Iлля Муромець И Соловей-Розбiйник

Iз чи того те з мiста з Мурома,
З того села да Карачарова
Виïжджав удаленький огрядний добрий молодець
Вiн стояв заутреню в Муромi,
А й к обеденке поспiти хотiв вiн у стольний Кий-град
Так й пiд'ïхав вiн до славного до мiста Кчернигову.
У чи того мiста Чернiгова
Нагнане-Те силушки чорно,
А й чорним-чорно, як чорна ворона
Так пехотою нiхто отут не прохаживат,
На доброму конi нiхто отут не проезживат,
Птах чорний ворон не пролетиват,
Сiрий звiр так не прорискиват.
А пiд'ïхав як до силушке великоей,
Вiн як став-те цю силушку велику,
Став конем топтати так став списом колоти,
А й побив вiн цю силу всю велику
Вiн пiд'ïхав-те пiд славний пiд Чернiгiв-Град,
Виходили мужички так отут черниговски
И вiдчиняли-те ворота в Чернiгiв-Град,
А й кличуть його в Чернiгiв воеводою.
Говорить-Те ïм Iлля так такi слова:
- Ай же мужички так ви черниговски!
Я не йду до вас у Чернiгiв воеводою.
Укажiть менi дорiжку прямоезжую,
Прямоезжую так у стольний Кий-град
Говорили мужички йому черниговски:
- Ти, удаленький огрядний добрий молодець,
Ай ти, славний богатир так святорусский!
Прямоезжая дорiжка заколодела,
Заколодела дорiжка, замуравела.
А й по тiйiй чи по дорiжцi прямоезжею
Так й пехотою нiхто так не проходжував,
На доброму конi нiхто так не проïжджував
Як у чи тоï те в Бруду-Те в Черноей,
Так у тоï чи в берези в покляпия,
Так у чи тоï рiчки в Смородини,
У того хреста в Леванидова
Сидить Соловей Розбiйник на сирому дубi,
Сидить Соловей Розбiйник Одихмантьев син
А те свище Соловей так по-соловьему,
Вiн кричить, лиходiй-розбiйник, по-звiриному,
И вiд його чи те вiд посвисту соловьего,
И вiд його чи те вiд покрику звiриного
Тi всi травушки-мурави уплiтаються,
Всi лазореви квiточки обсипають,
Темнi лесушки до землi все прихиляються, -
А що є людей — те всi мертвi лежать
Прямоезжею дорiженькою — п'ятсот є верст,
А й окольноей дорiжкою — цiла тисяча
Вiн спустив добра коня так й богатирського,
Вiн поïхав-те дорiжкою прямоезжею.
Його добрий кiнь так богатирський
З гори на гору став перескакувати,
З пагорби на пагорби став перамахивать,
Крейди реченьки, озерця промiж нiг пускався
Пiд'ïжджає вiн до рiчки до Смородини,
Так до тоей вiн до Бруду вiн до Черноей,
Так до тою до берези до покляпия,
До того славного хреста до Леванидову.
Засвистав-Те Соловей так по-соловьему,
Закричав лиходiй-розбiйник по^-звiриному -
Так всi травушки-мурави уплеталися,
Так й лазореви квiточки осипалися,
Темнi лесушки до землi все приклонилися.
Його добрий кiнь так богатирський
А вiн на корiнь так спотикається -
А i як старий-вiд козак так Iлля Муромець
Бере плеточку шовкову в белу руку,
А вiн бив коня так по крутих ребрах,
Говорив-Те вiн, Iлля, такi слова:
- Ах ти, вовча сить так й трав'яний мiшок!
Алi ти йти не хошь, алi нести не можь?
Що ти на корiння, собака, спотикаєшся?
чиНе чув посвисту соловьего,
чиНе чув покрику звiриного,
чиНе видал ти ударiв богатирскиих?
А й отут стария козак да Iлля Муромець
Так бере-те вiн свiй тугий лук разривчатий,
У своï берет у бiлi вiн у ручушки.
Вiн тетивочку шелковеньку натягав,
А вiн стрелочку розжарену накладав,
Вiн стрелил у той-те Солов'я Розбiйника,
Йому вибив право око з косицею,
Вiн спустив-те Солов'я так на сиру землю,
Пристебнув його до правого до стремiнця булатному,
Вiн повiз його по славну по чисту полю,
Повз гнiздечко повiз так солов'ïного
У тiм гнiздечку так соловьиноем
А трапилося бути та й три дочки,
А й три дочки його любимиих.
