Якi почуття викликає роман Мертвi душi

Щораз я з особливим трепетом вiдкриваю томик Мертвих душ Н. В. Гоголя й
з бiльшим iнтересом i увагою перечитую цей добуток. У свiй час я знайшов
у цiй поемi вiдповiдi на тi питання, якi мене хвилювали, я багато чого
для себе вiдкрив, завдяки поглядам цього письменника, i дотепер дивлюся
на Росiю, з ïï примхами й чудностями, з невеликою часткою
гоголiвськоï iронiï. Коли я читав Мертвi душi у перший раз,
мене особливо вразили глибина й щирiсть почуттiв, випробовуваних Гоголем
до Росiï. I мене надзвичайно захопила якомусь особливому,
властивому тiльки Гоголю iронiя. Тому зараз, коли раптом представився
випадок написати саме про Мертвi душi, я жваво вхопився за цю можливiсть
Насамперед я хотiв би сказати кiлька слiв про iсторiю створення поеми.
Гоголь писав свiй добуток, перебуваючи за кордоном: бiльша частина поеми
була написана в Парижу, iнша ж- в Iталiï. Це, напевно,
пояснює ту незвичайну нiжнiсть автора до Батькiвщини. I зi свого
прекрасного далека Гоголь захоплюється красою й величчю
Росiï: Русь! Русь! бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного
далека тебе бачу: бiдно, розкидане й неприютно в тобi; не розвеселять,
не злякають поглядiв зухвалi дива природи, вiнчанi зухвалими дiвами
мистецтва… Вiдкрито — безлюдно й рiвно все в тобi; як
крапки, як значки, непримiтно стирчать серед рiвнин невисокi твоï
мiста; нiщо не звабить i не зачарує погляду. Гоголь
викликує: Але яка ж незбагненна, таємна сила тягне до тебе?
Але, думаю, рано захопився я красою й силою гоголiвських лiричних
вiдступiв, колись було б доречно сказати все-таки про деякi особливостi
композицiï, про iдею Мертвих душ. Сюжет поеми був подарований А. С.
Пушкiним, якого Н. В. Гоголь: надзвичайно любив i поважав. Приступаючи
до поеми, Гоголь сказав, що хоче показати всю, Русь. У своєму
добутку автор хотiв вiдповiсти, на питання: Русь, куди несешся ти? Для
розкриття теми й думки Гоголь використовує складну, багатомiрну
композицiю, що перегукується з композицiйною архiтектонiкою
Божественноï комедiï Данте. Гоголь як би доводить кола пекла:
перше коло — помiщики, другий — чиновники, третiй —
вищi чиновники (Повiсть про капiтана Копейкине). Особливий змiст
укладений i в назвi поеми. Мертвi душi — це не селяни, не мужики,
це — помiщики. Причому кожний помiщик у поемi є втiленням
певного людського пороку. Також варто було б пояснити, чому Мертвi душi
— поема. Звичайно ж, буде недостатньо простого згадування того, що
сам автор так визначив жанр свого добутку.
Тiльки завдяки лiричним вiдступам ми можемо назвати Мертвi душi поемою.
У лiричних вiдступах Гоголь вiдповiдає на головнi питання буття.
Вiдповiдi ж на цi питання дають нам, у свою чергу, зовсiм ясне подання
про головну iдею Мертвих душ: показати долю Росiï, неï
майбутнє
У своєму творi я хотiв би докладнiше зупинитися на лiричних
вiдступах. По своєму змiстi й призначенню можна видiлити кiлька
типiв лiричних вiдступiв. Однi характеризують героïв, пiдкреслюючи
якiсь важливi риси ïхнього характеру, iншi ж видiляють глобальнi
особливостi росiйського народу, третi виражають особистi почуття автора
до тоï або iншоï проблеми
Але всi цi лiричнi вiдступи пронизує, зв'язуючи воєдино,
надзвичайна любов автора Кроссии.
