Виклад змiсту добутку Хаксли Контрапункт

Кiлька мiсяцiв з життя так званоï iнтелектуальноï елiти
Лондона. Прийоми, збори, вiзити, подорожi… Дружнi бесiди,
принциповi суперечки, свiтськi плiтки, сiмейнi й любовнi безладдя…
У музицi контрапунктом називається вид багатоголосся, у якому всi
голоси є рiвноправними. I цей принцип дотримується в романi
Хаксли. Тут немає головних героïв, немає
єдиноï сюжетноï лiнiï, основний змiст — в
оповiданнях про кожне з персонажiв i в ïхнiх розмовах з iншими
персонажами. Зi здебiльшого героïв ми зустрiчаємося в Тэнтемаунт-
Хаусе, господарка якого, Хильда Тэнтемаунт, улаштовує музичний
вечiр. Вона — великосвiтська дама, що володiє унiкальною
здатнiстю стравлювати невiдповiдних один одному спiврозмовникiв. Вона
любить, наприклад, посадити поруч художника й критика, що написав
розгромну статтю про його картини. Вона вийшла замiж за лорда Эдварда
Тэнтемаунта, тому що зумiла кiлька мiсяцiв пiдряд демонструвати живейший
iнтерес до бiологiï, що стала справою життя лорда Эдварда.
Лорд Эдвард був дитиною, викопним хлопчиком у виглядi лiтнього чоловiка.
Iнтелектуально, у лабораторiï, вiн розумiв явища пiдлоги. Але в
життi вiн залишався викопною дитиною викторианской епохи. Хильде були
досить його багатства й положення, а почуттєвi насолоди Хильда
знаходила зi своïм коханцем, художником Джоном Бидлэйком. Втiм,
роман закiнчився вже багато рокiв тому, але Хильда й Джон залишилися
добрими друзями
Джон Бидлэйк був людиною, що умiв смiятися, умiв працювати, умiв
ïсти, пити й позбавляти безвинностi. I кращi з його картин були
гiмном чуттєвостi. Тепер це старий, причому хворий, вiн поступово
втрачає здатнiсть насолоджуватися тим, що цiнував все життя
Його син Уолтер — парубкiв, що шукає свiй iдеал жiнки.
Кiлька рокiв назад вiн закохався в замужню даму, Марджори Карлинг, що
називав за ïï загадкове мовчання сфiнксом. Тепер, повiвши
ïï вiд чоловiка й поживши з нею разом, вiн схильний уважати,
що прав був чоловiк Марджори, що кликав ïï бруквою або рибою.
Марджори вагiтна вiд Уолтера, а вiн не знає, як вiд ïï
позбутися, тому що закохано в iншу — у дочку Тэнтемаунтов Люси,
недавно овдовiлу жiнку двадцяти восьми рокiв. Люси любить розваги,
свiтське життя, суєту, але розумiє, що всi насолоди можуть
швидко прискучить, якщо тiльки не робити ïх гострiше й
рiзноманiтнiше.
На вечiр до Тэнтемаунтам приходить i Эверард Уэбли, засновник i вождь
нацiоналiстичноï органiзацiï Сполучник вiльних британцiв,
iграшковий Муссолiнi, як називає його помiчник лорда Эдварда
Иллидж, людина з низiв, чиï комунiстичнi переконання викликанi
насамперед озлобленiстю на мир багатих i щасливих
Тут же ми вперше зустрiчаємося з Дэнисом Барлепом, редактором
журналу Лiтературний мир, у якому служить i Уолтер Бидлэйк. Батько
Уолтера колись дуже влучно назвав Барлепа помiссю кiнематографiчного
лиходiя й святого Антонiя Падуанского в зображеннi художника XVII в.,
помiссю шулера й святенника.
Пiсля музичного вечора Люси тягне Уолтера iз собою в ресторан Сбизы, де
вона зустрiчається iз приятелями. Уолтеру дуже хочеться вiдвезти
Люси в яке-небудь тихе мiстечко й провести залишок вечора з нею
наодинцi, але вiн занадто боязкий, а Люси вважає, що, якщо вiн
поводиться як побитий собака, виходить, з ним так i треба звертатися
У ресторанi ïх чекають Марко й Мэри Рэмпионы й Спэндрелл.
