Унiфiкацiя, зрiвнялiвка, регламентацiя в романi Ми

Жанр утопiï з'явився в Європi iз зародженням гуманiзму.
Мудрецi минулого з радiстю зображували счастли вий мир майбутнього, де
немає вiйни, хвороб, а всi сфери життя суспiльства пiдпорядкованi
законам розуму. Пройшли столiття. I утопiя змiнилася антиутопiєю
— зображенням “майбутнього без майбутнього”, мертвого
механiзованого суспiльства, де людинi вiдведена роль простоï
соцiальноï одиницi
Насправдi антиутопiя не є повною протилежнiстю утопiï:
антиутопiя розвиває основнi принципи утопiï, доводячи ïх
до абсурду. Тепер виявляється, що той самий людський розум здатний
побудувати “Мiсто Сонця” Томмазо Кампанелли й працюючi з
точнiстю годинного механiзму “фабрики смертi” Генрiха
Гиммлера. XX столiття стало столiттям втiлених антиутопiй — у
життi й лiтературi
Для росiйськоï лiтератури жанр антиутопiï не цiлком свойствен.
Однiєï iз кращих антиутопiй, написаних росiйською мовою, став
роман Євгенiя Замятiна “Ми”. Цей роман створювався в
1920 роцi в холодному напiвзруйнованому Петроградi
Авторовi вдалося за сiмдесят рокiв до падiння комунiстичного режиму
зробити правильнi висновки про “великий блеф”, втiленому в
iдеях марксизму-ленiнiзму. Власне кажучи, Замятiн нiчого не видумував:
вiн лише довiв до логiчного завершення iдею побудови комунiстичного
суспiльства. Отже, перед нами — “iдеальне
суспiльство”.
Унiфiкацiя, зрiвнялiвка, регламентацiя — от лише деякi з ознак
“iдеального суспiльства” у романi “Ми”. Iсторiя
створення цього суспiльства досить нагадує iсторiю створення
Радянського Союзу. Його громадяни досягли щастя в результатi загибелi
бiльшоï частини населення. Жителi краïни щасливi: вони живуть
у будинках iз прозорими стiнами, ходять на роботу й з роботи ладом, а
проблема любовi вирiшена раз i назавжди: “усякий нумер має
право на iнший нумер як на сексуальний об'єкт”. Жителi, або
нумера, носять однаковий одяг, ïдять однакову ïжу. Мистецтво
є придатком державноï машини. За цiєю соцiальною
iдилiєю спостерiгають строгi Хоронителi. А вище всiх коштує
Благодiйник — лiдер “iдеального суспiльства”. Усе
продумано до дрiб'язкiв
Виконанi щасливого iдеалiзму нумера будують якийсь Iнтеграл, що
наповнить щастям весь Всесвiт. Цi картини щось нагадують, не чи правда?
Недарма сучаснi Замятiну критики з пiною в рота доводили, що
“Ми” — шкiдливий i антирадянський добуток. Дiйсно, цей
роман — антирадянський добуток, причому одне iз кращих
Головний герой — нумер D-503, вiд iменi якого ведеться оповiдання,
— одержує можливiсть випробувати теперiшнi людськi почуття,
зазнати пристрасть, страх. Доля його трагична: вiн не був страчений, як
його кохана, а пiддався операцiï по усуненню уяви разом з iншими
нумерами.
Одне з найважливiших питань, якi намагається вирiшити автор,
— питання волi вибору й волi взагалi. Де грань, що
вiдокремлює волю вiд несвободи, а людини вiд тварини? Сьогоднiшнi
хаос i хитання в пострадянському суспiльствi, соромливо iменованi
“перiодом становлення демократiï”, показують, що ми не
готовi до волi, ми не навчилися розумiти й цiнувати ïï. Може
бути, нинiшнiй пострадянський простiр i є мiсцем, де живуть тi,
хто вижив у катаклiзмi антиутопiï, — своєрiдним
“житлом для антилюдства”. На щастя, республiки колишнього
Радянського Союзу повiльно й важко видужують, i повернення в дурний сон
за назвою “Совдепия” уже зовсiм неможливо.
