Володимир Самийленко (1864-1925)

Творчiсть вiдомого украïнського поета В. Самийленко програма
Iнституту педагогiки пропонує вивчати у восьмому класi, а програма
Iнституту лiтератури — у десятому класi. Матерiалу для
ознайомлення iз творчою спадщиною художника дуже мало, тому
рекомендуємо пiд час пiдготовки скористатися запропонованими
радами й фактичним матерiалом. За якою же програмою працювати —
виносимо на ваш розсуд
Сучасник И. Франко, Лесi Украïнки , П. Грабовського, Володимир
Самийленко ввiйшов в iсторiю украïнськоï лiтератури як
енциклопедично обдарована людина — талановитий лiрик, сатирик i
фейлетонiст, драматург i перекладач кращих зразкiв свiтовоï
лiтератури. У статтi Михайло П. Старицький И. Франко ставив iм'я В.
Самийленко поруч iз iменами Лесi Украïнки, А. Кримського, Б.
Грiнченко. Народився Володимир Самийленко в лютому 1864 року в мiстечку
Бiльшi Сорочинцi на Полтавщинi. Мати поета — колишня крипачка
Олександра Самийленко, батько — помiщик Iван Лисевич. Владимир був
позашлюбною дитиною, тому мати записала його на своє дiвоче
прiзвище. Початкове утворення майбутнiй поет одержав у дяка, потiм
— у доглядача миргородського повiтового училища. З 1875 по 1884
року вiн учився в Полтавськiй гiмназiï де виявив схильнiсть до
лiтератури. Учився я в гiмназiï добре, — згадував Самийленко,
— але в третьому класi застряг на другий рiк, тому що дуже
зачитувався Майн Ридом i iншими росiянами книжками. У гимназийние року
В. Самийленко пробує своï сили й у перекладацькiй справi: вiн
здiйснює переклад на украïнську мову добуткiв видатних
росiйських i захiдноєвропейських письменникiв. Цiкавився Самийленко-
гимназист i античною лiтературою, перевiвши три пiснi, Илиади. У тi ж
роки вiн познайомився з дивiзiонним лiкарем, поетом i драматургом,
автором чудових поэзий i п'єс на сюжет пiснi про Марусю Чурай (Не
ходи, Григорiй, на вечiрницю), збiрникiв дитячих вiршiв Коза-Дереза
Володимиром Александровим. Про своï враження вiд зустрiчей з ним В.
Самийленко писав: Александров дуже прихильно до мене ставився, i я охоче
бував у нього гiмназистом. Вiн добре грав на гiтарi й спiвав своï
переклади романсiв на слова Лермонтова й iн.. У старших класах
гiмназiï Самийленко охоче читав добутку Т. Шевченко , Стороженко,
Квiтки-Основ'яненки, П. Кулиша, Ганни Барвiнок, журнал Основу.
Захопившись лiтературною спадщиною своïх попередникiв, Самийленко й
сам починає писати мовою свого народу. Але чи ледве не найбiльший
вплив на формування любовi до рiдного слова й бажання створювати
украïнською мовою зробили на Самийленко середовище, простота й
щирiсть людей роботи, серед яких рiс майбутнiй поет, де й простежуються
джерела його таланта. З дитинства в дiдовому будинку, — писав
Самийленко, — мiж своïми кревними я жив оточений
украïнською стихiєю: слухав бабусинi казки , яких вона знала
багато, слухали чумацькi пiснi, якi спiвав дядько Гарасим Бокитько
(козак), дiд якому чумакував, i взагалi впивався чистоï,
чарiвництвом украïнською мовою Миргородського повiту.
В 1884 роцi В. Самийленко надходить на iсторико-фiлологiчний факультет
Киïвського унiверситету, де вiдразу ж попадає у вир лiтературно-
суспiльного життя. Незабаром вiн стає членом лiтературноï
громади, близько знайомить iз Лесею Украïнкою, О. Романовiй, М.
Славинским. Зважаючи на те, що кружок збирався на квартирi Лисенко й
Старицького, де часто бувала Олена Бджiлка, можна смiло затверджувати,
що Самийленко повезло потрапити в центр лiтературного життя Києва.
У цей час В. Самийленко становить сборничек поэзий Хвиля (1886), у який
увiйшли вiршi молодих поэтiо, а також добутку Б. Грiнченко й В.
Александрова, але цензура не пропустила його до друку. Саме на
студентськi роки доводиться найбiльш активна лiтературна дiяльнiсть В.
Самийленко. Поет спiвробiтничає у львiвських перiодичних виданнях
Зоря, Правда, Дзвiнок, Дзеркало, у газетi Буковина, альманасi Ватра. Вiн
листується з И. Франко, а коли той в 1886 роцi випадково
приïжджає в Києвi, знайомить iз ним особисто. У
серединi 80-х рокiв за порадою И. Франко В. Самийленко склав поетичний
збiрник i надiслав у Львiв . Через брак засобiв И. Франко не змiг
надрукувати його вчасно. Пiзнiше вiн посприяв М. Мочульскому зiбрати
вiршi В. Самийленко й видати ïхнiм окремим збiрником Украïнi
(1906). У цей час В. Самийленко вже заявив про себе як про талановитого
лiрика, тонкого гумориста й сатирика, у центрi уваги якого були
Украïна i ïï багатостраждальний народ. Вiн смiло
виступає поборником суспiльного напрямку в лiтературi, покликаному
оспiвувати людини з його болями й стражданнями, скупою радiстю й
крилатими надiями:

