Розкриття образа в романi: доля Мармеладова

Одна з головних особливостей творiв Достоєвського — це те,
що персонажi є героями-iдеологами. Так, наприклад, Родiон
Розкольникiв захоплений теорiєю, суть якоï в подiлi людей на
право имеющих i тварин тремтячих. Про те, що ми все дивимося в
Наполеони, писав ще Пушкiна, але Достоєвський втiлив цю iдею у
своєму романi
У романi Злочин i покарання зображуються картини соцiальних страждань
мiськоï бiдноти. Крайня вбогiсть характеризується тим, що iти
бiльше нiкуди. Це й доля Катерини Iванiвни, що залишилася пiсля смертi
чоловiка iз трьома малолiтнiми дiтьми. Плачу, i ридаючи, i руки ламаючи,
вона прийняла речення Мармеладова, тому що нiкуди було йти. Це й доля
самого Мармеладова. Адже потрiбно ж. щоб у всякоï людини було хоч
одне таке мiсце, де i його потис ïв i.… А пошкодує нас
той, хто всiх пошкодував i все розумiв, вiн єдиний, вiн i суддя.
Трагедiя батька, змушеного прийняти падiння дочки; доля Сонi, що зробила
подвиг злочину над собою заради любовi до близького; мучення дiтей, що
виростали в брудному кутi, поруч iз п'яним батьком i вмираючою матiр'ю,
ключовi сцени життя петербурзьких низiв.
чиПрипустимо заради щастя бiльшостi знищень непотрiбного меншостей?
Достоєвський всiм художнiм змiстом роману вiдповiдає нi i
послiдовно спростовує теорiю Раскольникова: якщо одна людина
привласнює собi право фiзичного знищення непотрiбних меншостей
заради щастя бiльшостi, те простоï арифметики не вийде: крiм баби
процентщици Розкольникiв зненацька вбиває й Лизавету-Ту сам
принижену й ображену, заради якоï) як вiн намагається вселити
собi, вiн i пiшов на злочин
Якщо Розкольникiв i йому подiбнi беруть на себе таку високу мiсiю
захисникiв принижених i ображених, то вони неминуче повиннi вважати себе
людьми незвичайними, котрим усе дозволено. Якщо дозволити собi кров по
совiстi, то неминуче перетворишся у Свидригайлова. Свидригайлов той же
Розкольникiв, але вже остаточно виправлений вiд усяких забобонiв.
Свидригайлов перепиняє Раскольникову всi шляхи, ведучi не тiльки
до каяття, але навiть просто до офiцiйноï явки з винноï. I не
випадково тiльки пiсля самогубства Свидригайлова Розкольникiв
учиняє цю явку сповинной.
Достоєвський виступає проти бунту як такого. Шлях у
моральному вдосконалюваннi кожноï людини. Найважливiшу роль у
романi грає образ Сонi Мармеладовой. Дiяльна любов до ближнього,
здатнiсть вiдгукнутися на чужий бiль (особливо що глибоко виявився в
сценi визнання Раскольникова в убивствi) робить образ Сонi iдеальним.
Саме з позицiï цього iдеалу в романi й вимовляється вирок.
Для Сонi всi люди мають однакове право на життя. Нiхто не може
домагатися щастя, свого або чужого, шляхом злочину. Соня, по думцi
Достоєвського, втiлює народний початок: терпiння й
смиреннiсть, безмiрну любов кчеловеку. Рятує й
возз'єднує людини, що переступила, з Богом тiльки любов.
Сила любовi така, що вона може сприяти; порятунку навiть такого
нерозкаяного грiшника, як Розкольникiв
Думка про недоторканнiсть будь-якоï людськоï особистостi
вiдiграє головну роль у розумiннi iдейного змiсту роману. В образi
Раскольникова Достоєвський стратить заперечення самоцiнностi
людськоï особистостi й показує, що будь-яка людина, у тому
числi й огиднiй бабi процентщица, священний i недоторканний, верб цьому
вiдношеннi люди рiвнi
Автор дуже докладно й детально описує його вбогу, задушливу
комiрку, розташовану пiд самим дахом, що бiльше нагадує шафу, чим
квартиру. Ця малюсiнька клетушка крокiв у шiсть довжин, iз запиленими
жовтими, що вiдклеюються вiд стiн шпалерами й низькою стелею, що давить,
вiдтворить атмосферутесноти й безвихiдностi, що пiдсилюється
описом задушливого липневого дня в Петербурзi. Фiгура чудово гарного
юнака, одягненого в лахмiття, дивно гармонiює з огидним i смутним
колоритом ремiсничого кварталу, з нестерпним смородом з распивочних, у
яких коротали час бiднi чиновники й цеховi робiтники. Скрiзь тiснота,
духота, скупченiсть людей, змушених тулитися в убогих квартирках, що ще
бiльше збiльшує почуття духовноï самiтностi в юрбi. Люди
роз'єднанi й озлобленi, пiдозрiлi й недовiрливi. Вони втрачають
здатнiсть до жалостi й жалю, i це яскраво проявляється в
реакцiï вiдвiдувачiв распивочной на п'яну сповiдь бiдного чиновника
Мармеладова. У його оповiданнi про свою долю розвертається страшна
життєва драма людини, якого роздавив i скалiчив жорстокий мир.