Менi здається, було б логiчно почати з лiричного вiдступу, що
зовсiм чiтко виявив особливостi сатири Гоголя. Автор порiвнює долi
двох письменникiв. Щасливий той письменник, який проходить повз
характери нудних, противних, вражаючих печальною своею дiйснiстю….
И гiрка й нудна дорога письменника, що дерзнув виставити все страшне,
приголомшливе життя, всю глибину холодних, роздроблених, повсякденних
характерiв….
Гоголь пише, що такий письменник нiколи не пiзнає славу, такому
письменниковi не уникнути сучасного лицемiрного суду, який вiдведе йому
знехтуваний кут у рядi письменникiв, що ображають людство. Зрештою
залишиться письменник-сатирик самотнiм, як безсiмейний подорожанин,
залишається вiн однiєï посерединi дороги, не оцiнять
люди його таланта, не розумiють вони, що багато потрiбно глибини
щиросердечноï, щоб опромiнити картину, узяту зi знехтуваного життя,
i звести ïï в перлину созданья. I закiнчує Гоголь свiй
лiричний вiдступ словами, якi як не можна краще характеризують у цiлому
сатировi Гоголя: письменник-сатирик озирає життя крiзь видний миру
смiх i незримi, невiдомi йому сльози. Ця фраза-ключ до розумiння
творчостi Гоголя. У кожному словi Гоголя вiдчувається одночасно й
смiх, i якийсь сум. Гоголь бачить всi недолiки росiйськоï
дiйсностi, вiн ïх висмiює, але це все його глибоко
торкає й зачiпає, як людини, що по-справжньому любить Росiю.
Гоголь всi рани Батькiвщини сприймала як своï. Найшлися навiть
такi, хто дорiкав Гоголя у вiдсутностi патрiотизму, але саме ïм
автор присвятив лiричний вiдступ про Кифее Мокiйовича й Мокiя Ки-Фовнче.
У ньому автор говорить, що цi самi патрiоти думають не про те, щоб не
робити дурного, а про те, щоб тiльки не говорити, що вони роблять дурне.
Гоголь же почуває на собi обов'язок сказати всю правду: Хто ж, як
не автор, повинен сказати святу правду?
У своïх лiричних вiдступах Гоголь умiє дуже тонко помiтити
всi особливостi росiйського характеру. Якi чудовi рядки присвяченi
росiйському мужиковi!
Головне в цих лiричних вiдступах те, що Гоголь дуже об'єктивно
сприймає, бачить росiйський народ: автор помiчає й деяку
мрiйнiсть росiйського мужика, вiн здатний фiлософствувати над самими
пустейшими предметами, росiйському мужиковi властива забобоннiсть, що
найчастiше тiльки заважає йому працювати, але в той же час як
чудово Гоголь описує мужикiв-мастеровых, обдарованих, прекрасних
працiвникiв-богатирiв. Гоголь вiрить у високе призначення Росiï,
тому що росiйський народ має живий розум, що вiдбивається у
влучно сказаному росiйському словi: …немає слова, що було б
так замашисто, жваво, так вирвалося б з-пiд самого серця, так би кипiло
й животрепетало… Виражається сильно росiйський народ.
