Короткий сюжет оповiдання Легкий подих
Експозицiя оповiдання — опис могили головноï героïнi.Далi треба виклад ïï iсторiï. Оля Мещерская —
благополучна, здатна й пустотлива гiмназистка, байдужна до наставлянь
класноï дами. У п'ятнадцять рокiв вона була визнаною красунею, мала
бiльше всiх шанувальникiв, краще всiх танцювала на балах i бiгала на
ковзанах. Ходили слухи, що один iз закоханих у неï гiмназистiв
замiрявся на самогубство через ïï легковажнiсть. В останню
зиму свого життя Оля Мещерская зовсiм збожеволiла вiд веселощiв.
Ïï поводження змушує начальницю зробити чергове
зауваження, дорiкнувши ïï, серед iншого, у тiм, що вона
одягається й поводиться не як дiвчинка, але як жiнка. На цьому
мiсцi Мещерская ïï перебиває спокiйним повiдомленням, що
вона — жiнка й винна в цьому друг i сусiд ïï батька,
брат начальницi Олексiй Михайлович Малютiн
Через мiсяць пiсля цiєï розмови некрасивий козачий офiцер
застрелив Мещерскую на платформi вокзалу серед великоï юрби народу.
Судовому приставовi вiн оголосив, що Мещерская була з ним близька й
заприсягла бути його дружиною. У цей день, проводжаючи його на вокзал,
вона сказала, що нiколи не любила його, i запропонувала прочитати
сторiнку зi свого щоденника, де описувалося, як неï спокусив
Малютiн Iз щоденника випливало, що це трапилося, коли Малютiн
приïхав у гостi до Мещерским i застав будинку одну Олю. Описуються
ïï спроби зайняти гостя, ïхня прогулянка по саду;
приналежному Малютiну порiвняння ïх з Фаустом i Маргаритою. Пiсля
чаю вона зробила вигляд, що нездорово, i прилягла на тахту, а Малютiн
пересiв до неï, спочатку цiлував ïй руку, потiм поцiлував у
губи. Далi Мещерская написала, що пiсля того, що трапилося потiм, вона
почуває до Малютiна така вiдраза, що не має сил це пережити
Дiя закiнчується на цвинтар, куди щонедiлi на могилу Оли Мещерской
приходить ïï класна дама, що живе в iлюзорному свiтi, що
замiняє ïй реальнiсть. Предметом попереднiх ïï
фантазiй був брат, бедный i нiчим не примiтний прапорщик, майбутнiсть
якого ïй представлялася блискучоï. Пiсля загибелi брата його
мiсце в ïï свiдомостi займає Оля Мещерская. Вона ходить
на ïï могилу кожне свято, годинниками не зводить очей з
дубового хреста, згадує блiде личко в трунi серед квiтiв i один
раз пiдслуханi слова, якi Оля говорила своïй улюбленiй подрузi.
Вона прочитала в однiй книзi, яка краса повинна бути в жiнки, —
чорнi очi, чорнi вiï, длиннее звичайного руки, але головне —
легеня подих, i адже в неï (в Оли) воно є: …ти
послухай, як я зiтхаю, — адже правда є?