Больша дочка — ця дивиться у вiконечко косявчато,
Говорить вона так такi слова:
- Ïде-Те наш панотець чистим полем,
А сидить-те на доброму конi,
А везе вiн мужичища-селючку
Так у правого в стремени прикута
Подивилася як iнша дочка улюблена,
Говорила-Те вона так такi слова:
- Ïде панотець раздольицем чистим полем, Так й везе вiн мужичища-
селючку
Так й до правого до стремени прикута, -
Подивилася його меньша дочка улюблена,
Говорила-Те вона так такi слова:
- Ïде мужичище-селючка,
Так й сидить мужик вiн на доброму конi,
Так й везе-те наша панотець у стремени,
У булатного в стремени прикута -
Йому вибите-те право око з косицею.
Говорила-Те й вона так такi слова:
- А й же мужевья нашi улюбленi!
Ви берiть-до рогатини звiринi,
Так бiжiть-до у раздольице чисте поле,
Так ви бийте мужичища-селючку!
Цi мужевья так ïх улюбленi,
Зятевья-Тобто так солов'ïнi,
Похватали як рогатини звiринi,
Та й бiгли-те вони так й у чисто поле
До чи тому до мужичище-селючки,
Так хочуть уби_-те мужичища-деревенщину.
Говорить ïм Соловей Розбiйник Одихмантьев син:
- Ай же зятевья моï улюбленi!
Покидайте-Ка рогатини звiринi,
Ви кличте мужика так селючку,
У своє гнiздечко кличте солов'ïне,
Так годуєте його ествушкой сахарною,
Так ви спiвайте його питьецом медвяниим,
Так й даруєте йому дарунки дорогоцiннi!
Цi зятевья так солов'ïнi
Покидали-Те рогатини звiринi,
А й кличуть мужика так й селючку
У те гнiздечко так солов'ïне
Так й мужик-те селючка не слухався,
А вiн ïде-те по славному чисту полю
Прямоезжею дорiжкою в стольний Кий-град
Вiн приïхав-те в славний стольний Киïв-Град
А до славного до князя на широкий двiр
А й Владимир-Князь вiн вийшов з божоï церкви,
Вiн прийшов у палату белокаменну,
У столову свою в горенку,
Вiн сiл ïсти так пити так хлiба кушати,
Хлiба кушати так пообедати.
А й отут стария козак да Iлля Муромець
Становил коня так посередь двору,
Сам iде вiн у палати белокаменни.
Проходив вiн у ïдальню в горенку,
На п'яту вiн той^-те-двер-те поразмахивал.
Хрест-Вiд клав вiн писаним-писанiй-по^-писаному,
Вiв уклони з,
На все на три, на чотири на сторонки низько кланявся,
Самому князевi Володимировi в особину,
Ще всiм його князям вiн подколенниим.
Отут Владимир-Князь став молодця випитувати:
- Ти скажи-тко, ти откулешний, огрядний добрий молодець,
Тебе якось, молодця, так iм'ям кличуть,
Величають, вiдважного, по батькiвщинi?
Говорив-Те стария козак да Iлля Муромець:
- Є я зi славного з мiста з Мурома,
З того села да Карачарова,
Є я стария козак да Iлля Муромець,
Iлля Муромець так син Iванович
Говорить йому Володимир такi слова:
- Ай же стария козак да Iлля Муромець!
Так й чи давно ти повиехал з Мурома
И которою дорiженькою ти ïхав у стольний Киïв-Град?
Говорив Iлля вiн такi слова:
- Ай ти славния Володимир стольно-киïвський!
Я стояв заутреню христосскую в Муромi,
А й к обеденке поспiти хотiв я в стольний Киïв-Град,
Те моя дорiжка призамешкалась.
А я ïхав-те дорiжкою прямоезжею,
Прямоезжею дорiженькою я ïхав мимо-те Чернiгiв-град,
Ïхав мимо цей Бруд так мимо Чорну,
Мимо славну реченьку Смородину,
Мимо славну березу ту покляпую,
Мимо славний ïхав Леванидов хрест
Говорив йому Володимир такi слова:
- Ай же мужичища-селючка,
В очах, мужик, так подлигаешься,
В очах, мужик, так насмiхаєшся!
Як у славного в мiста Чернiгова
Нагнано отут сили багато безлiч -
Те пехотою нiхто так не проходжував
И на доброму конi нiхто так не проïжджував,
Туди сiрий звiр так нз прорискивал,
Птах чорний ворон не пролетивал.