Марко й Мэри надзвичайно гармонiчна пара. Вiн — з низiв, а Мэри
— iз забезпеченоï буржуазноï сiм'ï. Вони
познайомилися замолоду, i Мэри приклала чимало зусиль, щоб довести йому,
що щира любов вище станових забобонiв. Пройшли роки, Марко став
письменником i художником, а з Мэри вийшла не тiльки вiдмiнна дружина,
але й вiдданий друг
Морiс Спэндрелл — розчарований у життi, жовчний парубок. Його
дитинство було безхмарним, мати обожнювала його, а вiн неï. Але
шлюбу матерi з генералом Нойлем вiн ïй не простив, i рана ця
залишилася в нього на все життя У Лондон вертаються з Iндiï Филип
Куорлз i його дружина Элинор, дочка Джона Бидлэйка, Филип (а герой цей
багато в чому автобиографичен) — письменник. Вiн людина розумний,
спостережливий, але, можливо, надто холодний i рацiональний. Вiн
вiдмiнно вмiє спiлкуватися на рiдному йому iнтелектуальнiй мовi
iдей, але в повсякденному життi вiн почуває себе чужоземцем. I
Элинор, з ïï успадкованоï вiд батька
iнтуïцiєю, даром розумiти людей, була при ньому як би
перекладачем. Вона утомлювалася часом тому, що чоловiк ïï
визнавав тiльки iнтелектуальне спiлкування, але, люблячи його, не
залишала спроб увiйти з ним в емоцiйний контакт
В Англiï Элинор зустрiчається зi своïм давнiм
шанувальником Эверардом Уэбли. Не те щоб вiн ïй дуже
подобається, але ïй лестить те, яку пристрасть вона будить у
цьому жiнконенависнику, що вважає, що жiнки лише вiднiмають у
чоловiкiв енергiю, необхiдну ïм для важливих чоловiчих справ. Вона
розповiдає Филипу, що Уэбли в неï закоханий, але той занадто
зайнятий обмiрковуванням своєï новоï книги, сучасного
Бестiарiю, i, упевнений у тiм, що Элинор Уэбли не любить, вiдразу
забуває про це. Але Элинор продовжує приймати залицяння
Эверарда, за одним побаченням треба iнше, i Элинор розумiє, що
наступне повинне стати вирiшальним
Уэбли повинен заïхати до неï перед вечерею. Але Элинор
одержує телеграму про те, що в Гэттингене важко занедужав
ïï син Фил. Вона просить заглянувшего до неï Спэндрелла
попередити Уэбли, що побачення не вiдбудеться, просить передати
ïï чоловiковi ключi вiд будинку i ïде. I Спэндреллу
приходить на розум диявольський план
Життя давно знудило Спэндреллу. Вiн так i не пережив зрадництва матерi й
завжди, як би на зло ïй, вибирав гiршу дорогу, давав волю
своïм самим дурним iнстинктам. I зараз вiн бачить предоставившуюся
можливiсть зробити щось остаточно й непоправно жахливе. Згадавши про те,
що Иллидж ненавидить i Уэбли, i Сполучник вiльних британцiв, Спэндрелл
бере його собi в напарники. Вони вдвох чекають Уэбли у квартирi Куорлзов
i вбивають його. Армiя ненависних Иллиджу вiльних британцiв
залишається без проводиря
Иллидж, не в силах оправитися вiд потрясiння, ïде в село до матерi.
Спэндрелл щоранку з непiдробленим задоволенням читає статтi про
таємниче вбивство Уэбли. Але вiн так i не знайшов того, що шукав.
Немає нi Бога, нi диявола. Усе, що трапляється з людиною,
— говорить вiн Филипу Куорлзу, — схоже на нього самого. Менi
ближче жити на смiтнику. Що б я не зробив, куди б не намагався пiти, я
завжди попадаю на смiтник.
Спэндрелл посилає в Сполучник вiльних британцiв лист, у якому
повiдомляє, де буде перебувати о п'ятiй годинi вечора вбивця
Уэбли, збройний i готовий на всi, i називає своя адреса. На цей же
час вiн запрошує в гостi Рэмпионов, послухати на патефонi квартет
Бетховена, музику, у якiй вiн почув нарештi незаперечний доказ iснування
маси речей — Бога, душi, добра. Звучить музика , чудесним образом
примирившая непримиренне — минуще життя й вiчний спокiй, i в цей
час у дверi стукаються троє соратникiв Уэбли. Спэндрелл
вiдкриває дверi, стрiляє в повiтря, i вони його вбивають
Уолтер Бидлэйк домагається розташування Люси, але ïхнiй роман
недовгий. Люси ïде в Париж, звiдки пише Уолтеру листа, але
незабаром неï несе новий вихор розваг, i Уолтер залишається
iз занудою Марджори, що вдарився в релiгiю й великодушно простила йому
зраду
Маленький фил Куорлз умирає вiд менiнгiту, його дiд, Джон Бидлэйк,
теж на порозi смертi. Филип i Элинор збираються за кордон. Бродити по
свiтлу, не пускаючи нiде корiнь , бути глядачем — от це схоже на
вас, — сказав у ïхнiй останнiй розмовi Спэндрелл Филипу
Куорлзу.
Роман закiнчується епiзодом, у якому Дэнис Барлеп вiддається
почуттєвим утiхам, ханжески замаскованим пiд безневиннi забави
маленьких дiтей, зi своєю квартирною господаркою Беатрисой Гилрэй.
Вiн щасливий тому, що позбувся вiд своєï секретарки Этель
Коббет, подруги покiйноï дружини Барлепа. Вона розпiзнала його
лукавство й не стала утiшати у його безроздiльнiй скорботi. Але вiн ще
не знає, що, одержавши його лист, у якому вiн делiкатно
повiдомляє ïï про те, що штат журналу скоротили й вiн
змушений ïï звiльнити, зрозумiло, iз кращими рекомендацiями,
вона написала йому зневажливий лист на дванадцяти сторiнках, пiсля чого
лягла на пiдлогу бiля газовоï плити й вiдкрила газ
В. В. Пророкова.