Твiр-Мiнiатюра по добутках Н. Заболоцкого

На жаль, я не зовсiм добре знайома iз творами Миколи Заболоцкого. Менi
вiдомi тiльки деякi його вiршi, але найбiльше мене вразило одне з них,
що згодом стало романсом “Зачарована, зачарована”… Я
думаю, що цей романс назавжди запам'ятався в моïй душi
И все-таки, що є краса в розумiннi Заболоцкого? Який був iдеал
жiночоï краси для нього? Напевно, для автора такого глибокого й
задушевного романсу iдеалом краси послужила земна жiнка, що вiн пiдняв у
своïй уявi
По-моєму, жiнка, по-справжньому гарна в очах поета, точно описана
в цьому романсi. I я впевнена, що краса в розумiннi Заболоцкого —
краса жiноча
Це краса тихоï й по-своєму прекрасноï жiнки, що автор
майже обожнює: “Я схилюся перед твоïми колiньми, обiйму
ïх iз шаленоï силою, i слiзьми, i вiршами обпалю тебе, гiрку,
милу”. Також краса жiнки проявляється в ïï
загадковостi: “Не весела, не сумна, з вiтром у поле колись
повiнчана…”
И саме головне те, що поет закоханий у неï, а, як вiдомо, улюблена
— значить гарна. Любов свою до жiнки Заболоцкий проявляє в
цих рядках: “…ти й пiсня моя заручна, i зiрка ти моя
божевiльна…”. Отже, я дiйшла висновку, що краса в розумiннi
Заболоцкого є любов до жiнки. I я думаю, що виречення:
“Краса врятує мир” не зовсiм вiрно, скорiше:
“Любов i краса врятують мир”, адже вони є вiрними
супутницями друг друга
Микола Олексiйович Заболоцкий належить до першого поколiння росiйських
письменникiв, що вступили в лiтературу вже пiсля революцiï. Все
його життя — це подвиг заради поезiï. Коли заходить розмова
про поетичну майстернiсть, завжди згадують Заболоцкого. Але головна
якiсть i достоïнство його поезiï — все-таки ïï
философичность.
Уже перша книга його вiршiв Стовпцi мала шумний успiх наприкiнцi 20-х
рокiв. Поезiя Заболоцкого яскраво видiлялася серед рiзних поетичних
напрямкiв завдяки фiлософськiй глибинi. Наприклад, про смерть поети
найчастiше писали як про символ, просто називали цей затертий образ, i
все. Заболоцкий неординарно пiдiйшов до цього образа у вiршi Спокуса:
Смерть приходить до людини,
Говорить йому: Хазяïн,
Ти походиш на калiку,
Комахами кусаємо.
Кинь життя, iди за мною…
Як бачимо, образ смертi в Заболоцкого являє собою якась iстота, що
намагається утiшити людини, затюканного життям. Вона є йому
не перстом долi або логiчним кiнцем земного iснування, а як би
пiдоспiлою вчасно пiдмогою. Далi в цьому чудовому вiршi поет
показує, що герой внутрiшньо намагається пручатися. Вiн
упевнений, що без нього багато втратить наука, комусь буде хлiб забирати
й т.д. Смерть i на це з фiлософською глибиною дає йому вiдповiдь:
Не сумуй, що буде яма,
Що з тобою вмре наука:
Поле випахається саме,
Жито пiднiметься без плуга…
Смерть говорить людинi, що з його вiдходом рiвно нiчого не змiниться на
землi. Iншi люди будуть рухати науку, сiяти й забирати хлiб. Але людина
не вiрить смертi й починає робити гiркi вчинки, вступає зi
смертю в торги:
Дай менi малу вiдстрочку,
Вiдпусти мене, а там
Я єдину дочку
За працi тобi вiддам
Iз цього моменту смерть перестає спiвчувати людинi. Вона
забирає в нього дочка. Закiнчується вiрш тим, що людству
має бути ще довгий шлях до щирого розумiння життя й смертi. А
зараз людство цiкавлять, хвилюють i утiшають зовсiм iншi цiнностi:
Мужики по хатах сплять, У них багато є кошеняти.
А в кожного кота
Були червонi ворота.
Шубки синеньки в них,
Усе в чобiтках золотих,
Усе в чобiтках золотих,
Дуже, дуже дорогих…
От нагорода людинi, що вiн заслужив, вiдкупившись вiд смертi життям
своєï дочки. Глобальнi проблеми присутнi майже у всiх вiршах
Заболоцкого. Вiн безстрашно заперечує вплив знакiв Зодiаку на
людське життя й характер у вiршi Мерхнуть знаки Зодiаку:
Мерхнуть знаки Зодiаку
Над просторами полiв.
Спить тварина Собака,
Дрiмає птах Горобець,
Толстозадие русалки
Летять прямо в небо…
Тут з явною iронiєю поет пожвавлює знаки Зодiаку в небi й
одночасно як би переносить безжиттєвi символи на землю й
дарує ïм щастя живоï долi в образi собаки й кiшки. Але
поет продовжує ерничать: вiн перераховує масу земних
зодиаков, яких на небi нi, тобто земля богаче й таємничiше
цiєï холодноï схеми. Виходить, живе повинне бiльше
впливати на безжиттєве, а не навпаки. Поет як би говорить людинi:
не терзайся, ти сам вiльний розпоряджатися своєю долею:
Стукалка тук-тук-тук,
Спить тварина Павук,
Спить Корова, Муха спить,
Над землею мiсяць висить.
Над землею бiльша плошка
Перекинутоï води.
Спить рослина Картопля.
Засип скорiше й ти!
Отже, ми бачимо, що в основi його фiлософiï лежить подання про
свiтобудову як про єдине цiле, у якому нiщо нi над чим не
пiднiмається. Своєю iдеєю Заболоцкий прагне
об'єднати неживi й живi форми матерiï
Доля поета-фiлософа була гiркою. Вiн був репресований в 1938 роцi й
надовго вiдiрваний вiд лiтератури. Але в Росiï завжди залишалися
чеснi люди, якi цiнували його поезiю. Наприклад, К. И. Чуковський писав:
Декому з нинiшнiх цi моï рядки здадуться необачною й грубою
помилкою, але я вiдповiдаю за них всiм своïм сiмдесятирiчним
читацьким досвiдом. Так Чуковський пiдкрiпив свою думку про Заболоцком,
що вiн виразив у трьох словах — справдi великий поет