А й у чи тоï те в Бруду-Те в Черноей,
Так у славноей у рiчки в Смородини,
А й у тiєï чи в берези в покляпия,
У того хреста в Леванидова
Соловей сидить Розбiйник Одихмантьев син
Те як свище Соловей так по-соловьему,
Як кричить лиходiй-розбiйник звiриним-звiринiй-по^-звiриному -
Те всi травушки-мурави уплiтаються,
А лазореви квiточки ладь обсипають,
Темнi лесушки до землi все прихиляються,
А що є людей — те всi мертвi лежать
Говорив йому Iлля так такi слова:
- Ти, Владимир-Князь так стольно-киевский!
Соловей Розбiйник на твоєму дворi
Йому вибите адже право око з косицею,
И вiн до стремени булатного прикутий
Те Владимир-Князь-Вiд стольно-киïвський
Вiн скорешенько вставав так на жвавi нiжки,
Кунью шубоньку накинув на одне плечко,
Те вiн шапочку соболью на одне вушко,
Вiн виходить-те на свiй^-те на широкий двiр
Подивитися на Солов'я Розбiйника
Говорив-Те адже Володимир-князь так такi слова:
- Засвищи-Тко, Соловей, ти по-соловьему,
Закричи-Тко ти, собака, по-звiриному
Говорив-Те Соловей йому Розбiйник Одихмантьев син:
- Не у вас-те я сьогоднi, князь, обiдаю,
А не вас-те я хочу та й послушати.
Я обiдав-те в старого козака Iллi Муромця,
Так його хочу-те я послушати.
Говорив-Те як Володимир-князь так стольно-киïвський
- Ай же стария козак ти Iлля Муромець!
Накажи-Тко засвистати ти Солов'я так й по-соловьему,
Накажи-Тко закричати так по^-звiриному
Говорив Iлля так такi слова:
- Ай же Соловей Розбiйник Одихмантьев син!
Засвищи-Тко ти в полсвиста соловьего,
Закричи-Тко ти в полкрика звiриного
Говорив-Те йому Буланоï Розбiйник Одихмантьев син:
- Ай же стария козак ти Iлля Муромець!
Моï раночки кривавi запечаталися,
Так не ходять-те моï вуста цукровi,
Не можу я засвистати так й по-соловьему,
Закричати-Те не можу я по^-звiриному
А й вели-тко князевi ти Володимировi
Налити чару менi так зелена провина
Я повипью-те як чару зелена провина -
Моï раночки кривавi поразойдутся,
Так й вуста моï сахарни порасходятся,
Так тодi я засвищу так по-соловьему, Так тодi я закричу так по^-
звiриному
Говорив Iлля отут князевi вiн Володимировi:
- Ти, Владимир-Князь так стольно-киевский,
Ти мабуть у свою ïдальню в горенку,
Наливай-Те чару зелена провина
Ти не малу стопу — так пiвтора цебра,
Пiднось-Тко до Солов'я до Розбiйника. -
Те Владимир-Князь так стольно-киевский,
Вiн скоренько йшов у столову свою горенку,
Наливав вiн чару зелена провина,
Так не малу вiн стопу — так пiвтора цебра,
Розводив медами вiн стоялими,
Приносив-Те вiн до Солов'я Розбiйниковi
Соловей Розбiйник Одихмантьев син
Прийняв чарочку вiд князя вiн однiєю ручкою,
Випив чарочку ту Соловей одним духом
Засвистав як Соловей отут по-соловьему,
Закричав Розбiйник по^-звiриному -
Макiвки на теремах покривилися,
А околенки в теремах розсипалися
Вiд нього, вiд посвисту соловьего,
А що є-те людушек — так усi мертвi лежать,
А Владимир-Князь-Вiд стольно-киïвський
Куньей шубонькою вiн укривається
А й отут старий-вiд козак так Iлля Муромець,
Вiн скорешенько сiдав на добра коня,
А й вiн вiз-те Солов'я так у чисто поле,
И вiн зрубав йому так буйну голову
Говорив Iлля так такi слова:
- Тобi повно-тко свистати так по-соловьему,
Тобi повно-тко кричати так по^-звiриному,
Тобi повно-тко сльозити так батькiв-матерiв,
Тобi повно-тко вдовить так дружин молодиих,
Тобi повно-тко спущать-то сиротать так малих детушек!
А отут Солов'євi йому й славу спiвають,
А й славу спiвають йому столiття по столiттю!