Мiй будинок скраю (розкриття змiсту фразеологiзму)

Кожноï навеснi й восени учнi нашоï школи беруть участь у
збираннi скверу, що розташований бiля школи. Повз цей сквер ми йдемо в
школу й вертаємося додому. З вiкон кабiнетiв добре видно
алеï, по яких iнодi хтось iде, вiковi дуби й тополi. Пiсля урокiв
ми затримуємося, щоб трошки погуляти, побiгати серед дерев або
посидiти на крамницi. За кожним класом закрiплений свiй куточок, що ми
прибираємося
От i цього разу наша класна керiвниця Галина Олександрiвна попередила,
що пiсля урокiв двадцять мiнут ми присвятимо збиранню територiï.
Михайло Єршов викликнув:
-моя хата скраю!
Дiти засмiялися
-А хiба ти живеш у будинку, що поруч зi сквером? — запитала Настя
нi
те жартома, нi те всерйоз.
Учителька запитала: -А ви знаєте, що таке хата?
-це селянський будинок в украïнському селi, — вiдповiв Василь
-але ми, же живемо в мiстi, — сказав хтось
-А це означає, що Михайло мав на увазi зовсiм iнше, коли сказала
моя хата скраю. — Учителька уважно подивилася на нас, а потiм
перевела погляд на Ведмедика. — Нехай вiн пояснить, що хотiв
сказати
Мишка почервонiв, але мовчав
-зрозумiло, чому вiн мовчить. Вiн вирiшив зiзнатися нам, що збирання
листя його не стосується