Головними роздумами Г. Сковороди були роздуми про сутнiсть людини, про ïï щастя i шляхи його досягнення

За життя Г. С. Сковороду називали украïнським Сократом, украïнським Горацiєм, украïнським Езопом, бо як зазначенi мудрецi у своïх краïнах, так Сковорода в Украïнi значно розвинув фiлософiю, лiтературу, педагогiку, розвинув iдеï демократизму й гуманiзму.
Серед творiв митця поетичнi, сатиричнi вiршi, байки, притчi, фiлософськi трактати. В них мислитель внiс новi теми та образи, збагатив ïх народнопоетичними образами, народною мудрiстю. Пророче передбачення майбутнього ми знаходимо у мудрих висловах фiлософа: Ми створимо свiт кращий. В Горнiй Русi (в майбутнiй Украïнi) бачу все нове: нових людей, нове творiння i нову славу. Нам, украïнцям III тисячолiття, є заповiт митця: творити славу свого народу, своєï краïни i в цьому мудрiсть заповiту гордостi i слави нашоï культури Г. С. Сковороди.
Висновок. У своïх творах Г. С. Сковорода оспiвав природу Украïни, ïï працьовитих людей, висмiяв панiвну верхiвку, проголосив людину та ïï волю найвищою цiннiстю. Вiн розвинув iдеï демократизму та гуманiзму, внiс у лiтературу новi теми та образи i пiдготував добрий ґрунт для своïх послiдовникiв. Видатний фiлософ, письменник-просвiтитель XVII ст. Г. С. Сковорода посiдає почесне мiсце в iсторiï украïнськоï i свiтовоï культури. Безсмертя його творчого доробку в тому, що фiлософ i письменник шукав шляхiв щастя людини, реалiзацiï ïï здiбностей. Митець вважав, що творча праця за природними нахилами це джерело справжнього щастя. Байки та поезiï мислителя розкривають фiлософськi погляди Г. С. Сковороди.
Опорнi слова й поняття: сутнiсть людини, фiлософська система, iдеï демократизму й гуманiзму.
Для того щоб наблизитися до Вiчностi, для цього треба здiйснити в життi своïм не-роботу. Хто не робить, той не знає любовi до свiту й весь вiддає себе любовi до Бога. Любов до Бога вiддаляє людину од свiту, а любов до свiту од Бога. Iстина цих слiв здавалася Сковородi безперечною, й вiн з точки зору любовi до Бога розв'язував проблему власноï непродукцiйностi. Бог може мати поводження тiльки з байдикуючими людьми, бо для того, щоб бути в поводженнi з Богом, треба звiльнитися од всiх пiклувань. <…>
Здiйснюючи вжиттi своïм iдеал неробо-ти, Сковорода дбав тiльки про душу свою. Як людина внутрiшнього, вiн жив собою в собi й для себе, не рахувався анi з чим зовнiшнiм i, взагалi, змагався все бiльш i бiльш ствердити свою iндивiдуальну незалежнiсть так, щоб все витягати з середини себе й нiчого не вимагати ззовнi. Вiн став непродукцiйним i в громадянськiм вiдношеннi нiкчемним, бо знав, що тiльки нiкчемним (старцям i дiтям) належить душа Боже царство. Сковорода став непродукцiйним i од всякоï практичноï дiяльностi вiдмовився, щоб виявити свою душу.