Тема твору: — Поема Мiдний вершник

Поема Мiдний вершник була написана Пушкiним в 1833 роцi. У нiй Пушкiн
уперше в росiйськiй лiтературi протиставив державу, уособлена в особi
Петра I, i людини з його особистими й приватними iнтересами й
переживаннями. Реформи Петра I у росiйськоï iсторiï були
глибоким i всеосяжним переворотом, що не мiг вiдбутися легко й
безболiсно. Петро I жадав вiд народу всiх сил для досягнення намiчених
ïм цiлей, а це викликало ремство й невдоволення Таке ж неоднозначне
вiдношення було й до улюбленого дiтища Петра Петербурговi. Вiн
персонiфiкував собою й велич Росiï, i рабство ïï народу.
З одного боку, це було прекрасне мiсто з його палацами, монументами й
золотими куполами, але в той же час Петербург потрясав своєю
бiднiстю побуту, убогiстю й найбiльшою смертнiстю в Росiï. Ще одним
нещастям Петербурга були страшнi повенi, якi руйнували будинку й несли
людськi життя. Ладу Петербург на березi Фiнськоï затоки, на болотi,
Петро зовсiм не пiклувався про майбутнiх жителiв своєï
столицi. Крiм того, вiн був побудований на зло гордовитому сусiдовi i
природi. I стихiя немов мстила людям за ïхнi дiяння. В Мiдному
вершнику Пушкiн описує одне з найстрашнiших повеней, що вiдбулося
в 1824 роцi й принесло страшнi руйнування мiсту: Облога! приступ! злi
хвилi, Як злодiï, лiзуть у вiкна. Челни З розбiгу скла б'ють
кормою. Лотки пiд мокрою завiсою, Уламки хатин, бревни, покрiвлi, Товар
запасливоï торгiвлi, Пожитки блiдоï вбогостi, Грозою знесенi
мости, Труни з розмитого цвинтаря Пливуть по вулицях! У поемi два
головних героï: Петро I, що персонiфiкує собою держава, i
бедний чиновник Євгенiй. Вiн нащадок знатного, але збiднiлого
роду. Це працьовитий парубок, що хоче своïми руками влаштувати
своє щастя. У нього є наречена, що вiн любить i на якiй,
одержавши гарне мiсце, хоче женитися: Пройде, бути може, годдругой
Мiстечко одержу, Парашi Доручу сiмейство наше И виховання хлопцiв…
I станемо жити, i так до труни Рука з рукою дiйдемо ми обоє, И
онуки нас поховають… Але його мрiï виявилися даремними, тому
що Параша разом зi своєю матiр'ю гине пiд час повенi. Сам же
Євгенiй божеволiє, не перенесучи щиросердечних потрясiнь.
Божевiльний, вiн бродить по мiсту й один раз виявляється бiля
пам'ятника Петру I. Це Мiдний вершник. I Євгенiю стає ясно,
хто був винуватцем загибелi його нареченоï, його розбитого життя й
щастя. Вiн кидає виклик: Добро, будiвельник чудотворний! Шепнув
вiн, злобливо затремтiвши, Ужо тобi!.. I раптом божевiльному
здається, що грiзний цар залишає скелю й скакає за
ним, щоб покарати за зухвалiсть: И у всю нiч безумець бедний, Куди стопи
не обертав, За ним усюди Вершник Мiдний З важким тупотом скакав
Пiсля цiєï страшноï ночi Євгенiй намагався
стороною обходити це мiсце, а якщо проходив мимо, те картуз зношений
симал, збентежених очей не пiднiмав. Таким чином, вiн був зовсiм
знищений i роздавлений державою, уособленням якого був Петро I.
Закiнчується поема загибеллю Євгенiя: його знайшли мертвим
бiля розваленого будинку Парашi. Євгенiй є однiєï
з мимовiльних жертв справи Петра, а Петро непрямим винуватцем його
загибелi. Пушкiна спiвчуває своєму героєвi, вiн
називає його нещасним, бедним, але кiнець поеми є гiмном
державностi, гiмном Петру I самому потужному з росiйських самодержцiв,
засновниковi новоï столицi, що зблизила Росiю iз Заходом. Пушкiна
завжди залучала фiгура Петра I, йому вiн присвятив множетсво своïх
добуткiв, тому думка критикiв про те, на чиïй сторонi Пушкiн,
розiйшлися. Однi вважали, що поет обґрунтував право держави
розпоряджатися життям людини, i стає на сторону Петра, тому що
розумiє необхiднiсть i користь його перетворень. Iншi вважають
жертву Євгенiя невиправданоï. Менi ж здається, що
Пушкiн уперше в росiйськiй лiтературi показав всю трагiчнiсть i
нерозв'язнiсть конфлiкту мiж державою й приватною особистiстю