• Досить тобi малювати Днiпро, нарiкати на долю,
• И о тих очах спiвати, що ти не бачив нiде:
• Краще людини змалюй, заглянь у його душу душею,
• Радiсть i смуток його в словi своєму покажи
• (Поетовi)

Пiсля закiнчення унiверситету без диплома (за несвоєчасно зданi iспити) В. Самийленко працював на Киïвському телеграфi, а з 1893 року живе в Чернiговi, де доля звела його з Л. Глiбовим, В. Грiнченко, М. Коцюбинським. У пошуках заробiтку поет переïжджає з мiсця на мiсце: спочатку iз Чернiгова в Катеринодар, потiм знову в Чернiгiв, де в який раз залишається без роботи й засобiв до iснування. В останнiй рiк життя, прикутий до постелi невилiковною недугою, художник розповiдав своєму бiографовi: Я мрiяв про одному — працювати в нашому письменствi. Але при наших буденних умовах так ще й iз сiм'єю, у боротьбi за шматок хлiба цього не можна було нiколи виконати. I от головна причина моєï бiдностi, вiчного невдоволення обставинами життя, непристосованостi моя до життя, непрактичнiсть.
Пiд час революцiï 1905 року В. Самийленко переïжджає в
Киïв , де працює редактором газети Суспiльна думка,
спiвробiтничає в гумористичному журналi Шершень. В 1909 роцi був
перевиданий його збiрник Украïнi, що стало значним явищем у
культурному життi Украïни. У нього ввiйшли такi остросатирические
вiршi, як Катам, Уже досить плакати…, Сон (Я бачив сон, немов
зiбралися ми гуртом…), Собаки, Росiйська серенада i iн. Важке
матерiальне становище змусило поета переïхати в Добрянку на
Чернiгiвщинi, де його й застала революцiя 1917 року. Вiн знову
вертається в розбуджений революцiйними подiями Киïв,
працює спочатку в Секретарiатi утворення, а згодом у Мiнiстерствi
фiнансiв. В 1918 роцi третiм виданням вийшов збiрник Украïнi, у
якiй додатково ввiйшли й вiршi, написанi в перiод 1907 — 1917
рокiв. Це була остання поетична книга В. Самийленко. Вiршi цього
збiрника свiдчать про розгубленiсть поета iз приводу полiтичних подiй в
Украïнi, його збентеженiсть (Украïна важко плаче й
ридає, Над болотом Петрограда, Слова й думки).
Художник болiсно сприймає змiну полiтичних режимiв в
Украïнi, у вiршах цього часу проглядається його глибоке й
неприховане розчарування в дiяльностi бiльшостi полiтичних партiй. В.
Самийленко не побачив нi однiєï партiï, яка б
гарантувала народу теперiшню волю, хоча саме в iм'я волi була розгорнута
кривава й невиправдано жорстока громадянська вiйна , що принесла не
бажану волю, а численнi жертви, братовбивство. Роздавлений i розгублений
подiями в життi краïни, до краю уражений трагiчною дiйснiстю,
розчарований усвiдомленням того, що тiєï Украïни, про
яку вiн мрiяв i якоï вiн присвятив свiй талант, нi, що полiтики
роздирають ïï, криваво розчленовують на полiтичнi й вiйськовi
сполучники, поет виливає цi болiснi настроï в цiлому рядi
остросатирических вiршiв (Смiлива людина, Патрiот Iван, На печi, Дiяч i
iн.). На початку 1919 року В. Самийленко ïде у Вiнницю, потiм у Кам'янець-
Подiльський. Починаються роки прикрих скитаний, розчарувань i
хворобливих роздумiв про змiст свого життя. В 1920 роцi поет разом з
багатодiтною сiм'єю переïжджає в Тарнов (тепер —
Польща). Вiдiрваний вiд рiдного краю, вiн терпить неймовiрну бiднiсть.
Друзi як могли допомагали сiм'ï художника. В 1921 роцi лiтературна
громадськiсть Украïни вiдзначила 30-рiччя творчоï дiяльностi
В. Самийленко. Важк i безрадiсноï було життя поета вдалинi вiд
Украïни. Сумнi роздуми, хворобливi розбiжностi мучили його вразливу
душу, його невблаганно тягло додому, на роздолля рiдних степiв. Хотiлося
знову почути чарiвна украïнська мова , оспiвана ïм у багатьох
поемах. Крiм того, матерiальний стан сiм'ï погiршилося остаточно.
Поет всiм серцем рвався на Украïну. Зрештою, в 1924 роцi йому було
дозволено повернутися на рiдну землю