Душу нормальноï розумноï, совiсноï людини не може винести
щоденних принижень, коли доводиться бути безмовним свiдком образи
власноï дружини, бачити голодних дiтей, знать, що дочка, чиста,
чесна дiвчина, живе по жовтому квитку. Переповнений стражданнями
Мармеладов нiчого не жадає вiд слухачiв, крiм простоï
людськоï участi. Але його щира, схвильована сповiдь викликає
тiльки хихикання й глузлива цiкавiсть, у якому виразно проступає
презирство
Взагалi саме на прикладi сiм'ï Мармеладових у значнiй мiрi
розкривається тема принижених i ображених людей, ïхнiх
численних нещасть в “цiєï чудовiй i прикрашеноï
численними пам'ятниками столицi”. Так виникає в романi образ
Петербурга, холодного, мертвотного мiста, що равнодушно дивить на горе й
страждання людей. Чудова панорама росiйськоï столицi ще бiльше
пiдкреслює вбогiсть, безвихiднiсть положення мешканцiв
петербурзьких нетрiв. Строгi, вишуканi лiнiï розкiшних будинкiв
оттеняют убогi закоптiлi кiмнати з дiрявими простирадлами й обдертим
диваном, в однiй з яких тулиться сiм'я Мармеладових. Мир принижених i
ображених у романi багатоликий i рiзноманiтний. Доля Катерини Iванiвни,
до межi змученоï й засмиканоï жiнки, що намагається
навести чистоту в убогiй квартирцi, що не знає, чим нагодувати
голодних дiтей, не схожа на долю ïï пасербицi Сонi, що йде на
панель, щоб допомогти сiм'ï. Драматичне життя сестри Раскольникова,
красунi Дуни, що змушена терпiти знущання й незаслужену ганьбу, маючи
гордiсть i самолюбством брата. Усюди покалiченi, зламанi долi, причина
яких — постiйний, безвихiдний нестаток, страшнi умови життя,
невартi людини
Всi цi приклади закономiрно приводять до висновку про неможливiсть у
цьому жорстокому свiтi жити по нормах загальнолюдськоï моралi.
Бiднiсть, безправ'я, приниження штовхають людей на порушення
християнських заповiдей. Герой роману Достоєвського рано або пiзно
виявляється перед вибором: умерти або жити цiною поступок перед
совiстю?.. До цього миру неприло-жими загальноприйнятi моральнi закони.
Якби Сонечка Мармеладова не стала жити по жовтому квитку, ïï
сiм'я вмерла б з голоду. Коли Розкольникiв у бесiдi з нею говорить про
самогубство як про єдино гiдний вихiд, його слова раптом
перериває тиха реплiка Сонi: “А с ними-те що буде?”
Виходить, любов до ближнього позбавляє ïï навiть такого
виходу, як смерть. Щоб допомогти мачусi i ïï дiтям. Соня
фактично вбиває себе як особистiсть, але дивним образом
зберiгає й чистоту, i цiлiснiсть, i високу моральнiсть.
Ïï злочин виправданий християнською любов'ю до людей,
готовнiстю ксамопожертвованию.
Сестра Родiона Раскольникова Дуня готова вийти замiж за процвiтаючого
дiлка Лужина, не люблячи його, а виходить, свiдомо прирiкаючи себе на
життя, позбавлену радостi. Вона зважується на цей крок по тiй же
причинi, що й Соня, — витягтися сiм'ю з убогостi, допомогти
братовi завершити утворення в унiверситетi. Виходить, у свiтi принижених
i ображених, незважаючи на жахаючi умови життя, люди здатнi зберегти
шляхетнiсть, любов, жаль, великодушнiсть. Зображуючи мир петербурзьких
нетрiв, письменник не тiльки випробовує жалiсть i спiвчуття до
знедолених i принижених людей, але й захоплюється ïх чудовими
людськими якостями, якi сутужнiше всього зберегти в нестерпнi умовах
Таким чином, тема принижених i ображених органiчно пов'язана з
теорiєю Раскольникова не тiльки тому, що вона породжена
жорстокiстю навколишнього свiту i є свого роду бунтом проти нього.
У цьому ж свiтi iснують i любов, i жаль, i бажання допомогти ближньому.
I це наповнює письменника вiрою в можливiсть побудови суспiльства,
у якому люди будуть “знемагати вiд любовi друг до друга”.
Тiльки любов, а не насильство, — єдиний можливий шлях для
досягнення гуманного, справедливого суспiльства. У цьому, по-
моєму, змiст роману великого росiйського письменника