Перша бiографiя Грiючи

Народився в сiм'ï суддiвського чиновника. Одержав утворення в
Итоне, потiм в 1734 р. надiйшов у Кембридж. В 1739 р. разом зi
своïм другом X. Волкотом здiйснив кругосвiтню подорож. Уперше
читачi довiдалися про Грее-Поета, прочитавши опублiковану в пресi (1741
р.) Оду Итонскому коледжу (Ode on a Distant Prospect op Rton College). У
червнi 1742 р. Грiй послав своєму шкiльному товаришевi Ричардовi
Весту Оду веснi (Out on the Spring). Але Вест умер, не одержавши
цiєï оди. Для поета ця смерть була великою втратою. Приблизно
в той же час вiн почав роботу над одним з найвiдомiших своïх
добуткiв — Елегiєю, написаноï на сiльському цвинтарi
(An Elegy, Wrote in a Country Church yard). Цей час було важким для
Грiючи: сварка з Волкотом, смерть матерi й Р. Весту. У нього були
об'єктивнi причини для скорботи. Крiм того, його матерiальне
становище було досить невизначеним, i вiн дуже клопотав про своє
майбутнє . Звичайно, цi проблеми нiяк не вiдбилися в елегiï,
але все-таки в нiй вiдчувається загальна пригнiченiсть духу,
занепад внутрiшнiх сил i сум, що переповняє весь стих
Елегiя написана в легкоузнаваемой i звичайноï для англiйськоï
поезiï XVIII ст. традицiï медитативноï поезiï. Уже в
самiй назвi звучить iнтонацiя, характерна для медитативноï
поезiï. Зазначений у назвi жанр — елегiя — свiдчить про
сум, що переповняє душу поета
Для елегiï характернi мiркування про самiтнiсть, про неминучiсть
смертi й суєтностi земного iснування. Тлом для неспiшних сумних
роздумiв служив сiльський пейзаж, тихе безлюдне мiсце, далеке вiд
шумного суспiльства. Цвинтарна поезiя, неодмiнним атрибутом якоï
був який-небудь похмурий пейзаж, думки про смерть i сумна, безвихiдна
ситуацiя були поширенi серед поетiв-сентименталiстiв
З 1742 р. Грiй проживав у Кембриджi, займаючись вивченням iсторiï й
лiтератури. Вiн серйозно прийшов у замилування давньою шотландською й
скандинавською поезiєю. Його тягли стародавнi легенди з
фантастичним сюжетом i похмурим стилем. Цiкавiсть до такого виду
лiтератури було поширено серед поетiв XVIII ст. Як Д. Макферсон написав
спадщину кельтського барда Оссiана, Грiй створив численнi iмiтацiï
скандинавськоï й шотландськоï народноï поезiï
Цiкавiсть до стародавнiх легенд не було випадковим. Грiючи завжди
залучало темне й дике в людинi: дивнi, загадковi подiï, несподiванi
розв'язки й та трагiчна врочистiсть, який переповненi цi легенди. Для
поезiï Грiючи спадщину цих легенд було органiчним; вiн знаходив
дивну спiвзвучнiсть мiж своєю поетичною мовою й мовою стародавнiх
шотландських або скандинавських авторiв
Грiй був освiченою людиною, чудово знав античну фiлософiю й лiтературу.
З одного боку, його залучали стародавнi скандинавськi й шотландськi
легенди, а з iншого боку — класична лiтература . Цi два джерела
його поетичного стилю створили об'ємнiсть мислення. Йому разом з
тим iмпонували правильнiсть вiрша й складнiсть людських переживань
Для Грiючи було важливим вiдтворити момент високого духовного
переживання. Людськi емоцiï в ïхньому розвитку, хiд мiркувань
були предметом його уваги Грiй належав до англiйськоï церкви, але
його життєвi погляди опиралися скорiше не на християнство, а на
навчання Платона й Сенеки, що також було традицiйним для поетiв кiнця
XVII — нач. XVIII ст.
В 1757 р. Хорас Волпол опублiкував двi оди Грiючи, а в 1768 р. видав
першi збори його вiршiв. Серед них Фатальнi сестри (The Fatal Sisters) i
Сходження Одина (The Descent of Odin), написанi як спадщина
скандинавськоï й шотландськоï поезiï
Сучасники вiдгукувалися про творчiсть Грiючи по-рiзному. Д-р Джонсон
називав його нудним у суспiльствi… нудним усюди … нудним на
новий лад, а його поезiю механiстичноï. В. Хезлитт в Лекцiях про
англiйських поетiв говорив, що проза Грiючи незрiвнянна,
своєрiдна, а от вiршi вiн уважав почасти досить пiднесеними й
афектованими.
Незважаючи на славу й популярнiсть Грiючи серед читачiв, С. Джонсон
писав, що не зараховує його до кращих поетiв. Вiн дорiкав його за
вiдсутнiсть поетичноï уяви й своєрiдностi художнього стилю, а
також за те, що Грiй писав темним мовою
Одним подобалися меланхолiя й сум вiршiв Грiючи, iнших саме це й
вiдштовхувало. Але нiхто не заперечував наявностi лiтературного таланта.
Вiн був одним з найвiдомiших перекладачiв XVIII ст.
Великою популярнiстю дотепер користується переписка Грiючи з X.
Волполом, Т. Вортоном i В. Мезоном. Листа Грiючи, надзвичайно дотепнi й
цiкавi, вiдомi ледь не бiльше, нiж його вiршi
Перша бiографiя Грiючи була опублiкована в 1775 р. його iншому Мезоном