У росiйськоï нацiй уже споконвiку закладена талановитiсть,
росiйський народ має живий i жвавий розум: …живий i жвавий
росiйський розум, що не лiзе за словом у кишеню, не высиживает його, як
квочка курчат, а влепливает вiдразу, як пашпорт на вiчне носiння…
Найбiльш проникливi лiричнi вiдступи присвяченi Росiï
Гоголь захоплюється красою росiйськоï землi, у ïï
красi немає нiчого надзвичайного, ïï краса полягає
в простотi й надзвичайнiй гармонiйностi природи й духу самого народу. Ця
краса заворожує автора, як вона заворожує кожного воiстину
росiйськоï людини
Гоголь буквально скрикує: [Русь.] Але яка ж незбагненна,
таємна сила тягне до тебе? Чому чується й лунає
немолчно у вухах твоя тужлива, що несеться по всiй довжинi й ширинi
твоєï, вiд моря до моря, пiсня? Що в нiй, у цiй пiснi? Що
кличе, i ридає, i вистачає за серце?.. Русь! чого ж ти хочеш
вiд мене? Що дивишся ти так, i навiщо все, що не є в тобi,
звернуло на мене повнi очiкування очi?.. Гоголь захоплювався неосяжними
просторами Росiï: Що пророкує цей неосяжний простiр? Чи тут,
у тобi чи не народитися безмежноï думки, коли ти сама без кiнця? Чи
тут не бути богатиревi, коли є мiсце, де розгорнутися й пройтися
йому? Ц дiйсно, що полягає в цих просторах Росiï? Росiя
— земля, улюблена Богом, але ïй i випробування даються
найжорстокiшi.
Але Русь безшабашно ставиться до свого призначення, скiльки разiв стояла
Росiя на краю прiрви! Уособленням Русi в поемi стає птах-трiйка.
Эх, трiйка ! птах трiйка, хто тебе видумав? Знати, у жвавого народу ти
могла тiльки народитися, у тiй землi, що не любить жартувати, а ровнем-
гладнем разметнулась на полсвета, та й ступай уважати версти, поки не
зарябiє тобi в очi. Править же трiйкою не в нiмецьких ботфортах
ямщик: борода так рукавицi… Щоб зрозумiти Русь, ïï
призначення, потрiбно володiти не просто розумом, потрiбно вмiти
почувати ïï подих. I отут пригадується А. И. Солженицын,
коли вiн говорить, що в народ вибираються по душi.
Русь, як птах-трiйка, несеться: …тiльки здригнулася дорога так
скрикнув злякано зупинений пiшохiд! i геть вона понеслася вдалинi, як
щось порошить i свердлить повiтря. А куди понеслася, що спереду?
Невiдомо. Так i Русь: летить кудись, кидається iз крайностi в
крайнiсть, а навiщо? I закiнчує Гоголь Мертвi душi всiм вiдомим
лiричним вiдступом про птаха-трiйцi: Чи не так i ти, Русь, що жвава не-
обгонимая трiйка несешся? Димом димиться пiд тобою дорога, гримлять
мости, все вiдстає й залишається за. Зупинився уражений
божим гудом споглядальник: не чи блискавка це, скинута з неба? що
значить це навiдне жах рух? i що за невiдома сила укладена в цих
невiдомих свiтлом конях?.. Русь, куди ж несешся ти, дай вiдповiдь? Не
дає вiдповiдi… Летить мимо все, що не є на землi, i,
косячись, постора-ниваются й дають ïй дорогу iншi народи й держави.
Гоголь пише, невiдома сила укладена в полях, i, дiйсно, Росiя має
величезний потенцiал. Дають ïй дорогу iншi держави. Вiрно, Русь,
кидаючись у крайностi, перехизувалася багатьох, i iншi держави бояться,
що Росiя викине ще що-небудь, вiд ïï можна чекати всього И,
звичайно ж, говорячи про птаха-трiйцi, не можна не сказати, що в нiй-те
сидить Чичиков, пiдприємець. I, як ми тепер бачимо, Чичиков
прекрасно в'ïхав у нашу сучасну дiйснiсть. У жоднiй краïнi не
було афер такого розмаху, як у нас
И в завершення хотiлося б сказати, що поема Мертвi душi залишилася
надзвичайно актуальною й донинi. Та ж бюрократiя, та ж безгосподарнiсть,
не говорячи вже про те, що в кожному з нас живуть Манилов, Собакевич,
Коробочка, Ноздрев, та й Плюшкин теж. Недарма призивав Гоголь у мiнути
вiдокремлених бесiд iз самим собою заглянути усередину власноï душi
й поставити важке запитання: А немає чи й у менi якоï-небудь
частини Чичикова?