Емiгрантськi пiснi
Емiгрантськi пiснi довгий час вважали заробiтчанськими. Попри схожiстьдеяких мотивiв, вони вiдрiзняються художньо-образним iдейним комплексом
текстiв, пов´язаним зi специфiкою такого суспiльного явища як
масове переселення украïнцiв на захiд, що дає пiдставу
видiляти ïх в окрему тематичну групу суспiльно-побутовоï
лiрики.
У фольклорi найбiльше вiдображена перша хвиля емiграцiï кiн. 19
поч. 20 ст., яка була зумовлена економiчними причинами. Наступнi масовi
виïзди украïнцiв за кордон, породженi полiтичними причинами,
майже не залишили фольклорних текстiв (полiтичнi бiженцi були переважно
з середовища iнтелiгенцiï, а не селянства, де найбiльше
побутує фольклор; тому наступнi хвилi емiграцiï
ознаменувалися розвитком лiтератури як iндивiдуальноï
авторськоï творчостi , а не колективноï народноï
творчостi).
Особливо широких масштабiв набула емiграцiя на захiдних украïнських
землях кiн. 19 поч. 20 ст. Втрата землi i зубожiння були основною
причиною масового виïзду селян з Галичини, Буковини i Закарпаття.
Однак Новий свiт манив i заможних господарiв, що ïхали туди у
пошуках великого щастя (Америка видавалася здiйсненням одвiчноï
мрiï украïнця мати багато землi чи, наприклад, можливостi
розбагатiти на золоторозробках).
Iлюзiï американського мiфу швидко розвiювались. Безмежнi незаселенi
землi Пiвнiчноï Америки виявились майже непридатними для сiльського
господарства: кам´янистi ґрунти, непрохiднi лiси, що ïх
доводилось роками корчувати до того, як можна було там щось вирощувати,
стали перешкодою до сповнення мрiй емiґрантiв. Доводилось iти
працювати на шахти, копальнi. До Америки ïхали переважно
малограмотнi селяни, тому в американськiй промисловостi вони працювали
чорноробами. Украïнцi стикались i з дискримiнацiєю (середнiй
денний заробок украïнця був значно меншим, нiж американського
робiтника, що виконував ту саму роботу). Не маючи постiйного мiсця
проживання, соцiальних гарантiй, медичного обслуговування, вони змушенi
були жити у холодних бараках, землянках, часто хворiли, масово помирали.
Усi цi явища знайшли вiдображення у фольклорi:
Америка, Америка, яка ти невдобна:
Робить в тобi руський нарiд, як тая худоба…
Або:
…Монiтобо, Монiтобо, клята Монiтобо,
Через тебе нарiд гине, як тая худоба… …
А в недiлю пораненько дзвони задзвонили,
А ми, бiднi, в чужiм краю сльозами ся вмили.
Задзвонили на станцiï дзвони та тоненько,
Плачуть люди в Америцi дуже жалiбненько.
Цими мотивами емiґрантськi пiснi справдi подiбнi до
заробiтчанських (бо i до Америки ïхали на заробiтки). Але є
ряд тем, якими вони вирiзняються. Перш за все це комплекс
емiґранта. Заробiтчани на Схiд i Пiвдень Украïни, хоч i були
далеко вiд дому, все ж не почували себе там зовсiм чужими, ïхня
самотнiсть не була такою нестерпною. Емiгранти в чужому свiтi, не знаючи
звичаïв, стилю життя, а особливо мови, почувалися не тiльки чужими,
а й нiмими:
…Ходжу по Канадi та й милi рахую,
Гей, гей, та й милi рахую.
Где м´я нiч захопить, там i ночую (Рефрен).
Писав би я листи, та й вже папiр маю (Рефрен).
Пiшов би-м на пошту дороги не знаю (Рефрен).Хоть знаю дорогу, то не знаю мови (Рефрен).
Бiдний же я, бiдний в канадiйськiй недоли.
Самотнiсть справдi була великим тягарем, особливо нестерпно було тим,
хто покинув в Украïнi сiм´ю: Лишив тата, лишив маму й молоду
дiвчину, А сам пiшов в Америку мало не загинув. Лишив жiнку, лишив дiти,
лишив рiдну мати, А сам пiшов в Америку свiй вiк марнувати…
Одна з проблем емiґрацiï сотнi зруйнованих сiмей:
Канадо, Канадо, яка ж ти зрадлива!
Не одногось мужа с женов розлучила.
Розлучила мужа та й дрiбненькi дiти.
Гiрко ж менi в Канадi довго тут сидiти.
Найгiршим було те, що, потрапивши до Америки, емiґранти
усвiдомлювали проблематичнiсть повернення додому. Тому на вiдмiну вiд
заробiтчанських пiсень (заробiтчани за певний час повертались додому,
потiм знову йшли на заробiтки i знову повертались), тут туга за домом i
мотив самотностi переплiтається з мотивом безнадiï на
повернення. Поширеним образом цього мотиву є море чи океан, що
вiддiляє емiґранта вiд рiдноï домiвки i рiдноï
землi. Тяжка виснажлива багатоденна подорож до Америки морем, на шипi
(вiд англ. ship корабель),де люди жили в антисанiтарних умовах. вми-
рали, не витримуючи морськоï хвороби у час штормiв i т. п., була
першою перешкодою для повернення. Остаточне розорення, особливо пiд час
страйкiв на шахтах, запроваджуваних американськими робiтниками, зовсiм
закривало шлях додому. Тодi особливо гостро вiдчувалося бажання
повернутись, почути ще раз рiдну мову, прагнення бути хоча б похованим
на рiднiй землi:
Я в чужинi загибаю,
Звiдти легше вiтер вiє,
Марно життя йде, Де родинний край.
За родиною глядаю.
Там iнакше вечорiє,
Аде ж вона, де?
Там то серцю рай.
Ох ти, Боже милостивий, То ж
м´я серце туди тягне.
Верни м´я домiв,
Тут i сну нема.
Хоч почую ще раз милий Поки серце там не лягне.
Звук родинних слiв.
Не усхне сльоза.
Ще одна поширена тема листування з рiдними. Лiричний герой
емiґрантських пiсень пише лист додому, виливаючи свою тугу i жаль,
а потiм довго чекає вiсточки вiд рiдних:
Сяду коло стола, та й стану думати Пiду я над море, над тихую
воду.
Буду до родини дрiбний лист писати. Буду я чекати лист од
свого роду.
Писав же я той лист пiвтори Не одна рибочка через море плила,
Години, Жодноï-м не видiв, щоб листи
Занiс-єм на пошту до своей родини.
носила.
(цiкавою тут є трансформацiя мотиву перенесення звiстки пташками в
уявне перенесення звiстки рибами). Ця тема спорiднює емiгрантськi
пiснi з iншими групами соцiально-побутовоï лiрики (козацькими,
солдатськими); мотив шляху через море робить ïх подiбними до пiсень
часiв турецькоï неволi, в яких козак посилає вiсточку додому
через море вiтром чи пташкою, або сам хоче перетворитись на птаха, щоб
полетiти додому, зустрiтись iз рiдними.
Внаслiдок процесiв асимiляцiï украïнського населення з мовним
та культурним середовищем краïн поселення (особливо в другому i
наступних поколiннях переселенцiв) емiґрантський фольклор втратив
своє первiсне значення i практично не побутує в народi.