Але примара несвободи продовжує стояти за нашими плечима. Ми
повиннi бути уважнi й пильнi: у свiтi є багато Благодiйникiв,
готових ощасливити слухняних нумеров. I саме головне — нам
потрiбно не машинне демократичне суспiльство, а воля, заснована на
вiчних принципах гуманiзму
Особистостi в романi немає. Люди втратили своє iм'я,
своє я, i вiдбулося страшне — вони стали… нумерами.
Є ПРО-90, Д-503 i iнших. Нi людей. I в цьому символ
знеособленостi, повного знищення iндивiдуальностi. Життя в такiй державi
пiдпорядкована Годинноï Скрижалi, що пропонує, коли всiм
одночасно спати, коли працювати або займатися любов'ю. Був навiть
проголошений iсторичний Ьех зехиаиз (сексуальний закон): Усякий з
нумеров має право, як на сексуальний продукт, на будь-який
нумер… Але коли любов перетворюється в щастя по разових
талонах, вона вмирає, а без любовi гине й мир
Такi умови буття в Єдинiй Державi, про якi розповiдає у
своєму щоденнику для нащадкiв талановитий iнженер Д-503. Герой
дуже задоволений життям. Його не бентежить, що мiсто-держава, у якому
вiн живе, оточений скляною стiною. У цьому мiстi немає живоï
природи: не спiвають птаха, не грають сонячнi вiдблиски в лужицах на
асфальтi. Квадратна гармонiя вулиць i площ, що жахає однаковiсть
життя нумеров, доведене до абсурду рiвнiсть людей захоплюють оповiдача.
Всi нумера однаково одягненi, живуть в однакових кiмнатах величезних
багатоповерхових будинкiв. Цi кiмнати в будинках iз прозорими стiнами
нагадують клiтки-камери, за мешканцями яких ведеться невсипуще
спостереження
Пiдстав для заздростi друг до друга в них немає. Виходить, усi
щасливi?
По-моєму, позицiя автора рiзко вiдрiзняється вiд точки зору
Д-503, i чим бiльше той захоплюється способом життя нумеров, тим
страшнее виходять намальованi имкартини.
Мене потрясла iсторiя Великоï Операцiï. Це вищий ступiнь
насильства над людиною, до якого прибiгала Єдина Держава, щоб
витягти частину мозку, де зароджувалася фантазiя
Але страшнее знищення людськоï плотi — знищення людського
духу, умертвiння душi. Цiєï операцiï були пiдданi
насильно всi нумера пiсля того, як було розгромлене повстання членiв
Мефи, що виступили проти тоталiтарного режиму. Таким чином, Єдина
Держава надiйно застрахувала себе вiд повторення революцiй i iнших
небезпечних проявiв вiльноï волi громадян
У цьому ж щоденнику Д-503 розповiдає й про свою любов до
революцiонерки 1-330 i раптовоï хвороби, що приключилася з ним,
— виникненнi в нього душi. Пiд впливом 1-330 багато чого в його
свiтоглядi мiняється. У ньому починається процес пробудження
душi. Це був для нього єдиний шанс стати людиною, тобто
випробувати всi борошна й радостi людського буття
Але пiсля операцiï Д-503 втрачає своï шляхетнi
властивостi й особистi прихильностi. Вiн перетворюється з людини
мислячого в людину керованого, гiдного громадянина Єдиноï
Держави
Мир, у якому живуть подiбнi люди, уважає Замятiн, — кошмар,
пекло!
Йому протистоïть у романi мир за Стiною. Там живуть нащадки тих
деяких, хто пiшов пiсля Великоï Двохсотлiтньоï Вiйни в лiси,
але ïхнє суспiльство перебуває на примiтивнiй
стадiï розвитку
Замятiн уважав, що тiльки на первiсно-общиннiй стадiï, коли
державноï влади ще не було, можна було знайти суспiльство, члени
якого користувалися майже абсолютною волею. Вiн звернувся до давно
минулiй iсторичноï епохи, а не фантазував про те, яким воно буде в
далекому майбутньому
У романi Замятiн також показав, що не може бути щасливим суспiльство, що
не враховує запити й похилостi своïх громадян. Я думаю, автор
хотiв розповiсти нам не про помилковi полiтичнi теорiï, а про тiм
дивовижний, у що може вилитися гарний полiтичний рух, якщо воно
перекручується
Я вважаю, що не можна винищити людське в людинi. Людство повинне бути
вiльним, а майбутнє стане таким, яким ми його готовимо