострiлами вбивають двох дiтей: Лiдiю й Бебера.
Убита Мукетта, закохана в Этьена, убитий Туссен Маэ. Робiтники страшно
переляканi й подавленi. Незабаром у Монсу приïжджають представники
влади з Парижа. Этьен починає вiдчувати себе винуватцем всiх цих
смертей, руйнування, насильства, i в цей момент лiдером шахтарiв знову
стає Раснер, що вимагає примирення. Этьен вирiшує пiти
iз селища й зустрiчається iз Сувариним, що розповiдає йому
iсторiю загибелi своєï дружини, повiшеноï в Москвi, З
тих пор у Суварина немає нi прихильностей, нi страху. Вислухавши
це страшне оповiдання, Этьен вертається додому, щоб провести в
сiм'ï Маэ свою останню нiч у селищi. Суварин же йде до шахти, куди
робiтники збираються повернутися, i пiдпилює одну зi скрiп
обшивання, що захищає шахту вiд пiдземного моря — Потоку .
Ранком Этьен довiдається, що Катрина теж збирається пiти в
шахту. Пiддавшись раптовому пориву, Этьен iде туди з нею: любов
змушує його ще на один день залишитися в селищi. До вечора потiк
прорвав обшивання. Незабаром вода прорвалася на поверхню, всi пiдриваючи
своïм потужним рухом. На днi шахти залишилися покинутими старий
Борошн, Шаваль, Этьен i Катрина. По груди у водi вони намагаються
вибратися в суху шахту, блукають у пiдземних лабiринтах. Тут i
вiдбувається остання сутичка Этьена iз Шавалем: Этьен
розкроïв череп вiчному суперниковi. Разом з Катриной Этьену
вдається вишкребти в стiнi якась подоба лави, на якiй вони сидять
над потоком, що несеться по дну шахти. Три днi проводять вони пiд
землею, очiкуючи смертi й не сподiваючись на порятунок, але раптом
доносяться чиïсь удари крiзь товщу землi: до них пробиваються,
ïх рятують! Тут, у темрявi, у шахтi, на малюсiнькiй смужцi
повторюй, Этьен i Катрина в перший i останнiй раз зливаються в любовi.
Пiсля цього Катрина забувається, а Этьен прислухається до
поштовхiв, що наближаються: рятувальники дiйшли до них. Коли ïх
пiдняли на поверхню, Катрина була вже мертва Оправившись, Этьен iде iз
селища. Вiн прощається iз удовою Маэ, що, втративши чоловiка й
дочку, виходить на роботу в шахту — откатчицей. У всiх шахтах, що
ще недавно страйкували, кипить робота. I глухi удари кайла,
здається Этьену, доносяться з-пiд розквiтаючоï весняноï
землi й супроводжують кожний його крок
Д. Л. Бикiв